— Ти у своєму розумі? Ми ледве переживаємо з нею свята, а ти її запросив пожити? — обурилася Ксюша.

— Ну їй корисно ж, ну потерпи трохи! — Роман не збирався здавати позиції.

— Та мені простіше самій у місто поїхати, поки вона тут!

Ксюша й Роман майже все спільне життя прожили з мамою Роми, Наталею Анатоліївною. Грошей на власне житло не було, а у свекрухи була велика трикімнатна квартира в центрі.

Вона відразу ж відкинула всі питання про обмін.

— Поки я жива, хочу жити у квартирі, де народилася і виросла! Ви молоді, можете й самі собі на житло заробити.

Мати ніби не розуміла, що заробити на квартиру в наш час не так-то просто. Особливо маючи маленьку дитину на руках і тільки одного дорослого, що працює в сім’ї.

Але Ксюша з Ромою не впадали у відчай.

Коли їхня донечка вже пішла в садочок, Ксенія знову почала вести клієнтів. Оскільки свого часу вона працювала у великій рекламній компанії, деякі з її замовників зраділи, що тепер можуть звертатися до неї напряму.

Добробут зростав, і незабаром подружжя вирішило вкласти накопичені гроші у покупку заміського будинку. Цей варіант подобався їм обом — і дешевше, ніж квартира, і простору більше. Те, що потрібно для сім’ї з маленькою непосидою.

Наталя Анатоліївна цю новину сприйняла в багнети.

— Навіщо вам їхати бозна-куди? Живіть тут, у місті. Дитина ходить тут у садок, тут же й до школи піде. Школа у нас хороша, з математичним ухилом, Рома ж у ній навчався. Ні, я категорично проти, — вирішила за всіх свекруха.

— Мамо, ми все вже зважили й прийняли рішення.

— Що значить все? Без мене? Ви мені ще потім подякуєте.

У цей момент Ксюша навіть була рада, що вони поїдуть аж за місто, подалі від владної матусі.

Але та не заспокоювалася.

— А як я до вас їздитиму, ви подумали? А якщо з Машенькою треба буде посидіти?

— Ми впораємося своїми силами. Якщо буде дуже потрібно, ми самі привеземо Машу до тебе, — спокійно пояснював Роман.

— Так, а до заміського будинку ще й машину потрібно купувати? Не їздити ж на роботу електричкою!

— Нам віддасть свою стареньку машину Ксюшин тато. Він уже рік як не водить, автомобіль стоїть і ржавіє, а так я його трохи підлатаю, і він ще років десять нас покатає, — радісно сказав Роман.

— Ще гроші на ремонт витрачати… — бурчала Наталя Анатоліївна.

— Та ви за нас не хвилюйтеся, все буде добре! — приєдналася до чоловіка Ксюша.

— А тебе взагалі ніхто не питає, такі питання має вирішувати чоловік із його матір’ю. У мене хоч життєвий досвід є, я вже одну людину виростила, а у тебе Маша ще елементарних речей робити самостійно не привчена. От і займися вихованням, поки дорослі розмовляють, — роздратовано відмахнулася свекруха.

— Ні вже, вибачте! — Ксенія не могла терпіти таке ставлення. — Цей будинок купується і на мої гроші теж!

— Та в тебе й роботи-то справжньої немає! Рекламою вона займається. Сидить пів дня в інтернеті, картинки обирає.

— Так це і є моя робота — я роблю рекламні банери, налаштовую оголошення. Якщо ви в чомусь не розбираєтеся, то займіться спочатку своїм розвитком, — відрізала Ксюша, розвернулася й пішла у свою кімнату.

— Ой, намучишся ти з цією дівкою, — Наталя Анатоліївна підійшла до сина. — Може, не треба спільно купувати, а? От є ж квартира, в ній і живіть, а у випадку чого їй нічого не дістанеться, — довірливим тоном продовжила вона.

— Мамо, все, досить! Питання закрите.

Ксюша більше за всіх була щаслива через купівлю будинку. Тільки ця думка й додавала їй сил перечекати всі ці місяці вибору й перегляду їхньої майбутньої потенційної нерухомості. Адже жити доводилося все ще у квартирі свекрухи.

Коли, нарешті, їхній агент Олена зателефонувала з пропозицією, від якої, як вона висловилася, «не відмовляються», Ксюша й Рома кинули все й помчали у передмістя.

