Олена цього року вирішила не брати повну відпустку влітку. Вона надумала зробити вдома ремонт.
Тому дівчина розділила відпустку на дві частини. Вона взяла одну частину – сім днів, одразу після зимових канікул.
Вирішила новий рік зустріти з мамою й молодшою сестричкою, побути з ними, давніх друзів відвідати…
А другу частину вона вирішила взяти наприкінці травня.
Начальник був не проти, а навіть навпаки, розщедрився з такої нагоди і до свят дав їй непогану премію.
Половину грошей Олена витратила на подарунки мамі з Наталкою, а решту залишила на майбутній ремонт.
Вона була дуже задоволена минулим роком, адже виплатила кредит на квартиру.
Зарплата в неї останні два роки була гідна, але вона й працювала за двох.
Ось у такому прекрасному настрої Олена й поїхала у рідне містечко, в якому не була п’ять років…
Ні, мама з Наталкою приїжджають влітку до неї щороку.
Тут, у місті, багато розваг, є куди сходити і де добре відпочити і дорослим, і дітям.
Їй останні два роки щастило. Олена їздила на тиждень на море і завдяки тому, що офіс партнерів знаходився в Одесі.
От Олені й був бонус – безкоштовний проїзд і проживання. Після підписання всіх документів, вона жила там ще тиждень своєї відпустки.
…Цього року зима була сніжна.
Олена пленталася до батьківської хати з валізою, яку ледве тягла по засніженому тротуару.
Раптом хтось взяв ручку валізи й жінка почула знайомий голос:
– Як завжди, все сама, оце характер! А я ось проводжав на поїзд свого друга і раптом дивлюся – Оленка не Оленка… Виявилося точно – ти! Привіт, подруго!
На Олену дивився усміхнений однокласник, Толік.
Двієчник і забіяка, як казала її мама, став чудовим чоловіком і батьком. Навіть відкрив власну справу. І одружився він з подругою Олени.
– От Марині радісну звістку принесу. Вона тебе до речі недавно згадувала. Давай, довезу до хати, а ти пообіцяй, що обов’язково прийдеш до нас у гості. Ми недавно купили будинок, тож чекаємо.
Запиши мій номер і адресу запам’ятай. Чекаємо…
Анатолій попрощався, а Олена попрямувала до матері з сестрою…
Мама з Наталкою сварилися за те, що Олена не повідомила, що приїжджає сьогодні – вони б її зустріли.
Потім щасливі обіймали її. Ну а потім розпочалася передсвяткова метушня.
Свято у них пройшло чудово, весело, надарували один одному купу подарунків.
Мама їй зв’язала гарну жилетку, а Наталка назбирала на дорогий чохол для її смартфона.
А ось коли Олена почала їм подарунки дарувати, мама ахнула.
Дочка їй подарувала пальто на весну, яке вона минулого літа приміряла, і воно їй так сподобалося, але не вистачило грошей!
А сестричці Олена подарувала новий ноутбук!
Та була дуже задоволена.
Потім Олена зателефонувала знайомим, привітала зі святами, не забула і Толіка з Маринкою.
Подруга сказала в слухавку, що вона на неї завтра неодмінно чекає о третій годині і що Толік її забере своєю машиною…
…Наступного дня Олена зібралася, причепурилася й зателефонувала Толіку.
Але у нього був вимкнений телефон. Вона вирішила їхати сама автобусом.
Тим більше Олена знала його адресу.
На вулиці була хурделиця, і вона довго чекала автобус, який нарешті через пів години підʼїхав.
Олена трохи змерзла, хоч і одяглася тепло.
Але всередині автобуса стало аж жарко.
Вийшовши на зупинці, Олена здивувалася, як швидко люди понабудовували нових будинків.
Вона дістала телефон і раптом зрозуміла, що він у неї не зарядився.
Мабуть, вона погано підключила зарядку – оце так номер!
Дівчина навмання пройшла в один бік, потім у другий.
Уже почало темніти, й Олена вирішила йти на зупинку, доки зовсім не заблукала.
Пройшовши кілька кроків, вона раптом почула якийсь звук.
– Хто тут?! – гукнула вона.
Олена озирнулася й остовпіла від побаченого.
Вона побачила стареньку, яка ніяк не могла встати.
