Настя і Марія дружили в школі. Потім їхні шляхи розійшлися — Марія поїхала вчитися в інше місто, а Настя вийшла заміж і оселилася в рідному містечку. Вона народила первістка, а через три роки знову заваг…іла.

Чоловік цілком міг забезпечити сім’ю сам, тому Настя вирішила, що не буде розриватися і здобувати вищу освіту. Вона закінчила коледж і могла при необхідності підробляти швачкою.

Втім, в грошах вони не мали потреби і шиття стало для Насті приємним хобі. Вона шила милі костюмчики дітям і часом виконувала невеликі замовлення для знайомих.

Подруги користувалися добротою Насті і часто просили пошити щось невелике по дружбі. Настя не відмовляла, хоча чоловік говорив їй, що будь-яка робота повинна бути оплачена.

— Знову півночі сиділа?! — здивувався він, бачачи, що дружина не виспалася. Діти давали можливість працювати тільки ночами.

— Термінове замовлення… Міла просила перешити до свята сукню для доньки…

— Тепер вже й термінові замовлення з’явилися?! — нахмурився він. — А вона тобі заплатила за минуле «замовлення»?

— Тортик принесла…

— Той самий вафельний дешевий тортик? Це смішно!

— Гаразд, Юрко, мені неважко, — позіхнула Настя. Вона хвилювалася, чи підійде сукня дівчинці, і дуже старалася встигнути.

Зазвичай подружки хвалили Настю за її золоті руки і обіцяли, що будуть рекомендувати друзям і знайомим. Але чомусь друзі і знайомі приходили теж по знайомству, і ніхто не поспішав їй платити.

А сама швачка не могла попросити плату за працю, соромилася. Тільки одного разу Настя отримала гроші за роботу — подруга свекрухи попросила підшити кілька штанів для своїх онуків, і отримавши результат, оплатила послуги швачки.

Настя тоді дуже соромилася, але все ж взяла гроші.

— Ти занадто скромна, Настя. Давай зробимо тобі прайс? Досить ґарувати безкоштовно! У тебе вже пів шафи завалено чужим одягом. Кому ґудзик перешити, кому штани підшити! Це все здається, легко і швидко, а насправді? Ти коли востаннє висипалася?

— Юрко, ну не лай мене. Я не можу з подруг гроші брати.

— Вони тебе експлуатують!

— Добре, я зрозуміла. Буду думати над прайсом.

— Ходімо, подумаєш пізніше.

Поки Настя думала, у них з чоловіком звільнився час на третю дитину.

— Треба розширюватися. Квартира для нас буде затісною… — сказав Юра, дізнавшись, що дружина знов при надії.

— Може, переїдемо за місто, в приватний будинок? Ми давно хотіли.

— Так, я думаю, що так і треба.

Подружжя зробило важливу покупку. Поки Настя займалася обстеженнями по ваг..ності, вирішили жити в місті, а будинок розглядати як дачу.

— Згодом все облаштуємо і переїдемо назавжди, — сказав Юра.

Настя погодилася.

Минав час, зима змінилася весною, стало тепло, і Настя подумала, що можна поїхати на тиждень-другий пожити на природі. Але перед цим потрібно було пройти всі аналізи. На одній із планових консультацій, зустріла свою шкільну подругу, Марію.

— Настя? Скільки років! — Марія зраділа. Виявилося, що вона повернулася в рідне місто і теж чекала на дитину. Термін у подруг був майже однаковий.

Настя розповіла Марії про свої новини і поділилася тим, що подружжя купило будинок і збирається за місто.

— Вам щастить, у нас на дачу грошей немає, — зітхнула Марія.

— А ви приїжджайте в гості. Адже у тебе старша дочка майже однолітка моєму молодшому! Знайдуть спільну мову, буде весело. А ми, якщо здоров’я дозволить, шашличок посмажимо.

— Чудова ідея!

Подруги домовилися зателефонувати одна одній і розійшлися.

— Я візьму невелику відпустку, а потім буду приїжджати на вихідних, ти впораєшся? — уточнив Юра.

— Думаю, що так, — відповіла Настя і розповіла про зустріч зі шкільною подругою.

— Якщо тобі буде з нею комфортно, то можна запропонувати Марії з донькою пожити з вами, мені буде спокійніше, якщо ти під наглядом. Та й по дому тобі буде допомога… — сказав Юра.

— Ми з Марією давно не спілкувалися, треба подивитися.

Подружжя перевезло дітей, Юра взяв коротку відпустку, і вони почали обживати будинок. Марія дзвонила дуже часто, майже щодня і питала про те, коли їм, нарешті, можна приїхати.

— Мені якось незручно відмовляти… вона чекає, — сказала Настя чоловікові.

— У такому випадку нехай приїжджають наступної суботи.