Невеликий, але новенький каркасний будинок на чудовій просторій ділянці продавали терміново. Тому і ціна була значно нижчою за ринкову.

Рома з Ксюшею одразу ж закохалися в це затишне гніздечко й внесли завдаток.

Переїзд не обійшовся без зіпсованих нервів. Наталя Анатоліївна постійно бурчала про те, що діти роблять величезну помилку, що в цих селищах немає ні нормальної швидкої, ні поліції. Їхати туди з дитиною — справжнє божевілля.

Ксюша зовсім не звертала уваги на материнські вистави. Вона була повністю поглинута списком речей, які в жодному разі не можна забути.

Оселилася пара доволі швидко. Маленька Машенька була в абсолютному захваті і від нового будиночка, і від великої ділянки, по якій можна бігати, і від старої розлогої яблуні, що стояла на краю. Все складалося просто чудово, аж поки в один прекрасний день Рома не з’явився до Ксюші з новиною.

— Мама приїхала до нас пожити, — винувато сказав чоловік.

У Ксюші всередині все похололо. Вона випустила з рук склянку з молоком, яке налила Машеньці. Не вірячи словам чоловіка, вона кинулася до вікна. На під’їзній доріжці стояло таксі, з якого виходила Наталя Анатоліївна. Як завжди, вона була чимось незадоволена й сварилася з водієм.

— Чому ти мене не попередив? — сухо запитала Ксюша.

— Бо ти б не дозволила. А в неї проблеми зі здоров’ям. Лікар сказав, що потрібне свіже повітря і мінімум хвилювань.

Подальша суперечка була позбавлена сенсу, адже мати вже приїхала, діватися нікуди. Але Ксюша була настільки розлючена вчинком чоловіка, а точніше тим, що він про нього промовчав, що продовжувала обурюватися, поки не почулися голосні кроки свекрухи. Здавалося, що навіть терасні дошки пручалися її візиту.

— Здра-а-аствуйте, дорогі мої, — наспівно привіталася вона, — ой, скільки ж у вас тут місця! Це ж більше за мою трикімнатну. А ви мовчите, маму в гості не кличете.

— Ви, здається, самі не хотіли їхати бозна-куди? — єхидно промовила Ксюша.

— Ксю, не починай… — тихо сказав Роман.

— Та нічого, Ромчику, я не ображаюся. У мене вже стан не той, щоб на когось ображатися. Зовсім я погано почуваюся, — застогнала свекруха, волочачи в будинок валізу.

— А ви до нас надовго, я дивлюся?

— Та де там, на місяць, не більше.

Ксюша сіла на стілець. Здається, їй потрібно було заспокійливе. Місяць зі свекрухою сам на сам? Ромі добре. Він їздитиме на роботу. А що робити їй? У цей момент Ксюша навіть була готова влаштуватися касиркою в найближчий магазин, тільки щоб не проводити час із Наталею Анатоліївною. Але, на жаль, було вже пізно.

Свекруха одразу ж акуратно, але наполегливо почала впроваджувати свої порядки.

У будинку не можна було дивитися телевізор після десятої вечора, інакше у Наталії Анатоліївни буде мігрень. Удень, з третьої до четвертої години, взагалі заборонялося шуміти. У цей час у неї був денний сон. Машеньці наказали грати на вулиці, щоб не заважати бабусі.

Наталя Анатоліївна приїхала з роздрукованою дієтою, яку одразу ж повісила на холодильник.

— Щоб була завжди перед очима, — приказувала вона, приклеюючи аркуш А4 смужками скотчу до глянцевих дверцят, — Ксюша, постарайся взагалі не купувати й не зберігати продукти з переліку того, що мені не можна. Він внизу, у червоній рамочці, — свекруха вказала на нижню частину листа.

Щосуботи Роман мав возити матір на ринок, де вона закуповувалася фермерськими продуктами. А щопонеділка Ксюша повинна була брати для неї на місцевій пошті свіжі газети та журнали.

Наталя Анатоліївна не відмовляла собі в задоволенні вказувати невістці на всі її помилки.

Наприклад, вона була проти рідкого мила для рук і викинула цілу банку, замінивши на «правильне» антибактеріальне. Аргументи Ксенії про те, що воно не корисне й пересушує шкіру, до уваги прийняті не були.