Олена допомогла їй і спитала в який бік іти. Бабуся вказала їй дорогу в інший бік від зупинки.
Дівчина напружилася і майже понесла стареньку. Та на диво була дуже легенька.
Ішли вони хвилин з десять і тут бабуся вказала на невеликий будиночок, мовляв, тут…
В хаті було дуже холодно. У печі вже було накладено дрова, а поруч лежали сірники.
Олена швидко розтопила піч.
Потім допомогла роздягнутися старенькій і посадила її в старе крісло, закутавши ковдрою, яку вона взяла з ліжка. Поставила чайник.
– Ну, тепер давайте знайомитися. Я Олена. А ви як опинилися на дорозі в таку погоду?
– Марія Степанівна я… Та їздила до племінниці на свято. Туди вони мене відвезли, а назад, її чоловік же ж погульбанив, ось я й поїхала автобусом.
Коли йшла по дорозі, то за щось зашпорталася. Встати не можу…
Дякую тобі, дитинко, а то не знаю, що й було б.
А ти, мабуть, на зупинку йшла на останній автобус, а він уже пішов, бач, як я тебе затримала.
Пропоную залишитись у мене до ранку, зараз чайку поп’ємо, у мене булочки й варення є малинове, якраз нам з тобою погрітися.
Вони довго сиділи, розмовляли, пили чай зі смачними булочками. Пічка швидко і добре прогріла хатину.
…Вранці Олена не стала пити чай, а зібралася додому.
Там мабуть мама хвилюється, телефон вимкнений.
Коли вона збиралася йти, до неї підійшла Марія Степанівна і дала їй в’язану, маленьку ляльку – янголятко.
– Ти не дивися, що моя подяка непоказна, але ця лялька для тебе буде дорожчою за всі багатства. Коли тобі буде потрібна допомога, чи мудра порада, ти візьми її в руки і подумай про свою проблему. Одразу отримаєш відповідь…
Олена подякувала Марії Степанівні, навіть і не подумавши відмовлятися від подарунка, адже він був від душі.
Дівчина обійняла стареньку й пішла.
Коли вона підійшла до зупинки, то поклала руки в кишені.
Вона намацала пальцями ляльку і подумала:
– Цікаво, коли автобус прийде?
І раптом, незрозуміло як, Олена зрозуміла, що він через пару хвилин виїде з-за повороту…
І так і сталося!
Вона зраділа, що не доведеться мерзнути на вулиці…
…Вдома, звісно, мама буда вся схвильована, заплакана. Коли вона заспокоїлася, то сказала, що ввечері двічі приїжджав Толік, так сварився на себе, що поїхав до своїх батьків і телефон вдома забув, та ще й вимкнув його на ніч, щоб нікого не розбудити.
Олена поставила телефон на зарядку, дістала ляльку й поклала її до себе в косметичку…
…Увечері приїхали в гості Марина з Толіком і двома гарненькими хлопчиками.
Вони трохи посиділи, забрали з собою Олену й повезли до себе з ночівлею.
Коли вони під’їхали до села, Олена попросила друзів, підвезти її до будиночка Марії Степанівни.
І тут Анатолій раптом сказав:
– А що ти там забула, та хата ж уже кілька років як порожня стоїть?!
– Як порожня, а Марія Степанівна?! – ахнула Олена.
– Так її не стало… Все життя всіх лікувала і допомагала, а сама, коли із сусіднього села поверталася в хуртовину, то так і не дійшла… Аж зранку побачили на дорозі…
Олена сиділа приголомшена – вона що, ніч із привидом провела?!
Але вона навіть не відчула цього, так усе тепло й затишно було…
– То ти що, у цієї Марії Степанівни ночувала?! Не ти перша, до речі…
Вона взимку іноді з’являється для мандрівників, які запізнилися.
У нас кажуть – хто їй допомагає, тому удача посміхається.
А хто повз проходить, у тих неприємності починаються! Ну я звісно в це не вірив, але твоя розповідь…
…Олені й справді та лялька не раз у житті допомагала.
Коли важка ситуація була, то вона запитувала у ляльки, що їй робити і одразу приходила правильна відповідь.
Жодного разу не підвів подарунок від доброї бабусі!
