Вранці чоловік поїхав на роботу, але через годину несподівано повернувся. Він влетів у квартиру, кинув сумку на підлогу і побіг у вітальню. Я годую Івана, повернула голову і втупилася в порожній передпокій.

– Ти щось забув? – вслухаюся в звуки, чую як зачиняються дверцята шафи.

– Галя попросила грошей у борг! – відповів чоловік, продовжуючи шукати заначку.

– У тебе?

– Ну так. А у кого їй ще просити? – він, задихаючись, вийшов з кімнати, встав посеред передпокою, перерахував гроші і ошелешеним поглядом подивився на нас з Іваном.

– Ти так спітнів, – помітила я.

Потужна легальна зброя від бандитів! Розпродаж!

Засіб, що миттєвого знімає біль у колінах та суглобах: запишіть!

Грибок злізає за 3 вечори без лікарів. Домашня хитрість
– Біг. Біг, як тільки міг, – посміхнувся Сашко, задихаючись. – Гаразд. Поїхав. А то у мене нарада на носі. Керівництво приїде, а мене не буде на місці.

– Бувай, – з сумом у голосі відповіла я.
Двері зачинилися. Стало так тужливо, що наш малюк, мабуть, отримав мій негативний імпульс і почав вередувати.

– Іване, їж пюре, трохи залишилося…
А сама сиджу перед сином і думаю:
«Як мені набридла ця подруга чоловіка! До чортиків набридла…»

Ми з Сашком одружені вже два роки. Нашому синочку Івану шість місяців, начебто у нас дім – повна чаша, але все одно мені чогось не вистачає. І я прекрасно розумію – чого. Мені не вистачає такого ж ставлення до мене, як він ставиться до своєї Галі: трепетно, завжди поспішає на допомогу.

Галя і Сашко – найкращі друзі з дитинства. Вони виросли разом, раніше жили на одному поверсі, поки Галя не переїхала на сусідню вулицю, святкували дні народження сім’ями – їхні батьки не те, щоб друзі, але мило спілкуються. Галя для нього – все!

На нашому весіллі я була, як би м’якше сказати, осторонь. На танцполі запалювали вони, друзі дитинства. На всі конкурси Сашко тягнув її – найкращу подругу.

Лопнути кульку з закритими очима виделкою, надкусити яблуко, що висить на мотузці, витягнути щасливий квиток: хто поїде кататися на катері ввечері – безкоштовно. Звичайно, пощастило Галині.

Вона вийняла папірець, розгорнула, а там одне тільки слово «вітаємо». Я дивилася на них і думала: що я тут роблю? Це їм потрібно було одружуватися, а мені, напевно, шукати для себе іншу пару.

Коли Сашко захворів на жовтяницю, Галя щодня носила йому обіди. Звичайно, мені було заборонено підходити до ізолятора, хоча можна було поспілкуватися з чоловіком через вікно, але свекруха наполягла, щоб я берегла себе і не наближалася «до будівлі, напханої жахливою заразою».

Хоча Галя і до мене приходила, відвідувала, приносила фрукти, соки, але мені було неприємно на неї дивитися, знаючи, що вона має якийсь нав’язливий вплив на мого коханого Сашка.

Мабуть, Галя прочитала мої думки і перестала заходити. А мені було байдуже, бо я її не просила купувати для мене продукти.

Я привела на світ дитину, коли Сашко ще лежав у лікарні. Він не зміг мене зустріти, приїхали мої батьки, свекри і ця. Так-так, ця, яка, як мені тоді здалося, націлилася на членів моєї родини.

Через два тижні Сашка виписали. Свекруха поїхала за ним, а там вже… подруга. Всі разом зібралися у нас.

– Та не переживай ти так. – Свекруха допомагала мені на кухні. – Вони ж друзі. Якби кохали одне одного, то не ти зараз салати різала, а вона.

Марина Павлівна трохи мене заспокоїла тоді. Але після того, як я почула нічну розмову чоловіка з Галею, відразу зрозуміла – там не просто дружба, а справжнісіньке кохання.

