Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • “Не визнавав півсили”: Колишній футзаліст, який служив у штурмовій бригаді, загuнув під час боїв — подробиці

“Не визнавав півсили”: Колишній футзаліст, який служив у штурмовій бригаді, загuнув під час боїв — подробиці

Viktor
13 Жовтня, 202513 Жовтня, 2025 Коментарі Вимкнено до “Не визнавав півсили”: Колишній футзаліст, який служив у штурмовій бригаді, загuнув під час боїв — подробиці

На війні з ворогом віддав життя за Україну футзаліст, фанат львівських “Карпат” і боєць 3-ї штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ Іван Зарівняк.

37-річний захисник із Львівщини загинув 25 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку.

Іван народився 6 липня 1988 року у Львові, навчався у ліцеї № 5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів. З дитинства Іван захоплювався футболом і не обмежився тільки роллю глядача. Він грав у футзал за львівські команди “Інкогніто”, “Лісотех” та “Advocateam”.

"Не визнавав півсили": російські окупанти вбили колишнього футзаліста, який служив у штурмовій бригаді

Ті, хто знаходився на майданчику разом із Зарівняком відзначали, що він був дуже швидким, а по характеру – справжнім бійцем – рішучим і надійним. “Він не визнавав півсили. У спорті, як і в житті, завжди віддавав усе, без залишку”, – розповідали про Івана.

Паралельно футзаліст закінчив географічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Після чого працював менеджером із продажу, був відданим уболівальником рідних “Карпат”, але не обмежувався футболом. Зокрема, добре катався на лижах і, взагалі, любив життя в усіх його проявах, подорожував, коли була можливість.

"Не визнавав півсили": російські окупанти вбили колишнього футзаліста, який служив у штурмовій бригаді
"Не визнавав півсили": російські окупанти вбили колишнього футзаліста, який служив у штурмовій бригаді

Після повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Іван вирішив взяти до рук зброю і добровільно долучився до лав 3-ї окремої штурмової бригади, став частиною легендарного підрозділу, який брав участь у найзапекліших боях на південно-слобожанському та донецькому напрямках. Як розповідали побратими, він був серед перших там, де потрібно було бути сильним тілом і незламним духом.

За виявлену мужність і успішне виконання завдань Іван був нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України “Золотий хрест”. Але 25 вересня 2025 року Зарівняк вступив у свій останній бій з окyпантамu – захисник загинув під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку.

"Не визнавав півсили": російські окупанти вбили колишнього футзаліста, який служив у штурмовій бригаді
"Не визнавав півсили": російські окупанти вбили колишнього футзаліста, який служив у штурмовій бригаді

“Ми втратили не просто товариша і гравця, ми втратили людину, яка завжди віддавалася справі на повну – на майданчику і в житті. Приклад мужності й сили духу, який залишиться з нами назавжди”, – відреагували на трагедію в Асоціації футзалу міста Львова.

Поховали Івана Зарівняка на Личаківському кладовищі у Львові у День захисників і захисниць України, 1 жовтня 2025 року.

"Не визнавав півсили": російські окупанти вбили колишнього футзаліста, який служив у штурмовій бригаді
"Не визнавав півсили": російські окупанти вбили колишнього футзаліста, який служив у штурмовій бригаді

Рідні і друзі згадують, як Іван дбав про тварин і захоплювався кулінарією, був щирим, чесним, мужнім та відважним. Його доброта, порядність і гумор притягували до нього оточуючих. Для близьких він був не лише сином, братом і чоловіком, а справжньою опорою.

У Героя залишилися батьки, сестра та дружина Анастасія, яка довго не могла повірити: “Якби ж знайти слова, які б описали якою людиною він був, яким був чоловіком і сином. І якими близькими і неймовірними були наші стосунки. Стільки планів і стільки мрій на двох. І тепер вони ніколи не здійсняться. Знаю, що маємо жити заради тебе і твоєї памʼяті, коханий”.

"Не визнавав півсили": російські окупанти вбили колишнього футзаліста, який служив у штурмовій бригаді
"Не визнавав півсили": російські окупанти вбили колишнього футзаліста, який служив у штурмовій бригаді

Навігація записів

У Слoваччині зiткнулися два швидкісні потяги: пострaждали близько 80 людей — відео
Нардeп Мaзурашу прoпонує запровадити в Укрaїні американське cвято

Related Articles

“Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до “Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Цікаве за сьогодні

  • Коли я одружувався, я сподівався, що моя дружина буде підтримувати в домі порядок. Ти справді вважаєш, що в цьому домі можна жити? — голос Максима, тихий і ніби позбавлений будь-яких емоцій, заповнив кухню, де Мар’яна щойно закінчила прибирання. Він не кричав. Максим ніколи не кричав. Його сила була в іншому — у вмінні дивитися так, ніби перед ним не дружина, а прикре непорозуміння, яке заважає йому насолоджуватися ідеальним світом. Мар’яна повільно відклала планшет. Очі пекли від утоми. Вона повернулася з роботи дві години тому, і за цей час встигла розібрати торби, завантажити пральну машину, зварити вечерю та протерти кожну полицю у вітальні. У повітрі ще витав аромат свіжої м’яти від засобу для меблів. Вона знала, що він прийде і почне «техогляд». Це стало їхнім ритуалом. Недільним, вечірнім, щоденним — неважливо. Кожен його візит додому нагадував візит суворого ревізора до занедбаної сільської їдальні. Максим стояв посеред кімнати у своєму бездоганному світлому костюмі. Він навіть не роззувся, хоча Мар’яна щойно вимила підлогу. В одній руці він тримав шкіряний портфель, іншою вказував на обідній стіл зі світлого дуба. — Підійди ближче. Подивися сама, — скомандував він
  • Біля виходу чекав він — великий, пухнастий, трохи кумедний. Одне вухо стирчить, друге звисає. Наче м’яку іграшку зібрали не за інструкцією.
  • Ніно! Сядь, нам треба поговорити, — почала Тамара, зовиця. — Ми тут з Олегом порадилися. Ти якась дивна останнім часом. Може, тобі до лікаря сходити? Якісь ліки попити? Жінка в твоєму віці не може так раптово змінюватися без причини. — Якої причини, Тамаро? — тихо запитала Ніна. — Ну, ти сама подивись на себе! Мовчки приходиш, мовчки йдеш. Якась блузка нова, якісь нові креми. Ти про сім’ю думаєш? Про чоловіка?
  • — Поки я жива, хочу жити у квартирі, де народилася і виросла! Ви молоді, можете й самі собі на житло заробити. Мати ніби не розуміла, що заробити на квартиру в наш час не так-то просто. Особливо маючи маленьку дитину на руках і тільки одного дорослого, що працює в сім’ї.
  • – Віка, я ось що хотів сказати. Ти могла б квартиру і в кращому стані нам залишити. Ми приїхали – пил скрізь, посуд брудний у раковині, плита у жиру. Неприємно, чесно кажучи, – незворушно заявив вітчим
  • – Ану – пішли геть! – несподівано скомандував завжди тихий тато. Дорослі дочки постали перед ним зовсім в іншому світлі – зовсім несприятливому
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes