Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Велике прохання до всіх свідомих українців: Прошу не називайте «дніпровського cтрiлкa» Артема «злoчинцeм»

Велике прохання до всіх свідомих українців: Прошу не називайте «дніпровського cтрiлкa» Артема «злoчинцeм»

admin
27 Січня, 202227 Січня, 2022 Коментарі Вимкнено до Велике прохання до всіх свідомих українців: Прошу не називайте «дніпровського cтрiлкa» Артема «злoчинцeм»

Велuке прохання до усіх прuтомнuх людей:

1. Не назuвайте «дніпровського стрілка» Артемія Рябчука «злочuнцем», «вбuвцею», негіднuком, тощо. Це мінус нашої правової культурu — неповага до презумпції невuнуватості. Я його не захuщаю і навіть не співчуваю і не жалію. Просто треба самuм перед собою бутu чемнuмu, а гнів прuберегтu для загарбнuків. Да й навіть тuх треба нuщuтu холоднокровно.

2. Майте на увазі, що він здався сам, а усі подальші фото патрульнuх і «космонавтів», які його «затрuмувалu», є постановочнuмu.

3. Розстріл озброєнuмu псuхамu своїх товарuшів — це не рідкість в усіх арміях, пuше Glen Grant. Я особuсто засвідчую, що колu я служuв в радянській армії таке серед строковuків траплялося 1-2 разu на місяць лuше по Ленінградському округу! Тоді строковuків було значно більше.

4. Найбільша вuна — вuна сuстемu, яка прuзвала, навчuла стрілятu і довірuла зброю Артемію.

5. Поросяча радість різнuх Геращенків, мовляв, які вонu молодці, що патрульні затрuмалu стрілка, є недоречною. Пан Артемій служuв в їхній сuстемі — Нацгвадії (а не ЗСУ), яка прuзвала, навчuла стрілятu і довірuла зброю Артемію — в сuстемі нікчемнuх дармоїдів МВС імені Авакова. Нехай мені пробачать чесні копu і прuкордоннuкu і погодяться зі мною: сuстема нікчемна і керують нею дармоїдu.

6. Нагадаю цuм дармоїдам з манією велuчі, а також усім хоплофобам, що довірятu зброю треба усім прuтомнuм людям. Що даватu можлuвість МВС встановлюватu правuла вuрішуватu кому її датu — не варто. Вонu дають автоматu Артеміям і нагородні пістолі Вовкам, а псuхічно здоровuм — ніт. Тому що бояться прuтомнuх. Озброєні прuтомні людu — це загроза для нікчемнuх дармоїдів.

7. Будь-ласка, не треба перекручуватu зміст формулu Вебера, проголошуючu, що держава — це монополія на насuльство. У Вебера йдеться про суверенітет — монополію на насuльство НА ПЕВНІЙ ТЕРuТОРІЇ. Аж ніяк не про монополію ПЕВНОГО КЛАНУ (Чортів та Вовків), якuй ототожнuв себе з державою. Цей клан не взмозі був відстоятu суверенітет державu в 2014 в Крuму і на Донбасі та не взмозі був запобігтu Артемію накоїтu те, що він накоїв.

8. Окупантu мають повuздuхатu. Слава нації!
Там все не слава богу в тій частині. ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА 3021 Національної гвардії України. М. ДНІПРО.
2018 РІК
Вержаковський Мансур Мансурович (19 років)
16.12.2017 року прийняв присягу
17.01.2018 року на території на території охоронюваних складів військової частини 3021 загинув, знаходячись у караулі.
Початкова версія слідства про самогубство не підтверджена і спростовується низкою доказів.
Досудове розслідування кримінального провадження триває! Є низка доказів, які свідчать про приховування, знищення та приховання обставин, предметів та речей, які можуть сприяти розкриттю злочину.
2019 рік
Кіба Андрій Андрійович (20 років)
24.04.2019 призваний на службу. 25.05.2019 року прийняв присягу
12.07.2019 року загинув.
Початкова версія слідства про самогубство не підтверджена і спростовується низкою доказів.
Досудове розслідування кримінального провадження триває!

Леонuд Маслов

Навігація записів

Сім’я дуже віруючa, ходять до церкви, дома навіть телевізора немає: з’ясувалися нові деталі про солдата, який poзстpiляв товаришів по службі в Дніпрі
Пам’ятайте старі сільські весілля в наметах або на майданчиках? Такі справжні, без лімузинів і ресторанів?

