В бoю з роcійськuмu окупaнтaмu зaгинув Нaродний герой України Андpiй Вepхoгляд

23 Червня, 202223 Червня, 2022 Коментарі Вимкнено

Андрій Верхогляд з позивним «Лівша» став відомим за боями в районі Авдіївки 2017 року

У боях за Україну загинув офіцер 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців ЗСУ 27-річний Андрій Верхогляд. Зворушливий допис про загибель свого друга оприлюднив у соцмережі журналіст Володимир Рунець.

«Усвідомити, що ти тепер у кращому, більш справедливому світі, мені не дає чи то мій власний егоїзм, чи то розум так захищається від страшної правди. Я не знаю. Я згадую ту нашу першу зустріч в Авдіївці, згадую, скільки всього ми пережили – наче за плечима не роки, а століття міцної, справжньої дружби.

Я знаю всі твої вчинки, знаю як ти беріг людей, знаю, як щодня наближав Україну до перемоги. Ти – майбутнє, яке немита наволоч у нас намагається забрати», – написав Рунець.

Офіцер ЗСУ Андрій Верхогляд з позивним «Лівша» – Народний герой України, відомий за боями в районі Авдіївки 2017 року (позиція «Алмаз»). Цю операцію тоді очолив Герой України, заступник командира 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади капітан Андрій Кизило – він геройськи загинув 29 січня 2017 року в боях на Донеччині.

Воював з березня 16 року – пішов на війну одразу після випуску з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Андрій Верхогляд розповідав у інтерв’ю, що пішов до академії, тому що військовими були його батько і дід. Коли почалася війна, у 2014 році, Андрій був на другому курсі військового вишу.

«Війна показала, що справді варте того, щоб переживати. Бо коли я чую стандартні фрази, що «життя погане», то я дивлюсь і думаю: «Ти живий, і Слава Богу! Які проблеми?».

Я прокидаюсь зранку і радію, що живий! Сонце світить – прекрасно, дощ іде – чудово! Хоча, я ж чудово розумію, що у житті всякого багато. І проблеми обсідають з усіх сторін. І у мене бувають такі моменти, коли втрачаєш на якусь мить розуміння. Наприклад, коли стикаєшся із «совком».

Ти ж розумієш, яка вже велика робота зроблена, і ти намагаєшся щось змінити в цій армії і в цих бойових діях, а тут приїжджають такі якісь люди дивні і тягнуть тебе – нас усіх у те «болото» назад. І такі думки проскакують: «П’ятий рік іде війна! Ну, от навіщо це все, якщо ось такі от були і є?!» Але потім воно попускає, бо розумієш, що їхній час минає», – говорив він.