Те ж саме стосувалося і кулінарних здібностей невістки. Свекруха принципово не їла те, що готувала Ксюша, сказавши Роману по секрету, що та спеціально готує надто жирну їжу, щоб порушити її дієту й, як вона висловилася, «мене доконати».

Ксюша вже була готова вказати гості на двері, але терпіла її лише заради Романа. До того ж у глибині душі їй навіть було трохи шкода цю шкідливу стару.

— Ксюша, розітри мені ступні, — одного дня попросила вона.

— Перепрошую, що? — Ксюша вирішила, що їй почулося.

— Розітри мені ноги. Ну що ти так на мене дивишся? Я ж мати твого чоловіка, ти повинна за мною доглядати зрештою. — Було очевидно, що Наталя Анатоліївна справді не розуміла, що не так у її проханні.

— Я не хочу, — спокійно відповіла Ксюша.

— Я не питаю, хочеш ти чи ні. Мені потрібно, щоб ти зробила мені розтирання. Я м’яз потягнула сьогодні вночі, ледь встала!

— Я не буду масажувати ноги чужій людині. Мені це неприємно, — твердо повторила невістка.

— Та ти хоч щось корисне зробила б! Я скажу Ромі, що ти мене зі світу звести хочеш. От і подивимося, хто для нього важливіший, ти чи рідна мати! І взагалі, мені здається, що ти Машу не від Роми народила. Немає в ній нічого нашого, породистого.

Загалом, Ксенія була готова до всього і все могла терпіти, але коли мова зайшла про її дитину, вона не стрималася. Мовчки пішла у дальню кімнату, яку виділили для свекрухи, відкрила її валізу, зняла всі вішалки, що були у шафі, і поклала у валізу разом з одягом. І за кількістю речей було зрозуміло, що мати сюди заїхала не на місяць, а мало не до зими!

Потім вона почала висувати шухляди комода і методично перекладати їхній вміст на складену у валізу гору одягу.

— Ти що робиш у моїй кімнаті? Хто тобі дозволив чіпати мої речі?

Ксюша залишила шухляди в спокої, повернулася до свекрухи й тихо, але впевнено сказала:

— У цьому домі немає і не буде нічого вашого. Запам’ятайте це і більше ніколи сюди не приїжджайте.

Свекруха поповзла назад до дверей. Вона не очікувала такого від невістки-тихоньки.

Ксюша вже набирала номер на телефоні.

— Алло, таксі? Будь ласка, машину на Дубову, 23. Дякую, чекаємо.

Свекруха спостерігала за всім мовчки, з напіввідкритим ротом.

Захлопнувши валізу, Ксюша витягла її у вітальню.

— Ах, мало не забула! Даруйте, Наталю Анатоліївно! Це ж теж ваше!

Вона віддерла смужки скотчу, якими дієта свекрухи кріпилася до холодильника, і переклеїла кольоровий лист прямо на кришку валізи.

— Щоб завжди була перед очима, — потираючи руки, додала вона.

Коли під’їхала машина, вона взяла свекруху під руку і повела до таксі, схопивши валізу вільною рукою.

Наталя Анатоліївна досі мовчала, намагаючись осмислити те, що відбувається.

Ксюша посадила жінку в машину, захлопнула дверцята і вже збиралася йти назад до будинку, як її гукнув таксист.

— Ей, а куди їдемо?

Ксюша замислилася на хвилину, а потім сказала з усмішкою:

— Подалі.

Увечері Рома повернувся раніше, ніж зазвичай.

— А ти чого так рано? — Ксюша ще тільки почала готувати вечерю.

— А мені ж завтра маму на ринок везти, а в мене ще роботи купа. От я і вирішив з дому ввечері попрацювати.

— А твою маму я вигнала, — зі спокійною усмішкою сказала дружина.

— Ксю, ти що? Справді? Вона ж літня людина.

— Я взяла їй таксі додому, не переймайся. Вона зажадала, щоб я їй ноги масажувала, і сказала, що Маша не твоя дочка.

Роман хотів поставити ще запитання, але не став. По обличчю Ксюші, з якоюсь новою, хижою усмішкою, було зрозуміло, що за доньку вона свекрусі ще довго не пробачить.