Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Що вам в тому Києві робити? Всюди темінь. Переїжджайте до нас! – вмовляли свекри. –

– Що вам в тому Києві робити? Всюди темінь. Переїжджайте до нас! – вмовляли свекри. –

Viktor
15 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до – Що вам в тому Києві робити? Всюди темінь. Переїжджайте до нас! – вмовляли свекри. –

Ми з чоловіком живемо в Києві. Маємо свою невеличку, але дуже затишну квартирку. 5 років тому у нас народилася донечка. Нашому щастю не було меж. Здавалося, тепер життя нагадуватиме казку. 

Все так і було до того моменту, поки на нашу землю не прийшов ворог. 

Досі не віриться, що це відбувається з нами… Тепер ще й зі світлом така біда. Але ми не нарікаємо! Впевнені, що наші захисники і енергетики роблять усе можливе, щоб покращити наше життя. 

Але з маленькою дитиною нелегко давати собі раду без електроенергії. Холодним ж її не годуватиму. 

Свекри нам спокою не дають, постійно повторюють: 

– Оленко, ну чого вам сидіти в тому місті?! Роботи в тебе зараз нема, Даринку в садочок не возиш – перебирайтеся до нас на зиму. В нас і світло, і газ. 

– Справді, невістко! Та й за містом яке повітря свіже! Дитина побігає, пострибає собі на подвір’ї. 

І чого ж я не погоджуюся на таку “щедру” пропозицію? Все дуже просто, окрім світла і газової плити з пічкою там більше нічого нема! Ніяких умов для комфортного і зручного життя. 

Навіть туалет на вулиці! Свекри не бідні люди, та й мій Микола їм допомагає грошима, тому вони могли б давно перетворити їхню халабуду на розкішний заміський будиночок, от тільки надто ліниві для цього. 

То ж треба майстрів пошукати, прибирати потім за ними увесь безлад. А навіщо, якщо свекрам і так добре?

От тільки я на таке не підписувалася! Краще я дитині на свічці чайочок грітиму, ніж буду вести її взимку в туалет, який збудований з чотирьох дерев’яних дощечок. З кожної щілинки дує так, що можна собі застудити все на світі. 

Пробувала говорити про це з Миколою, хай би хоч він своїм батькам натякнув, що не можна в 21 столітті жити так, ніби надворі Середньовіччя. 

– Оленко, не наша це справа! Хай живуть так, як їм зручно. 

Може, й так! Але як їм пояснити, що я кожного разу змушую себе навідатися до них в гості, бодай на один день. Ні про які 3 місяці й мови бути не може… 

Як же бути? Не хочу ображати свекрів. Вони добрі і милі люди, але жити в таких умовах з донечкою не збираюся!

Що б ви порадили Олені? 

Усі фото в статті є ілюстративними.

Навігація записів

Так і вчинила. На щастя, живота практично не було видно, і ніхто зі знайомих не здогадувався, що вона чекає дитину. Носила широкі кофти, сорочки, пояснювала тим, що набрала зайві кілограми. Благополучно доходила до семи місяців. Якось увечері стало хапати живіт, усе частіше й частіше.
Через майже двадцять років я зрозуміла, наскільки він мав рацію.Життя все розставило.Ми вже давно повернулися до України. Ми маємо двох дорослих дітей, свою квартиру, на яку ми самі заробили. Ми міцно стоїмо на ногах, я та чоловік відкрили свій невеликий бізнес, коли перебралися на батьківщину. З сестрою я досі не спілкувалася.

Related Articles

Я сам виховав та виростив доньку, а вона тепер про мене і не згадує.

Viktor
14 Квітня, 202614 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Я сам виховав та виростив доньку, а вона тепер про мене і не згадує.

Оксано, як твій колишній? — запитала пані Ганна, подруга матері, накладаючи собі олів’є. — Аліменти хоч платить якісь? Оксана картинно зітхнула і відклала телефон, з яким не розставалася ні на хвилину. — Ой, пані Ганно, не питайте краще мене про це. Там така людина важка, що й не передати. Каже, що на будівництві зараз мало платять. Скидає якісь копійки, наче милостиню дає. Якби не мама і не Андрій, мій рідний брат, я б не знала, як дитину взути. Марія Іванівна поклала руку на плече доньки. — Нічого, доню. Поки я жива, ми вас не залишимо. Андрій у нас — опора сім’ї. Золота дитина. Не те що деякі нероби. Андрій густо почервонів і почав інтенсивно працювати виделкою. Олена, невістка, відчула, як у неї під столом стискаються кулаки. «Опора сім’ї» працював на двох роботах, але половина його заробітку дивним чином перекочовувала до маминої сумки або на картку Оксани «на потреби малого»

