Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • — Синку, у нас сюрприз. Ми з батьком купили будиночок у вашому місті. Продали бабусин будинок, додали грошей і ось ми тепер будемо жити тут. Хочемо бачити, як росте наш онук, Ваня. Ви так рідко приїжджаєте в гості, він нас майже не знає. Будемо виправляти ситуацію. Не хотіли раніше вам говорити, приховували, приїжджали сюди. Але тепер вже справа зроблена.

— Синку, у нас сюрприз. Ми з батьком купили будиночок у вашому місті. Продали бабусин будинок, додали грошей і ось ми тепер будемо жити тут. Хочемо бачити, як росте наш онук, Ваня. Ви так рідко приїжджаєте в гості, він нас майже не знає. Будемо виправляти ситуацію. Не хотіли раніше вам говорити, приховували, приїжджали сюди. Але тепер вже справа зроблена.

Viktor
23 Грудня, 2025 Коментарі Вимкнено до — Синку, у нас сюрприз. Ми з батьком купили будиночок у вашому місті. Продали бабусин будинок, додали грошей і ось ми тепер будемо жити тут. Хочемо бачити, як росте наш онук, Ваня. Ви так рідко приїжджаєте в гості, він нас майже не знає. Будемо виправляти ситуацію. Не хотіли раніше вам говорити, приховували, приїжджали сюди. Але тепер вже справа зроблена.

— Синку, у нас сюрприз. Ми з батьком купили будиночок у вашому місті. Продали бабусин будинок, додали грошей і ось ми тепер будемо жити тут.

Хочемо бачити, як росте наш онук, Ваня. Ви так рідко приїжджаєте в гості, він нас майже не знає. Будемо виправляти ситуацію.

Не хотіли раніше вам говорити, приховували, приїжджали сюди. Але тепер вже справа зроблена.

Тож чекаємо на тебе з Оленою і Ванею в гості. У нас там чудова галявина, влітку поставимо басейн, гойдалки. Щоб онукові було де розважатися.

І, звичайно, нашим собакам там добре, а для мене це дуже важливо, ти ж знаєш. П’ять собак — це не жарти, їм простору потрібно багато.

— Оце новина, мамо! Спритно ж ви все провернули, навіть не здогадалися б. Партизани прямо! Я радий! Тепер зможемо залишати Ваньку, коли потрібно кудись піти або поїхати!

— Звичайно, синку! Ми будемо тільки раді! Тепер і свята можемо відзначати разом, і шашлик у нас смажити, простір такий! І Ваню хоч на все літо забирати!

Твій батько не дозволяє мені працювати, з моїм здоров’ям, ось буду онука няньчити хоч. Сподіваюся, Олена не буде проти!

— Олена буде тільки рада! Три роки декрету дають про себе знати, втомлюється від сина, хочеться іноді побути удвох, а залишити ні з ким. У садок хоч пішов, Олена на роботу вийшла.

— Ось і добре, синку. Доробимо невеликий ремонт і чекаємо вас в гості!

Увечері Ігор розповів дружині новину про покупку будинку батьками.

— Ну все, кохана, тепер заживемо! Мама з радістю посидить з Ванею, коли потрібно. Та й просто відвозити будемо у вихідні, на свіжому повітрі буде.

— Спритні батьки, провернули все потайки. Класно, звичайно, я рада. Ольга Дмитрівна краще пізнає онука, а то в ті рази, коли ми приїжджали до них в гості.

Ванька боявся її, не хотів йти на руки, а вона ображалася. А що я зроблю, маленький ще, як пояснити, що це бабуся і не треба її боятися…

Через два тижні Ольга Дмитрівна запросила їх у гості.

— Привіт, Оленко, ну ми готові до прийому гостей! Все дороблено, так що чекаємо в суботу! Гриша м’ясо замаринував, я салатів зроблю. Можете з ночівлею залишитися!

— Добре, приїдемо. Тільки у мене до вас прохання. Прикрийте своїх собак, будь ласка, поки ми там будемо.

— У сенсі, прикрити? Навіщо? Вони наша сім’я, і завжди в будинку знаходяться, сплять, де хочуть. У чому проблема, не розумію?!

— Ви ж знаєте, що я їх боюся. І не хочу, щоб вони підходили до нас з Ванею, не дай Бог вкусять або накинуться, це ж дитина.

— Я тебе благаю! Собаки ніколи не заподіють шкоди! Вони у нас добре виховані і дуже добрі! Вони побачать, що Ванька з нами і полюблять його!

— Ольга Дмитрівна! Якщо собаки не будуть закриті, то ми не приїдемо, відразу кажу! Ваші собаки, як маленькі телята за розміром, тим більше їх аж п’ять штук!

