Наталя чистила картоплю на вареники, як раптом задзвенів її телефон.
Вона витерла руки рушником і взяла слухавку.
-Це Наталя? – запитав у слухавці жіночий голос.
-Так, це Наталя, – відповіла жінка.
-А це Тоня. Нова дружина твого чоловіка.
Наталя аж затихла.
-Я знаю, – раптом сказала Наталя.
-Звідки ти знаєш? – здивувалась Тоня.
-У мене твій номер записано.
-Правда? – Тоня, здається, була дуже здивована. Зробивши невелику паузу, вона запитала:
-А чому він у тебе записаний? Ми ж не знайомі.
-Про всяк випадок, – спокійно відповіла Наталка. – Ти до нашого розлучення з Ігорем ночами надзвонювала.
Я твій номер випадково побачила, запам’ятала і записала у свій телефон. Я маю гарну пам’ять на цифри.
-Он як? – голос у Тоня став уже не таким впевненим. – Ну добре. Я якраз і дзвоню з приводу Ігоря.
-А що таке? Він може заслаб?
-Ні, з ним все гаразд. Просто, я подумала, що ти йому після вашого розлучення заборгувала.
-Як це? – тепер у голосі Наталки з’явилося здивування.
-Отак. Він же ж квартиру тобі залишив, так?
-Так.
-Мені здається, це несправедливо.
-Стривай, а ти тут до чого?
-Але ж я його нова дружина. У нас із ним спільний бюджет.
-Це він тебе напоумив мені подзвонити? – Наталка не вірила своїм вухам.
-Ні, звісно, – спокійно відповіла Тоня. – Він же у нас благородний. А я не дуже благородна. Але я вмію добре рахувати.
-А ти вважала, що у нас з ним спільна дитина? І він залишив квартиру не мені, а дитині.
-Ой, годі тобі, теж мені. І що, що дитина? Ти ж сама теж у цій квартирі живеш. Отже, одну третину вартості квартири ти маєш нам повернути. І що швидше, то краще.
-Ти це серйозно?
-Навіть дуже серйозно.
-А якщо я тебе зараз пошлю, куди подалі? – Наталя намагалася тримати себе в руках.
-Тоді я задумаю юридичний розгляд. Ви ж із Ігорем домовилися про квартиру просто на словах. Без жодних підписів у документах. То що? Розумієш, чим це пахне?
-Добре.
-Що добре? – зраділа Тоня. – Ти згодна заплатити гроші?
-Ні звісно.
-А чому тоді добре?
-Добре, що ти зателефонувала. Я якраз недавно подумала, що розлучення наше пройшло не зовсім за правилами. І його можна визнати недійсним. Скасувати. Й Ігор знову повернеться до мене.
-Ти що там взагалі вже, чи що? – засмутилася Тоня. – Як це – розлучення пройшло не за правилами?
-Отак. Наступного дня після подання заяви зазвичай не розлучають. Значить, це був недійсний процес. Я навіть здогадуюсь, хто там приклав свою руку.
-Ти на що натякаєш? – голос у Тоні став тихим.
-Я не натякаю, – твердо сказала Наталка. – Я знаю, що твоя рідна сестра працює в адміністрації міста. І ЗАГСи у її прямому підпорядкуванні.
-І що?
-Не задавай таких запитань. Тим більше, що твоя Зінаїда Павлівна неодноразово вже була замішана у різних незрозумілих справах. Я думаю, що новий розгляд їй дуже не сподобається.
-Ти що, Наталочко?
-А що? Адже не я тобі подзвонила, а ти мені.
-Але я дзвоню з іншого приводу.
-Наші приводи дуже тісно перетинаються. Я так думаю, що й відвела ти Ігоря від мене не через те, що дуже його любиш.
-А чому?
-Тобі подобається його посада. На процесі, який скасовуватиме постанови ЗАГСу про наше розлучення, я багато чого цікавого розповім.
-Ха-ха-ха…
-Наприклад, розповім, що Зінаїда Павлівна, у молодості вже таким займалася. Дивно, що про цей факт начебто ніхто й не знає, і вона досі обіймає високу посаду.
-Ти! Не смій говорити про мою сестру! – розгнівалася Тоня. – Ще й таке говориш.
-А я про це не перша заговорила. Так, Тонечко?
-Яка я тобі Тонечка! – сказала Тоня. – І взагалі, негайно видали мій номер зі свого телефону, і не смій мені більше дзвонити!
У телефоні пролунали короткі гудки…
Наталя посміхнулася, вимкнула телефон і пішла далі готувати вареники.