Але Марія не стала чекати наступних вихідних. Вона приїхала того ж дня, і у Насті склалося враження, що подруга сиділа на валізах і чекала.

Шкільна подруга привезла з собою дочку, чоловіка і… навіть матір зі свекрухою.

— Ми великою компанією. Не заперечуєте? — запитала вона.

— Не заперечуємо, — знизала плечима Настя. Вона знала матір Марії, і чоловіка, як виявилося, Настя теж знала, він навчався в паралельному класі.

Свекруха була тихою і непомітною, тому Насті дискомфорту не принесла. Вона сиділа на садовій гойдалці і захоплювалася тим, які красиві чохли пошила Настя.

— Ти дуже добре шиєш! І діти у тебе ошатно одягнені навіть на дачі, молодець! — похвалила вона Настю.

Дочка Марії, Ілона, була одягнена не так акуратно і вже встигла забруднитися в багнюці.

Ілона була як маленький ураган. Вона швидко «організувала» синів Насті і стала їх «керівницею». Марія називала дочку маленькою розбійницею, і та підтверджувала своє прізвисько. За короткий час акуратні сорочки хлопчиків стали такими ж забрудненими, як і в Ілони. Настя втомилася їх переодягати і кинула це заняття.

До вечора сусідські кури падали в непритомність від вигляду п’ятирічної Ілони, а злі собаки ховалися в будці.

Спочатку Настя подумала, що встигне відпочити, але її «навантажили» іншими справами з обслуговування гостей. І хоча гості привезли з собою продукти, готувати довелося господині. Як, втім, і накривати стіл, прибирати і мити посуд.

Марія не запропонувала свою допомогу і при кожній нагоді демонструвала свою ваг..ність. І живіт у неї великий, і поперек болить… і спину ломить.

— Друга ваг..ність у мене важча за першу… Нічого робити не можу! — скаржилася Марія, наминаючи салат. Її мати взагалі жодного разу не встала з-за столу. Свекруха теж не стала допомагати, пообідавши, вона пішла гуляти по селу з онукою.

Настя ж, маючи такий самий живіт, як у Марії, пурхала, як метелик, носячи тарілки. Вона почувалася непогано, але продовжувати такий марафон ще день або два вона б не змогла. На щастя, Юрій був хорошим чоловіком і допоміг дружині з домашніми справами.

Гостям не хотілося їхати. Коли настав час, дочка Марії почала нити: їй дуже сподобалося грати з дітьми Насті в розбійників.

— У вас на дачі дуже добре, — сказала Марія. — Ми б і на завтра залишилися… а то й на тиждень-другий.

Настя задумалася, але чоловік не дав їй відповісти.

— Дякуємо за візит, але завтра у нас інші плани. Усього найкращого!

Він випровадив гостей і подивився на дружину. Їй здалося, що чоловік занадто грубо розмовляв з гостями.

— І що? Ти хочеш сказати, що будеш рада бачити їх знову? Приїхали три тітки, і жодна не поворухнулася! Знайшли прислугу!

Настя не відповіла. Вона втомилася і хотіла лягти спати. Але раптом прийшло повідомлення від Марії.

«Ось мій номер картки, перекажи мені, будь ласка, половину за продукти», — написала вона.

Настя дуже здивувалася. Вона теж ставила на стіл частування і їй би в житті не спало на думку просити грошей з гостей.

«Я думала, що це ваш внесок у спільний стіл…» — відповіла вона.

«Настя! Сама знаєш, ми живемо не так багато, як ви. До того ж твої діти з’їли більше фруктів!»

На цьому чоловік забрав телефон дружини. Далі розмову продовжував він, щоб не хвилювати Настю.

Перерахував чоловік гроші чи ні, Настя не знала. Але Юра сказав, що вирішив це питання.

А через місяць Марія, ніби нічого не сталося, зателефонувала Насті і сказала, що свекрусі потрібні такі ж чохли на садові гойдалки, як у неї.

Спочатку Настя здивувалася, але все ж вирішила запитати:

— У вас же немає саду, навіщо вам чохли?

— У нас немає, а у свекрухи є дача, — тихо сказала Марія. Вона зрозуміла, що її хитрість зі скаргами про те, що «нікуди поїхати на літо», була розкрита.

— Зрозуміло.

— Ну то що, пошиєш? По-дружньому?

— Добре. Але я працюю за передоплатою, — відповіла Настя.

— Як не соромно з подруги гроші брати? Ти ж знаєш, що ми живемо небагато… — образилася Марія.

— Вибач, але я багатодітна мати. Мені теж потрібні гроші. Номер картки надішлю.

Чомусь після того, як вона заговорила про гроші, Марія нічого не відповіла і більше не дзвонила.

Ось так і закінчилася шкільна дружба.

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!