— Ну що ти починаєш, чесне слово! Навіщо про погане думати?! Все буде добре, Оленко, я обіцяю!

— Так ви закриєте їх чи ні? — Олена почала злитися.

— Ну добре, закрию… Можете зранку прямо приїхати, чого вдома робити! Все, чекаємо! Я Вані таку машинку красиву купила, сподіваюся, сподобається!

Олена скинула дзвінок. Її трясло від слів свекрухи. Ну що за проблема — закрити цих собак?

У Олени від одного їх вигляду серце в п’яти йшло. Величезні пси, слина тече вічно, бігають, стрибають.

Свекруха дуже любила «своїх дівчаток». Так вона їх називала. У їхній родині все життя були собаки. І тепер їх зібралося ціле покоління — бабуся, дочка, онука, і ще парочка.

Олена не розуміла нічого в собаках і не пам’ятала навіть, як називається їхня порода.

Чоловік з дитинства ріс в оточенні собак, і для нього це було нормою. Коли він запропонував завести їм цуценя, Олена відповіла категоричною відмовою.

Вона не любить собак, ну що тут поробиш, тим більше тримати в квартирі, вигулювати. Навіщо зайві клопоти? Ось кішка ще куди не йшло.

Ігор все зрозумів і більше розмову на цю тему не заводив.

У суботу поїхали до батьків у гості. Будинок знаходився на краю міста, їхали сорок хвилин на машині.

— Ой, ось і діти приїхали! Заходьте, дорогі наші! Ваня, онучку, пам’ятаєш бабу Олю? Іди до мене на руки, я скучила! Дідусь у будинку, ходімо порадуємо його!

Ваня неохоче пішов до бабусі. Він її погано пам’ятав, і поруч з мамою і татом йому було спокійніше.

— Ех, краса! Так, Оленка? Подобається тобі тут? Давай поки двір подивимося, а потім в будинок підемо! Великий двір, просторий…

Тут пролунав дитячий крик. Олена злякано кинулася до будинку. Звідти вискочила свекруха з Ванею, який несамовито кричав.

— Що сталося, Ольго Дмитрівно? Ваня впав? Чому він плаче?

— Ой, та нічого страшного не сталося! Я хотіла познайомити Ваню з дівчатками, Альфа хотіла привітатися і підбігла до Ванечки, обнюхала його. А він злякався і почав кричати, як різаний!

— У сенсі, Альфа підбігла?! Ви ж обіцяли закрити собак?

— Ну куди я їх закрию? Вони звикли вільно бігати, я їх ніколи не закриваю! Вони таке виття влаштують!

Навіщо мучити тварин через свої дурні страхи! Ти сама боїшся і синові це передається! Це все в твоїй голові!

— Ось так ви поставилися до мого прохання? Вам наплювати на мене, на онука, аби собачкам було добре?! Ну, дякую! Ми їдемо додому!

— Олена, ну що ти починаєш! Адже нічого не сталося! Собак треба було познайомити з дитиною, щоб вони обнюхали, побачили, що я поруч, значить дитина своя. Я знаю, що роблю, навіщо істерити?

— Я теж знаю, що роблю! Ми їдемо негайно додому!

Олена в люті схопила сина на руки.

— Ігор, поїхали, чого стоїш?!

— Олена, та заспокойся вже! Нічого не трапиться, собаки безпечніші за кішок, які можуть покусати або подряпати.

— А ти що, не читаєш новини? Скільки випадків, коли собаки покусали або роздерли дітей! І навіть тих, з ким живуть!

Діти можуть поводитися неадекватно, кричати, смикати собаку за хвіст. А вони все-таки тварини, звірі, і можуть реагувати агресивно!

Звідки ти знаєш, що у собаки в голові? Мене в дитинстві вкусила одна за ногу, коли я просто йшла по вулиці, нікого не чіпала.

Я не люблю собак і боюся їх. І мені дороге життя і здоров’я дитини! Не дай Бог з Ванею щось зроблять ці ваші дівчатка!

— Оленко, тобі треба до фахівця звернутися, проганяти страхи. Це ж ненормально так боятися тварин і забороняти дитині спілкуватися з цими милими істотами! — втрутилася в розмову Ольга Дмитрівна.

— Я сама вирішу, який фахівець мені потрібен! Але моєї ноги тут не буде, поки собаки вільно бігають. І Ваню я вам в житті не залишу! Ігор, їдемо додому чи ти тут залишаєшся?

— Поїхали… Що з тобою робити! — Ігор незадоволено пішов до машини.