Viktor
14 Квітня, 202614 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Оксано, як твій колишній? — запитала пані Ганна, подруга матері, накладаючи собі олів’є. — Аліменти хоч платить якісь? Оксана картинно зітхнула і відклала телефон, з яким не розставалася ні на хвилину. — Ой, пані Ганно, не питайте краще мене про це. Там така людина важка, що й не передати. Каже, що на будівництві зараз мало платять. Скидає якісь копійки, наче милостиню дає. Якби не мама і не Андрій, мій рідний брат, я б не знала, як дитину взути. Марія Іванівна поклала руку на плече доньки. — Нічого, доню. Поки я жива, ми вас не залишимо. Андрій у нас — опора сім’ї. Золота дитина. Не те що деякі нероби. Андрій густо почервонів і почав інтенсивно працювати виделкою. Олена, невістка, відчула, як у неї під столом стискаються кулаки. «Опора сім’ї» працював на двох роботах, але половина його заробітку дивним чином перекочовувала до маминої сумки або на картку Оксани «на потреби малого»

Накриєш стіл! Та так, щоб усі ахнули! Зроби щось вишукане! Те, що багатії їдять. Щоб нам усі родичі заздрили! Гроші на свої інтернет-вигадки маєш? Знайдеш і на гідне свято! І без фокусів

Viktor
14 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Накриєш стіл! Та так, щоб усі ахнули! Зроби щось вишукане! Те, що багатії їдять. Щоб нам усі родичі заздрили! Гроші на свої інтернет-вигадки маєш? Знайдеш і на гідне свято! І без фокусів

Цікаве за сьогодні

  • Я сам виховав та виростив доньку, а вона тепер про мене і не згадує.
  • Оксано, як твій колишній? — запитала пані Ганна, подруга матері, накладаючи собі олів’є. — Аліменти хоч платить якісь? Оксана картинно зітхнула і відклала телефон, з яким не розставалася ні на хвилину. — Ой, пані Ганно, не питайте краще мене про це. Там така людина важка, що й не передати. Каже, що на будівництві зараз мало платять. Скидає якісь копійки, наче милостиню дає. Якби не мама і не Андрій, мій рідний брат, я б не знала, як дитину взути. Марія Іванівна поклала руку на плече доньки. — Нічого, доню. Поки я жива, ми вас не залишимо. Андрій у нас — опора сім’ї. Золота дитина. Не те що деякі нероби. Андрій густо почервонів і почав інтенсивно працювати виделкою. Олена, невістка, відчула, як у неї під столом стискаються кулаки. «Опора сім’ї» працював на двох роботах, але половина його заробітку дивним чином перекочовувала до маминої сумки або на картку Оксани «на потреби малого»
  • Накриєш стіл! Та так, щоб усі ахнули! Зроби щось вишукане! Те, що багатії їдять. Щоб нам усі родичі заздрили! Гроші на свої інтернет-вигадки маєш? Знайдеш і на гідне свято! І без фокусів
  • – Знайомся, мамо, це Оксана. Треба було раніше звичайно вас познайомити, але все якось ніколи було. Вона тут жити буде. Зі мною. У неї вдома дуже тісно, ​​ще троє братів молодших, навіть кімнати своєї немає, а у нас-то місця повно. Оксана талант! Вона добре співає, але ти ж знаєш, як зараз в шоу-бізнесі, не пробитися. Ось і доводиться поневірятися молодим даруванням.
  • — Тату, а бабуся Оля буде крашанки робити? — Вероніка видерлася Кирилові на коліна. — Аня каже, що в неї вони найкрасивіші! І паски дуже смачні! — Обов’язково буде, — Кирило погладив доньку по голові, але подивився на дружину. — А подарунки будуть? — очі Вероніки аж світилися в передчутті свята. — Будуть, крихітко, — відповіла Лариса, хоча серце тьохнуло. Вона чудово знала, як мати ставиться до «чужої» дитини
  • — Тримай, це тобі на перший час, а далі давай сама, сама, — Роман поклав на тумбочку кілька купюр і почав складати свої речі у велику сумку. Куртку одягнув, хоч і було вже тепло. Просто вона в сумку вже не влізла, і не дивлячись попрощався. — Ну бувай, бувай…
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes