Нещодавно прикра ситуація трапилась зі мною в магазині. Часто туди ходжу, бо близько. Знаю, що у них немає генератора, тож коли вимикають світло, треба брати з собою готівку. Я теж кілька разів бігла назад додому, поки не звикла. Але ніколи не скандалила, бо знала, що не на часі.

Та не всі такі, як я, толерантні. Кілька днів тому зайшла у цей магазин по хліб і спостерігала таку картину. То було якраз на другий день після масової атаки, і світло часто вимикали. Чоловік років сорока стояв у черзі переді мною і раптом почав сваритись:

– У меня нет налички. Что за беспредел? Вроде в Європу идем.

– Для того, щоб іти в Європу, треба говорити українською!

– Смотри, какая умная. А как бомбы будут падать, язык не поможет!

Тут одні стали на мій бік і почали хвалити, яка в мене чиста мова, а деякі вигороджували цього російськомовного, мовляв, ввічливіше ставтесь до переселенців, бо вони таке там пережили…

– Люди, невже ви не розумієте, що зміни в державі треба розпочинати з себе? Тоді і війни не буде! І в Європу увійдемо не за горами.

– Кому мы там нужны?

– Потрібні. Просто треба дбати про свою державу, вчити мову, аби за себе не було соромно нам і нашим дітям.

Ця розмова ніяк не виходить мені з голови. А мучить те, що в голові того чоловіка, напевно, так і нічого не змінилось. Невже можна бути настільки безхребетним? Як ти приїхав сюди, то живи за нашими правилами! Мені просто бракує слів, коли люди зневажають мову і не розуміють, що саме з неї все починається. Бо багато залежить від того, як ти говориш. А ви не стикались з такими ситуаціями? Що думаєте з цього приводу?