— Бувай, мамо. Подзвоню потім. Вибач, що так вийшло…

Всю дорогу додому Ігор з Оленою сварилися.

— Ігор, я зрозумілою мовою сказала, щоб собак закрили, вона мені пообіцяла! А що я бачу — ці телята бігають по будинку, налякали нашого сина! А якби вони накинулися?

— Олена, все це дурниці! Жодного разу ще не чув про таке! Мамині собаки не такі!

— Звичайно, ти прямо екстрасенс, читаєш думки тварин! Я переживаю за свою дитину! А тобі байдуже.

— Роздула трагедію! Собака лизнула дитину! А ти позбавила маму з батьком радості поспілкуватися з онуком! Молодець, що тут скажеш!

Ваня сидів у дитячому кріслі, притихлий. Він не міг зрозуміти, що сталося, чому батьки кричать…

— Мамо, чому ви кличете?

— Синку, ти злякався собаку у бабусі з дідусем у будинку?

— Так, вона велика і стрибала на мене, я боявся, що вона мене з’їсть! Вона лізла до мене в обличчя!

— Ось про що я і кажу! Налякали дитину! Все, закрили тему!

Наступного дня Ольга Дмитрівна зателефонувала Олені.

— Ну що, заспокоїлася, дорогенька?

— Майже. Ви мене вразили вчора, звичайно!

— А як ти нас вразила своєю істерикою! Я тебе такою ще не бачила! Оленко, тобі реально треба до психолога… Це ненормально!

— Ненормально — не виконати моє прохання! Я ж чітко сказала — приїдемо, якщо собак закриєте.

Ви пообіцяли! І не виконали! Вам собаки дорожчі за онука! Якого ви більше не побачите у вашому домі!

Хочете бачити Ваню — приїжджайте до нас. Тепер ви ближче живете, це не проблема!

— Ми через вас тільки сюди і переїхали! Будинок купили! А ти починаєш тут щось вигадувати!

— Мені дитина дорожча за все на світі! І я не буду ризикувати її життям і здоров’ям заради ваших собачок, яких ви не хочете навіть тимчасово закрити! Ось і сидіть там зі своїми вихованцями!

Олена скинула дзвінок. Вона сказала все, що хотіла. У цей же час Ольга Дмитрівна з подивом дивилася на телефон, де було написано «Дзвінок завершено».

Ну і невістка їй дивна попалася… Це ж треба так не любити собак! Дуже дивна… Але що поробиш, доведеться підлаштовуватися під неї, адже онука хочеться бачити…

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!

Навігація записів

У Людмили дві бабусі, але знайома вона була тільки з бабусею по материнській лінії. Бабусю по материнській лінії вона бачила тільки на фотографії в старому альбомі. У дитинстві вона дуже любила цей альбом розглядати. З фотографії на неї дивилася сувора, струнка жінка у наглухо закритій сукні. Історія там банальна. Просто, коли батько познайомився з матір’ю, бабуся не оцінила його вибір, була проти їх шлюбу. Але батько відмовлявся її слухати, тому бабуся припинила спілкування з його родиною.
– Світлану свою не приводь. Це мій ювілей. Не хочу бачити її за своїм столом! – категоричний тон матері вибив з рівноваги Антона. Він спробував заперечити: – Мамо, вона моя дружина. Що я їй скажу? Що вона не запрошена? 

Related Articles

Кохана, вибач, мама з сестрою Соломією вирішили заскочити до нас на чай. Я на важливій зустрічі, не зміг одразу попередити. Пригости їх чимось, будь ласка». Дарія глянула на годинник. Вечір робочого дня, час, коли найбільше хочеться простого людського спокою. Вона щойно прийшла з роботи, скинула незручне взуття і мріяла про теплу ванну та тиху вечерю. Завтра — відповідальний день у школі, де вона викладала біологію, потрібно було підготувати матеріали для відкритого уроку. — Даша! — це вже був дзвінкий голос Соломії, сестри чоловіка. — Ми знаємо, що ти вдома! Світло горить, і ми чули, як чайник закипів. Давай швидше, у нас новини! Дзвінок у двері пролунав знову. Не короткий «дзинь», а довгий, наполегливий сигнал, який наче свердлив простір квартири

Viktor
6 Травня, 20266 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Кохана, вибач, мама з сестрою Соломією вирішили заскочити до нас на чай. Я на важливій зустрічі, не зміг одразу попередити. Пригости їх чимось, будь ласка». Дарія глянула на годинник. Вечір робочого дня, час, коли найбільше хочеться простого людського спокою. Вона щойно прийшла з роботи, скинула незручне взуття і мріяла про теплу ванну та тиху вечерю. Завтра — відповідальний день у школі, де вона викладала біологію, потрібно було підготувати матеріали для відкритого уроку. — Даша! — це вже був дзвінкий голос Соломії, сестри чоловіка. — Ми знаємо, що ти вдома! Світло горить, і ми чули, як чайник закипів. Давай швидше, у нас новини! Дзвінок у двері пролунав знову. Не короткий «дзинь», а довгий, наполегливий сигнал, який наче свердлив простір квартири

Коли мені було шість, мого тата не стало. Відтоді мене виховувала— жінка, яку я згодом навчилася називати мамою. А через багато років я знайшла листа, який тато написав за день до того, як усе змінилося.

Viktor
6 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Коли мені було шість, мого тата не стало. Відтоді мене виховувала— жінка, яку я згодом навчилася називати мамою. А через багато років я знайшла листа, який тато написав за день до того, як усе змінилося.

Двадцять два роки шлюбу. Виростили сина. Пережили його перехідний вік і її власні сорок років. А тепер, мабуть, починалися її справжні п’ятдесят.

Viktor
6 Травня, 20266 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Двадцять два роки шлюбу. Виростили сина. Пережили його перехідний вік і її власні сорок років. А тепер, мабуть, починалися її справжні п’ятдесят.

Цікаве за сьогодні

  • Кохана, вибач, мама з сестрою Соломією вирішили заскочити до нас на чай. Я на важливій зустрічі, не зміг одразу попередити. Пригости їх чимось, будь ласка». Дарія глянула на годинник. Вечір робочого дня, час, коли найбільше хочеться простого людського спокою. Вона щойно прийшла з роботи, скинула незручне взуття і мріяла про теплу ванну та тиху вечерю. Завтра — відповідальний день у школі, де вона викладала біологію, потрібно було підготувати матеріали для відкритого уроку. — Даша! — це вже був дзвінкий голос Соломії, сестри чоловіка. — Ми знаємо, що ти вдома! Світло горить, і ми чули, як чайник закипів. Давай швидше, у нас новини! Дзвінок у двері пролунав знову. Не короткий «дзинь», а довгий, наполегливий сигнал, який наче свердлив простір квартири
  • Коли мені було шість, мого тата не стало. Відтоді мене виховувала— жінка, яку я згодом навчилася називати мамою. А через багато років я знайшла листа, який тато написав за день до того, як усе змінилося.
  • Двадцять два роки шлюбу. Виростили сина. Пережили його перехідний вік і її власні сорок років. А тепер, мабуть, починалися її справжні п’ятдесят.
  • — Ой, та що ви таке кажете! — заголосила свекруха. — Це ж онучок! Ви зараз так говорите, а як побачите те маля, як на руки візьмете — то одразу розтанете і по-іншому заспіваєте! Коли з’явився Кирилко, бабуся прийшла, вручила подарунок, із цікавістю зазирнула у візочок і спокійно відбула додому.
  • – Світлано, ти не ображайся, але я бабусину квартиру Наталці віддам, – сказала Ніна Петрівна. – Чому їй? Бо у тебе все добре складається, а у Наташі – все шкереберть. Хай уже в неї бодай квартира буде. Це якось урівноважить ситуацію, – пояснила мати
  • Степане! Що сталося? — Ольга відчула недобре. — У нас пожежа? Пограбування? Чому ти пакуєш валізи? Степан навіть не підняв очей. — Ні, Олю, спокійно. Просто обставини змінилися. Наша компанія, ну, та, на яку я працюю, вони вирішили повністю згорнути діяльність тут. Керівництво переносить офіс за кордон, і вони поставили умову: або я переїжджаю з ними зараз, або контракт розривають без виплат. Ольга розгублено сперлася на одвірок. — Почекай. Але ж криза в країні вже не перший рік. Чому вони вирішили тікати саме сьогодні? Чому ти не казав мені про це вранці? — Олю, не починай! — Степан нарешті випрямився, і вона побачила, що його руки злегка тремтять. — Звідки я знаю, що там у головах у топменеджерів? Мені прислали лист годину тому. Сказали: «Збирайся». — І коли ти маєш їхати? — голос жінки став тихим. — Завтра. О шостій ранку я маю бути на вокзалі. Квитки вже куплені фірмою, всі документи на виїзд фірма вже теж робить сама. Ольга примружилася. Щось у його словах звучало фальшиво. — Квитки вже куплені? Степане, ти хочеш сказати, що за годину тобі встигли прислати лист, ти встиг погодитися, а вони — забронювати й викупити квитки? Не бреши мені
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes