“Ольга не знала, що їм і відповісти їх троє, а вона одна. Чи може попросити у провідниці місце поміняти? Хоча немає жодної впевненості, що є вільні місця. Та ще раптом ці типи образяться?

– Мамо, ти у відрядження запізнишся, – Максим був схожий на маму, теж весь такий правильний до кінчиків пальців. У школі навчався на одні п’ятірки, вдома мамі допомагав у всьому, навіть на швейній машинці вмів підшивати штани.

Жили вони вдвох, так вже вийшло. Ольга закінчила музичне училище, але гра на скрипці заробітку не приносила, а сина треба вирощувати та годувати. І Ольга влаштувалася продавцем у магазин музичних інструментів.

Вона вміла налаштувати майже будь-який інструмент – у неї був абсолютний слух. І незабаром Ольгу підвищили – вона стала їздити на укладення договорів, як експерт – визначати якість музичних інструментів, що закуповуються.

Максим із восьми років на день – другий вже залишався один, він все вмів робити по дому і Ольга була у своєму синові впевнена, а тепер йому вже дванадцять.

Увечері в неділю в Ольги був поїзд, потім її чекав день роботи в іншому місті, і вранці вона буде вдома.

– Мамо, ти спізнишся, – наполягав Максим, але Ольга вважала, що у неї все під контролем, а їй дуже хочеться фільм додивитися. Вона начебто все з запасом розрахувала, але Максим мав рацію – у дорозі виникли форс-мажорні обставини – у результаті таксист ледве встиг на вокзал.

Але виявилося, що її поїзд вже вирушив, у квитку була помилка, час відправлення було вказано на п’ять хвилин пізніше. От якби Ольга трохи заздалегідь приїхала, вона встигла б, адже син Максим немов відчував, підганяв її.

Ольга захвилювалася – вона завжди жила за планом. Працівники вокзалу її відразу заспокоїли – це їхня вина загалом, і поміняли їй квиток, дали на наступний поїзд.

У результаті Ольга виявилася не в СВ, а в купе, але їхати треба. Із трьох попутників двоє були вже в купе, а їхній третій друг запізнювався.

Вони дуже переживали, дзвонили постійно другові. Потяг уже рушив, коли за вікном вони побачили свого товариша, що біжить.

– Андрію, скоріше! – гукнув один, а другий побіг у тамбур і натис стоп-кран. На шум вискочила провідниця, дуже сварилася. Але друзям вдалося її якось задобрити та заспокоїти, головне їх товариш з ними у поїзді.

А Ольга вже просто втомилася від своїх сусідів по купе, адже їй треба було добре виспатися – на завтра вона має багато планів.

Їй треба буде вибрати партію дорогих інструментів для важливого замовника, помилятися не можна. Тому Ольга зазвичай і брала СВ.

А тут слідом ще одна неприємність – сусіди влаштували застілля у зв’язку із зустріччю, це просто неподобство! Ольга до такої компанії не звикла!

– Дівчина, а ви що соромитеся, давайте до нас приєднуйтесь! – Почула вона, а на столику в купе з’явилася курочка, яйця, огірки, помідори та «біленька».

– Сідайте ближче до столу, а то мабуть зголодніли, – друг, що спізнився, теж почав її вмовляти. – І давайте знайомитись, нам же цілу ніч разом їхати, мене Андрій звуть, а це – Микола та Сашко, мої шкільні друзі. Ми до свого рідного міста їдемо, на зустріч випускників школи номер сімнадцять, десять років вже минуло, ось як, уявляєте? Тож у нас чудовий настрій. Ми вам не заважаємо?

Ольга не знала, що їм і відповісти їх троє, а вона одна. Чи може попросити у провідниці місце поміняти?

Хоча немає жодної впевненості, що є вільні місця. Та ще раптом ці типи образяться?

Тому Ольга мило всім усміхнулася: – Дякую, я не голодна, а звуть мене Ольга.

– Ну ми вам, Оля, міцного не пропонуємо, а чай я вам принесу і бутерброд з куркою для вас вже готовий, – Андрій їй весело посміхнувся. – Та ви не переживайте, ми зараз по три за зустріч, і теж спати, на завтра у нас купа планів. Тож ми вас не потурбуємо.

Чай у склянці був дуже смачний, бутерброд із куркою – теж. Зазвичай Ольга не вечеряла, фігури берегла, а тут, після їжі під стукіт коліс її швидко розморило і вона заснула.

Її сусіди теж незабаром уляглися, перед цим тихо зібрали все зі столу, загалом поводилися пристойно.

Вранці Ольгу розбудила метушня і дивний галас.

– Ми проспали!

Вона розплющила очі – друзі швидко одягалися, складали в сумки речі.

– Прощайте, Оля, ми трохи свою зупинку не проїхали! Усього вам доброго! – гукнув їй на бігу Андрій, і вся чесна компанія вискочила на ранковий перон.

Потяг рушив, Ольга полегшено зітхнула – треба зібратися з думками. Зараз вона вип’є каву з печивом, замовить таксі та збереться з думками.

Рука її потяглася на  стіл за мобільником. Дивно, це не її заставка, у чому річ?

Ольга крутила телефон – і чохол, і мобільник її, що за нісенітниця? Відкрила контакти – господи, хто це? Якісь незнайомі імена та прізвища!

Тут на мобільнику раптом заграла мелодія – хтось дзвонив, до речі, номер знайомий. До Ольги раптом дійшло – дзвонять із її номера!

– Ольга, це Андрій, ви мені вибачте заради Бога, ми так переживали, що проїдемо, речі похопили, я мобільник зі столу схопив, адже він точнісінько в точнісінько, як мій!

– А як ви мені подзвонили? – здивовано запитала Ольга, і тут же зрозуміла. – Ой, ну так, ви ж на свій номер дзвоните! А що мені тепер робити? Ви ж мені все відрядження зіпсували, Андрію, ну як я тепер зустрінуся з потрібними людьми! – Ольга була дуже засмучена! Вона як відчувала, що від цієї трійці будуть неприємності, ось вона потрапила.

– Олю, ви не хвилюйтеся, я винен і я зараз візьму таксі і до вас приїду, ви тільки скажіть, на якій станції ви будете виходити?

Коли Ольга під’їхала до станції, її вже зустрічав Андрій, причому навіть із букетом квітів. Схоже, купив його у бабусі – чарівні півонії. У Андрія вигляд був дуже винний:

– Ольго, ну вибачте, до речі, ви всім моїм друзям дуже сподобалися! Ви не подумайте, вони дуже добрі. Микола – виконроб на будівництві, у нього сім’я, дружина, дітей двоє. А Сашко шкільний вчитель, фізик.

У нас зустріч у школі ввечері, хлопці вдень без мене обійдуться, а я свою провину загладжуватиму.

На таксі вас возитиме, куди скажете. Ольга хотіла відмовитись, але подивилася на Андрія – і не змогла.

Додому Ольга повернулася не одна. Син Максим чомусь поставився до цього зовсім нормально:

– Мамо, я дивлюся вдале у тебе було відрядження! Здрастуй, дядько Андрію, а я Максим, – син потис Андрію руку і пішов у свою кімнату.

З Андрієм у Максима одразу встановилися дружні чоловічі стосунки, а Ольга зрозуміти не могла, що за дивний ланцюжок подій, потяги, запізнення, телефони, немов доля їх вела один назустріч одному!

Через місяць Ольга та Андрій побралися. Скінчилося в Ольги розмірене життя за планом, але вона анітрохи про це не шкодує.

Вперше за багато років вона відчула себе просто гарною жінкою, дружиною та мамою, причому незабаром вже трьох дітей.

Максим сказав їм, коли в Ольги та Андрія двійня народилася,

– Ну ви, батьки, даєте! З вами не засумуєш!

І це була правда, життя з Андрієм повністю перевернуло їхній світ. Ось що означає з’їздити в потрібне відрядження, їхала по роботі, а в результаті чоловіка знайшла, та ще й якого!

Ніколи не знаєш, де знайдеш, де втратиш. Іноді спізнюєшся, все складається не так, як треба, а виявляється – це на щастя.

Видно і правда, що не робиться – все на краще.