— Ну нарешті! — не встигла Даша зайти додому, як одразу почула голос дружини брата. — Чому ти так пізно? — гнівно запитала та її.

Взагалі Даша була здивована. Повертаючись зі школи, вона не очікувала, що хтось буде в цей час вдома, тим більше, Машина.

— Марина, а ти що тут робиш? — запитала вона її.

— У якому сенсі? — Маринині очі стали величезними. — Ми з Костею переїхали до вас. Я ж при надії! А ти що, не знала?

Даша нічого не відповіла. Напевно, їй про це говорили, але зараз у неї «на носі» випускні іспити, тому всі ці розмови пройшли повз неї.

Даша кинула сумку на тумбочку, зняла пальто, чоботи і попрямувала у ванну, щоб вимити руки. Марина слідувала за нею.

— А ти що, завжди так пізно приходиш? — запитала Марина.

Даша знизала плечима.

— Зроби мені зелений чай, — Марина продовжила говорити.

— А ти що, сама не в змозі? — нарешті озвалася Даша.

— Ну я ж чекаю дитину! — обурилася Марина.

— Ходімо, зроблю, — Даша вирішила бути гостинною господинею.

Зрештою, Марина в їхньому домі перший день, напевно не знає, що і де знаходиться.

Потім вони пили чай, і Даша все поривалася піти і зайнятися своїми справами, а Марина ніяк не відпускала її.

Даша з сумом подивилася на годинник і побачила, що вже вісімнадцята година.

— Марино, давай вечерю робити, — сказала Даша. — Почистиш картоплю?

— Я не можу. Я ж при надії! — сказала Марина.

Даша ледве втрималася, щоб не закотити очі.

— Піду відпочину, телевізор подивлюся, — сказала Марина і вийшла з кухні.

І Даша цьому навіть зраділа. Вона відразу вирішила, що буде готувати макарони, поставила каструлю на плиту, налила в неї воду і включила вогонь. А потім закрила двері в кухню і завалилася підручниками.

Близько 19 години прийшла мама, Марина повернулася на кухню, а Даша втекла до своєї кімнати, залишивши набридливу Марину з матір’ю.

Наступного дня Марина знову не давала Даші займатися. І через день теж. І через тиждень…

Даша намагалася поговорити спочатку з Мариною, кажучи, що їй потрібен особистий простір, а потім з Костею про те, що вона не наймалася розважати його дружину.

Просила, щоб він щось зробив для того, щоб Марина не чіплялася до неї, а дала можливість побути на самоті.

— Я не розумію, а навіщо тобі бути одній? — запитав Костя. — З Мариною ж веселіше.

— Кость! — Даші захотілося підійти і потрясти його — ну щоб він отямився. — Я ж цього року складаю іспити. Взагалі-то, я хочу вступити до інституту.

Костя знизав плечима.

— Навіщо тобі інститут? Ти ж жінка. Тобі треба вдало вийти заміж. Подивися на себе. Як ти виглядаєш? Жах!

Тобі треба не тікати від Марини, а, навпаки, поговорити з нею про макіяж, пройтись по магазинах.

Підібрати гардероб і, — Костя підняв палець вгору, ніби привертаючи увагу Даші. — І попросити її познайомити тебе з кимось із її знайомих хлопців і почати зустрічатися з тим, у кого більше грошей.

Даша стояла, мовчала і кліпала віями: ось це так!

Ось це перспектива! Вийти заміж за якогось мажорика і напевно потім засісти вдома і нічого не робити, як Марина.

Невже Костя дійсно вважає, що його сестра мріє про таке життя?

— Все, Даша, йди і не заважай мені, — сказав Костя. — Хочу трохи відпочити після роботи.

І Костя виставив Дашу зі своєї кімнати.

Даша вийшла і, спускаючись вниз, зустріла по дорозі тата.

— Тату, слухай, а якби тобі треба було побути наодинці, але вдома повно людей, то куди б ти пішов? — запитала вона його.

— Я б? — тато замислився. — Та в бібліотеку, в читальну залу. Або в кафе. А що? Купив каву — і сиди з нею скільки хочеш.

— Точно! — Даша плеснула себе по лобі. — Дякую, тато.

З тих пір Даша після своїх занять йшла не додому, а в торговий центр, сідала за столик і починала займатися.

А додому вона приходила до 18, щоб встигнути приготувати вечерю до приходу сім’ї…

… Той день нічим не відрізнявся від інших. Даша спершу була в школі, потім у репетитора, потім у торговому центрі і до вечора з’явилася вдома.

Як завжди, її зустріла незадоволена Марина і почала скаржитися на все на світі.

Вона ходила за Дашею хвостиком, поки та переодягалася, мила руки і йшла на кухню.

— Марино, а ти що, посуд не помила? — запитала Даша. Взагалі-то Марина до цього дня завжди це робила.

