В мене двоє дітей і останній рік для нас усіх дуже важкий. Старший син в 10-му класі, він багато навчається, адже готується до вступу, ходить до репетиторів. На це йде чимало коштів, а ще донька займається танцями, ми постійно їздимо на змагання, що також не дешево. Моєї зарплати ні на що б не вистачило, щастя, що мама й свекруха допомагають. 

Раніше жилось нам легше, та відколи чоловік на війні – все змінилось. Знайомі мене питають постійно:

 – В тебе ж Андрій купу грошей заробляє, чого скаржишся?

 А я не знаю, що казати, бо грошей його взагалі не бачу. Як не спитаю, то він пальне самий купив, то деталі для дрона замовив.

 – Чому ти це за власні кошти купуєш? Невже вам не видають?

 – Командир каже, що нема.

 – А ти не купуй і все, в тебе все ж теж сім’я!

 – Як це? І що чекати, коли нас тут понищать.

 – І невже всі так свої гроші віддають.

 – По-різному. Я інакше не можу.

Стомилась я вмовляти чоловіка. Він так поводиться, наче в нього й зовсім сім’ї нема. Поскаржилась я подрузі, її чоловік воює разом з моїм. А вона очі мені відкрила.

– Твій Андрій зарплату на пальне витрачає, а командир його заробляє на паливі, це всі знають. І вже третю автівку купив, дружина його ходить як королева, вся в брендовому одязі. Нещодавно скандал був, звинувачували комбата в крадіжці пального. Так їхнє сімейство так ображалось, стверджувало, що все це наклеп. І що? Врешті відкупився!