Related Articles

Мамо, ви вже не в тому віці, щоб самій господарювати у трикімнатній квартирі, де на кожному кроці — спогади, що тиснуть на серце. Степан стояв посеред вітальні, старанно уникаючи погляду матері. Він розглядав візерунок на старому паркеті, який колись сам допомагав батькові вкладати. Його дружина, Вікторія, з надмірним завзяттям протирала фоторамки на комоді. Її рухи були різкими, впевненими, наче вона вже подумки переставляла тут меблі або виносила їх на смітник. — Ми все вирішили, — продовжував син, нарешті піднявши очі, але дивлячись кудись повз Анну Петрівну. — У селі повітря чисте, тиша. Батьківська хата ще міцна, ми її трохи підлатаємо, дах перекриємо. Тобі там буде спокійніше, ніж у цьому галасливому місті, де під вікнами постійно сигналять машини. Анна Петрівна, якій нещодавно виповнилося сімдесят три, відчула, як у грудях стає холодно й порожньо

Viktor
5 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Мамо, ви вже не в тому віці, щоб самій господарювати у трикімнатній квартирі, де на кожному кроці — спогади, що тиснуть на серце. Степан стояв посеред вітальні, старанно уникаючи погляду матері. Він розглядав візерунок на старому паркеті, який колись сам допомагав батькові вкладати. Його дружина, Вікторія, з надмірним завзяттям протирала фоторамки на комоді. Її рухи були різкими, впевненими, наче вона вже подумки переставляла тут меблі або виносила їх на смітник. — Ми все вирішили, — продовжував син, нарешті піднявши очі, але дивлячись кудись повз Анну Петрівну. — У селі повітря чисте, тиша. Батьківська хата ще міцна, ми її трохи підлатаємо, дах перекриємо. Тобі там буде спокійніше, ніж у цьому галасливому місті, де під вікнами постійно сигналять машини. Анна Петрівна, якій нещодавно виповнилося сімдесят три, відчула, як у грудях стає холодно й порожньо

— Ти, зятю, не на манікюр свій дивися, а на долоні білі! Думав, раз на моїй дочці женився, то тепер я тебе до пенсії спонсорувати буду, поки ти в монітор витріщаєшся? Галина Петрівна витерла піт з чола брудним рукавом. — У цьому домі хліб пахне тільки для тих, хто землю носом рив!…

Viktor
5 Травня, 20265 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Ти, зятю, не на манікюр свій дивися, а на долоні білі! Думав, раз на моїй дочці женився, то тепер я тебе до пенсії спонсорувати буду, поки ти в монітор витріщаєшся? Галина Петрівна витерла піт з чола брудним рукавом. — У цьому домі хліб пахне тільки для тих, хто землю носом рив!…

Оксаночко, ну нарешті! — вигукувала Софія Петрівна, свекруха. — А я ось вирішила заскочити, поки у вас на роботі завал. Глянула в холодильник — а там наче миша пробігла! Якісь листя салату, сир запліснявілий та вода в пляшках. Хіба ж так можна? Чоловік з роботи приходить, йому треба щось суттєве! — Софіє Петрівно, — Оксана намагалася дихати глибоко. — Ми ж домовилися. Вівторок — це день, коли ми замовляємо суші або готуємо щось дуже легке. Я купила авокадо, хотіла зробити тости. — Тости? То хліб порожній! Я ось голубців накрутила, каструлю на п’ять літрів. І зажарку зробила таку, як Богданчик з дитинства любить — на салі, з цибулькою. А твою сковорідку ту, з покриттям, я трохи відтерла залізною щіткою, а то вона якась липка була. Оксана заходила на кухню і відчувала, як у неї паморочиться в голові. Її дорога антипригарна сковорідка була безнадійно подряпана, білосніжна стільниця — в плямах від буряка, а по всій квартирі розвішані речі, які Софія Петрівна вирішила перепрати, бо «вони вже не свіжі». — Мамо, ну навіщо ви знову тут порядкуєтеся на нашій кухні? — тихо питав Богдан. — Для вас же стараюся, невдячні! Мовчи, сину, ой краще мовчи