— Щось мені було погано. Голова розболілася. Зроби мені масаж. Раптом пройде, а то таблетки пити не можна, — сказала Марина.

— Може, лікаря викличемо? — Даші дійсно не подобався вигляд Марини.

— Та ні. Все нормально, — відмахнулася Марина. — Помасажуєш голову?

— Давай, — погодилася Даша.

Почала робила Марині масаж голови, шиї і трохи плечей. Тому що Марина сказала, що це може позбавити її від головного болю. Вона навіть трохи поспівчувала їй.

Наступного дня Даша, після навчання, пішла, як зазвичай, до торгового центру, а потім повернула додому.

Вона лише зараз зрозуміла, що Костик не просто так перевіз свою дружину до них.

Адже Марина чекає дитину і з нею дійсно може статися все, що завгодно. Ось як вчора, заболіла голова.

Даша зайшла в їхній будинок, але Марина не вийшла її зустрічати. Поки Даша роздягалася, вона зрозуміла чому…

— Марина розмовляла по телефону.

— Сестра Кості така смішна! Я вчора їй поскаржилася, що у мене болить голова, і попросила зробити масаж, а вона зробила.

До речі, непогано вийшло. Тепер буду завжди їй говорити про головний біль.

Марина говорила щось далі, але Даша її не слухала. Вона притулилася до дверей і подумала, що вона справді дурна.

Звичайно, не треба було робити ніякого масажу, треба було викликати лікаря і все.

Адже все очевидно: Марині нудно, ось вона і розважається. То скандал Кості влаштує, то з батьками їхніми посварить, то до неї, до Даші прив’яжеться. І ось на тобі — масаж якийсь придумала.

«Все, більше не піддаюся на провокації, — вирішила Даша. — Продовжую готуватися і не звертаю уваги ні на кого».

Вона відкрила двері і голосно їх зачинила, щоб Марина почула, що хтось прийшов. Марина відразу з’явилася в коридорі.

— Даша, а ось і ти! — зраділа вона.

І знову Марина ходила за Дашею хвостиком і в кінці заявила, що сьогодні у неї болять ручки і ніжки, і попросила Дашу зробити масаж.

— Знаєш, Дашо. Тобі взагалі потрібно курси масажу закінчити і все. Я тобі рекламу зроблю. Будеш купу грошей заробляти.

Не потрібен тобі ніякий інститут, повір мені, — цими словами закінчила своє прохання Марина.

— Знаєш, Мариночко, масаж — це не моє. А ще, ти ж при надії! Тобі потрібен спеціальний масажист, для тих, хто чекає на дитину. Тому вибач, допомогти тобі не можу, — відповіла Даша.

Вона бачила, що Марина замислилася, а потім сказала:

— А ти права.

На подив Даші, Марина пішла «гуглити» фахівця з масажу, і Даша змогла втекти до своєї кімнати і навіть плідно позайматися.

На вихідних Даша вийшла погуляти з подругою.

— Ну, як життя? — запитала Оля.

— Та ніби нічого, — відповіла Даша. — Тільки ось батьки тепер не хочуть, щоб я вступила до інституту. Послухали Костіну дружину і тепер вмовляють мене вчитися на масажиста.

Тобто піти в медичне училище, а потім займатися масажем. А мене чому вони не питають?

Даша зітхнула.

— Тепер вони не дають мені займатися. Репетиторів скасували всіх. Кишенькових грошей не дають.

Ноутбук заборонили з дому виносити, щоб я не сиділа з ним у кав’ярні. Телефон теж забрали, видали кнопковий. Прямо не батьки, а шкідники якісь!

Даша знову зітхнула.

— Нічого собі! — Оля була здивована.

— Та годі, — Даша спробувала посміхнутися. — Придумаю щось.

— Даша, а ти в інститут у нашому місті хотіла вступати? — запитала Оля.

— Так. А що?

— Даремно. Зараз дружина твого брата народить і взагалі тобі життя не буде. Скажуть: давай доглядай за племінником. І все.

— А Марина буде говорити: ну я ж молода мама, — Даша передражнила свою родичку. А потім додала: — Ти права, Оль, — сказала Даша. — Я чомусь про це не подумала…

… Минав час. У родині Даші всі готувалися до народження її племінника.

Чим ближче наближався цей день, тим більш прискіпливою, вимогливою і примхливою ставала Марина. І чомусь найбільше претензій вона висувала до Даші.

— Даша не підігріла мені суп!

— Даша не поговорила зі мною!

— Я скаржилася Даші, а вона стояла і посміхалася!

— Даша не допомогла мені піднятися!

— Даша те, Даша се…

Кожен день Даша змушувала себе йти додому, і це було жахливо.

Але найголовніше, її батьки і брат косо поглядали на неї і приймали позицію Марини.

У такі моменти Даша задавалася питанням: а чи точно вона їхня дочка і сестра, а може її взяли з дитбудинку?

— Віриш, — говорила вона Олі. — Додому йти зовсім не хочеться.

— Вірю, — кивала подруга. — Як у тебе підготовка до інституту?

Даша зітхала.

— Йде потихеньку. Беру завдання у своєї вчительки і активно ходжу займатися в бібліотеку.

— Молодець! Придумала хороший вихід із ситуації, — похвалила Дашу Оля. — Ти тільки знаєш що?

— Що?

— Не виходь ні за кого заміж, щоб втекти від того божевілля, яке твориться у тебе вдома, — порадила Оля.

— Оль, — засміялася Даша. — Ну яке заміж? У мене ж і хлопця немає, і ти це прекрасно знаєш. Хоча… думка цікава. Я подумаю про це.

— Не смій! — обурилася Оля, а Даша засміялася.

Того дня Даша прийшла додому, як завжди, і знову Марина почала вимагати від неї то чай, то пиріг, то щоб вона відкрила кватирку, потім закрила, зашторила вікна і знову розшторила.

— Марина, мені треба займатися, — боязко сказала Даша.

— Не треба. Я скоро народжу, і ти мені допомагатимеш, — безапеляційним тоном заявила Марина, і Даша відчула в своїй душі тугу і зневіру.

А потім Марина поклала руку поруч із чашкою свіжозавареного чаю і повільно почала зсувати її до краю, а потім різким рухом руки змахнула на підлогу.

Зрозуміло, що чашка впала і розбилася на кілька частин, а чай розлився по підлозі.

— Ой, — якимось радісним голосом сказала Марина. — Прибери, будь ласка.

Вона встала, переступила через калюжу і пішла до вітальні. А у Даші замість смутку з’явилася в душі злість.

Вона нічого не стала прибирати і вирішила не готувати вечерю, а пішла до своєї кімнати.

Увечері батько і брат попросили Дашу вийти на вулицю. Вони відійшли на велику відстань від будинку і там влаштували їй прочуханку.

— Та що з тобою не так? — кричав брат. — Ти зовсім дурна! Я стараюся для вас усіх. Одружився з багатійкою, зробив її дитину. Вам усім залишилося тільки терпіти її.

Зараз народиться малий і її батьки обов’язково дадуть нам гроші і всі наші проблеми будуть вирішені.

Сказати, що Даша була шокована, це нічого не сказати. Вона думала, що її брат одружився з кохання, а виявилося, що ні. Все, буквально все, було підлаштовано ним.

— Знаєш, Костя. Ти б хоч поділився зі мною своїми планами, і я б сказала тобі, чи хочу я в усьому цьому брати участь, чи ні, — сухо сказала Даша.

— У тебе купа можливостей знайти багатого хлопця — просто поспілкуйся з моєю дружиною і будь милою.

— Кость, зачекай. А які у нас проблеми? — запитала Даша. — Ти сказав, що у нас з’являться гроші і всі проблеми вирішаться. Які, Кость?

— Даша, по-перше, наші батьки скоро виходять на пенсію, по-друге, я не хочу працювати, — заявив Костя.

— Зачекай, Кость. Ти тут нас з матір’ю не вплутуй. Ось я зараз не зрозумів, як це ти працювати не хочеш?

Ти ж нам з матір’ю сказав, що батько Марини дасть тобі хорошу посаду, — вступив батько.

— Це одне і те ж, тату.

— Хороша посада і сидіння вдома — це різні речі.

— Тату, зараз не про це. Зараз про Дашу. Я хочу, щоб вона робила все, що каже їй моя дружина, і готувалася до того, що буде допомагати їй після народження дитини.

— Гей! — крикнула Даша. — Сам допомагай своїй дружині або найми няню. Тим більше вам обіцяли купу грошей. А у мене на моє життя свої плани!

Даша розвернулася і пішла до будинку. «Зовсім здичавів, як і його дівчина», — злилася вона, думаючи про брата.

А потім зателефонувала своїм бабусі з дідусем і попросилася пожити трохи у них…

… Чи вступила Даша до ВНЗ? Так. ВНЗ був в іншому місті, і вона переїхала туди і весь час навчання жила в гуртожитку. Там вона зустріла свого майбутнього чоловіка і залишилася там.

Марина народила, але, на жаль, ніяких грошей від її батьків Костя не отримав і в результаті вони розійшлися.

Костя досі намагається знайти дівчину з багатими батьками і мріє сидіти весь час вдома і нічого не робити.

Але поки живе з батьками і ходить на ненависну роботу.

Іноді Даша з чоловіком приїжджають в гості до батьків і гостюють тиждень або два.

Вона давно вже їх пробачила і навіть рада, що все склалося саме так. Адже, в іншому випадку, вона ніколи не зустріла б свого чоловіка.”