Не чекаючи ранку, я влаштувала скандал.

– Мені по роботі подзвонили, а ти з концертами на ніч, – виправдовувався Сашко, лягаючи в ліжко. – У тебе що, депресія? Чи не запізно?

– Ніякої депресії! – кричала я, стоячи перед чоловіком, який прийняв горизонтальне положення. – Ти з цією Галиною мені зраджуєш!

– Коли б я встиг? То на роботі, то в лікарні місяць провалявся. Слухай, мені рано вставати. А якщо тобі кортить посваритися, то знайди хорошого психолога. Щось ти мені останнім часом не подобаєшся.

– Ти сказав їй, що готовий зустріти з вокзалу і відвезти хоч на край світу! Що це за люб’язності такі між друзями? У тебе є дружина, чуєш? Дружина!

Відвернувшись, Сашко замовк. Я стояла, як обпльована. З одного боку, стало соромно за свою істерику, з іншого – мене трясло від його слів і подружки.

Подібних ситуацій було багато, коли Сашко мчав до своєї подруги і запрошував її до нас додому. Вони сідали перед телевізором, пили пінне з горішками, жартували, а потім Сашко йшов її проводжати. Пішки. Повертався через три години, хоча йти всього хвилин двадцять…

Нещодавно поговорили з Мариною Павлівною. Цього разу вона якось недобро подивилася на мене і відповіла:

– У тебе щось не так з психікою. Ревнуєш на порожньому місці. Я Галю з пелюшок знаю. Вона ніколи собі не дозволила б зайвого. Займайся Іваном, собою, побутом, але дружбу між моїм сином і його подругою не руйнуй.

Але я, все-таки, розлучилася з Сашком. Його нічні дзвінки добили мене, довели до нервового зриву. Він упирається, чути не хоче, навіть не виправдовується, а каже одне і те ж:

– Лікуй нерви.

Після того, як він взяв наші заощадження і відвіз своїй подрузі, я залишила Івана на свекруху і поїхала до Галини. Вона працює вдома, пиляє нігті, як кажуть між собою дівчата.

Я подзвонила у двері, у неї була клієнтка. І я не стала церемонитися, а відразу, з порога, вивалила на неї весь той бруд, який накопичився в моїй душі. І не забула натякнути на гроші, які вона попросила у мого чоловіка.

– Які гроші? – зблідла Галя, стоячи переді мною. – Навіщо вони мені, коли я сама непогано заробляю?

Слово за слово, і ми з Галиною усамітнилися в кухні. Вона попросила клієнтку почекати десять хвилин, щоб розібратися зі мною. Ми закрилися, сіли за стіл, і Галя розповіла мені таке, що я мало не впала зі стільця.

– Напевно, я повинна була раніше відкрити тобі очі, але яке я маю право лізти у вашу сім’ю? – вона говорила рівним, спокійним тоном, і я слухала. Уважно слухала, намагаючись охолонути і не накинутися на неї з кулаками.

– Не варто ревнувати Сашка до мене. Я до нього нічого не відчуваю. Він для мене, як брат, розумієш?

Мій старший брат загинув, коли мені було десять, і ми з Сашком стали найкращими друзями, але спочатку він був другом мого брата. Сашко мене заспокоював, щодня приходив у гості, приносив шоколадку і слухав моє несамовите виття. Я досі сумую за братом…

І тут я заплакала. Чужа втрата пробралася до самих ребер, і мені стало важко дихати.

– Вибач мене, – ледве вимовила я, відчуваючи за собою провину.

– Це ти мене вибач, але… Сашко ніколи не дзвонив мені вночі, не підвозив кудись, не зустрічав і не давав у борг…

Грім серед ясного неба! Галя виклала всю правду про нього. Сашко – бабій.

Минуло вже три роки. Я знову вийшла заміж, рік тому і Галя знайшла сім’ю. Тепер вона моя найкраща подруга,а не Сашка.
Так, шляхи Господні несповідимі…

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!