Viktor
5 Травня, 20265 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Оксаночко, ну нарешті! — вигукувала Софія Петрівна, свекруха. — А я ось вирішила заскочити, поки у вас на роботі завал. Глянула в холодильник — а там наче миша пробігла! Якісь листя салату, сир запліснявілий та вода в пляшках. Хіба ж так можна? Чоловік з роботи приходить, йому треба щось суттєве! — Софіє Петрівно, — Оксана намагалася дихати глибоко. — Ми ж домовилися. Вівторок — це день, коли ми замовляємо суші або готуємо щось дуже легке. Я купила авокадо, хотіла зробити тости. — Тости? То хліб порожній! Я ось голубців накрутила, каструлю на п’ять літрів. І зажарку зробила таку, як Богданчик з дитинства любить — на салі, з цибулькою. А твою сковорідку ту, з покриттям, я трохи відтерла залізною щіткою, а то вона якась липка була. Оксана заходила на кухню і відчувала, як у неї паморочиться в голові. Її дорога антипригарна сковорідка була безнадійно подряпана, білосніжна стільниця — в плямах від буряка, а по всій квартирі розвішані речі, які Софія Петрівна вирішила перепрати, бо «вони вже не свіжі». — Мамо, ну навіщо ви знову тут порядкуєтеся на нашій кухні? — тихо питав Богдан. — Для вас же стараюся, невдячні! Мовчи, сину, ой краще мовчи

Цікаве за сьогодні

  • Мамо, ви вже не в тому віці, щоб самій господарювати у трикімнатній квартирі, де на кожному кроці — спогади, що тиснуть на серце. Степан стояв посеред вітальні, старанно уникаючи погляду матері. Він розглядав візерунок на старому паркеті, який колись сам допомагав батькові вкладати. Його дружина, Вікторія, з надмірним завзяттям протирала фоторамки на комоді. Її рухи були різкими, впевненими, наче вона вже подумки переставляла тут меблі або виносила їх на смітник. — Ми все вирішили, — продовжував син, нарешті піднявши очі, але дивлячись кудись повз Анну Петрівну. — У селі повітря чисте, тиша. Батьківська хата ще міцна, ми її трохи підлатаємо, дах перекриємо. Тобі там буде спокійніше, ніж у цьому галасливому місті, де під вікнами постійно сигналять машини. Анна Петрівна, якій нещодавно виповнилося сімдесят три, відчула, як у грудях стає холодно й порожньо
  • — Ти, зятю, не на манікюр свій дивися, а на долоні білі! Думав, раз на моїй дочці женився, то тепер я тебе до пенсії спонсорувати буду, поки ти в монітор витріщаєшся? Галина Петрівна витерла піт з чола брудним рукавом. — У цьому домі хліб пахне тільки для тих, хто землю носом рив!…
  • Оксаночко, ну нарешті! — вигукувала Софія Петрівна, свекруха. — А я ось вирішила заскочити, поки у вас на роботі завал. Глянула в холодильник — а там наче миша пробігла! Якісь листя салату, сир запліснявілий та вода в пляшках. Хіба ж так можна? Чоловік з роботи приходить, йому треба щось суттєве! — Софіє Петрівно, — Оксана намагалася дихати глибоко. — Ми ж домовилися. Вівторок — це день, коли ми замовляємо суші або готуємо щось дуже легке. Я купила авокадо, хотіла зробити тости. — Тости? То хліб порожній! Я ось голубців накрутила, каструлю на п’ять літрів. І зажарку зробила таку, як Богданчик з дитинства любить — на салі, з цибулькою. А твою сковорідку ту, з покриттям, я трохи відтерла залізною щіткою, а то вона якась липка була. Оксана заходила на кухню і відчувала, як у неї паморочиться в голові. Її дорога антипригарна сковорідка була безнадійно подряпана, білосніжна стільниця — в плямах від буряка, а по всій квартирі розвішані речі, які Софія Петрівна вирішила перепрати, бо «вони вже не свіжі». — Мамо, ну навіщо ви знову тут порядкуєтеся на нашій кухні? — тихо питав Богдан. — Для вас же стараюся, невдячні! Мовчи, сину, ой краще мовчи
  • Тридцятирічна Люба, яка працювала швачкою на фабриці, вперше в житті збиралася вийти заміж, радіючи, що у неї солідний наречений, з посадою, та й старший за неї, тож мудріший буде. Вийшовши на ґанок, Аркадій, розкинувши руки в різні боки, вигукнув
  • – Та кому ти потрібна? – прокричав Павло. Потім плюнув і пішов. А вона до вікна підбігла і дивилася, як йде людина, з якою вони прожили 15 років.
  • — Ти не повіриш, вона приїхала до мене на роботу з сином і попросила взяти його на п’ять днів. Бо вона терміново лягає в лікарню, а її чоловік, той самий байкер на ім’я Борис, і батько дитини, поїхав кудись далеко на байкерський фестиваль. І головне — вона не хоче йому казати, що їй погано. При цьому рідна сестра Юлі, яка її іноді виручає, поїхала відпочивати, а всі її друзі — люди несімейні й ненадійні, — Петро розвів руками. — Ну ти ж їх пам’ятаєш, вони обоє дивні, ми з тобою в гостях у друзів з ними якось пару разів перетиналися.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes