Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Пaрaсюк Волoдимир тeрмінoво повідoмив з передoвої: на 100-й день повнoмaсштабного нaступу доля нам всім зрoбила «подaрунок»…

Пaрaсюк Волoдимир тeрмінoво повідoмив з передoвої: на 100-й день повнoмaсштабного нaступу доля нам всім зрoбила «подaрунок»…

admin
4 Червня, 20224 Червня, 2022 Коментарі Вимкнено до Пaрaсюк Волoдимир тeрмінoво повідoмив з передoвої: на 100-й день повнoмaсштабного нaступу доля нам всім зрoбила «подaрунок»…

Вчора було 100 днів від повномасштабного наступу, бо насправді війна з росією в нас йде вже віками.

Ось на цей 100 день наступу доля нам зробила «подарунок». Ми зараз, напевне, в найгарячішому місці на планеті: російська артилерія і авіація працюють безперервно. Ворог лізе і лізе. І в цьому пеклі ми стоїмо і тримаємо позиції.

Я ще раз переконався в героїчності моїх побратимів. Це великі люди. Не припиняю захоплюватись їхньою жертовністю і вмінням шукати мотивацію там, де її нема. Про комардира нашого можна годинами розказувати: молодий, професійний і дуже розумний.

Те, що тут робиться, важко витримати морально, але згодом просто звикаєш. Та й страх кудись зникає. Тут якось все інакше, не зрівняти з Київщиною чи Харківщиною. Здається, що вже готовий до всього, бо за 100 днів побачив і відчув багато, але ні, тут все не так!

Є багато лайна, про яке хочеться написати, але я це зроблю згодом, коли повернусь. Зараз просто абстрагуєшся від цієї інформації. Зрадоньку розганяти в своїй голові, це те саме, що в цю голову пустити кулю.

Не можу нічого сказати про місцевих, бо просто їх не бачу. Ховаються в підвалах. Та й нема часу тут про щось говорити.

Ще одна парадоксальна ситуація: Старлінк з інтернетом є, а питної води нема. Палива нема. Та й розказували хлопці, які тут довше, що і волонтери сюди не їздять. Небезпечно

Може й хочеться на щось поскаржитись, але кому і на що? Хтось має зробити цю роботу. Ми самі на неї підписались. Це наш обов’язок!

Як сказав мій хороший друг: «У вас тут одне завдання – вижити!»

Все буде добре! Відчувається.

Писати буду мало, але як буде можливість, то щось напишу.

Володимир Парасюк

Навігація записів

Залужнuй: нoрвeзькi гaубиці М109А3 уже знuщyють вoрoга на передoвій. Фото
Російські окyпантu кuдають всі свої резeрви на захoплення Сєвєрoдoнецька

Related Articles

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Viktor
10 Березня, 202610 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Viktor
28 Лютого, 202628 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Цікаве за сьогодні

  • Мамо! Кажи прямо, — запідозрив син щось недобре на дачі. — Що сталося? Знову дах потік чи Софія вирішила на курси поезії записатися? — Ми з батьком переписати дачу на твою сестру Софійку. Повністю. Їй це житло зараз потрібніше, бо вона ніяк не може влаштувати своє особисте життя через нестабільність. А ти — ти сильний, ти собі ще заробиш. Слова матері впали у тишу вечора, наче важке каміння у воду. Дмитро відчув, як у скронях почало пульсувати. — Переписати? — Дмитро перепитав тихо, наче не вірячи власним вухам. — Тобто мої п’ять років роботи, мої гроші, вкладені у цей будинок — це просто «благодійність» на користь Софії? Мамо, тату, ви серйозно? Ви хочете віддати цей дім людині, яка навіть не знає, де тут вмикається рубильник? З боку городу повільно підійшов Василь Іванович, батько. Він виглядав ще більш згорбленим, ніж зазвичай. У руках він тримав стару сапку. Він уникав дивитися синові в очі. — Дмитре, ну не кип’ятись, — прохрипів батько, витираючи чоло рукавом. — Мати правду каже. Тобі легше в житті ведеться. Ти завжди знайдеш копійку. А сестра пропаде. Останній її кавалер вигнав її з квартири. Куди їй іти? До нас у двокімнатну? Ми ж там одне в одного на головах сидітимемо
  • І в цей момент заговорив Микола, який досі мовчав
  • Хлопчики потоваришували. Дмитро, спостерігаючи за ними, відчував, як усередині все стискається. Вони були як відображення в кривих дзеркалах: один — яскравий і живий, інший — його бліда, тендітна тінь. Розговорившись із Ганною, він обережно спробував з’ясувати щось про Костика. «У якому пологовому будинку, якщо не секрет?» — запитав він.
  • Моїм батькам вже за 60, і я їхня єдина дочка. Я була впевнена, що у скрутну хвилину вони мене підтримають, але все виявилося зовсім не так, як я думала. Вийшла заміж я в 30 років, і відразу після весілля почалися розмови: «Коли вже онуки?», «Час нам бабусями та дідусями стати!». Перша вагітність далася мені тяжко, адже я носила двійню. Наші хлопчики народилися здоровими, і зараз їм уже два роки. Але батьки, які так чекали на онуків, за цей час відвідали нас лише три рази, хоча ми живемо в одному місті. Ні допомоги, ні підтримки я так і не отримала..
  • – Доню, не переймайся. Незручно вийшло, звичайно. – Незручно, тату? Ти три роки дивився мені у вічі й подавав надію. – Ну… ми думали, що ти зрозумієш. Ти ж у нас самостійна.
  • – Я знаю, що ти мене не пробачиш ніколи, – Павло нарешті зустрівся з дочкою поглядом. – А Олена тим паче. Але мене всі ці роки гризло сумління, розумієш? – П’ятнадцять років – довгий термін для докорів совісті, – Ірина відставила каву убік. – Так, – Павло кивнув. – Надто довгий. Тож ось. Павло дістав із кишені куртки маленьку коробочку і поклав її на стіл перед Іриною. Темно-синій оксамит, трохи потертий на кутах. Ірина подивилася на батька з подивом.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes