– Дмитро, ми в суботу на день народження Славка зберемося. Посидиш із нами? Я Інну запросила, тобі сподобалося тоді, як ми всі разом співали. Ну що, прийдеш? – Марина багатозначно посміхнулася.

Дмитро згідно кивнув: – А як же, ну звичайно я прийду до брата на день народження. – Тоді до суботи, до двох на тебе чекаємо, бувай!

Старший брат Дмитра В’ячеслав два роки тому одружився. Марина задерикувата, симпатична дівчина, Дмитро був радий за брата. Славко, його старший брат, завжди подобався дівчатам. Високий, міцний, усміхнений. Працює виконробом, начальник!

Дмитро завжди розумів, що поступається братові в усьому. І в зрості, і в чарівності, і в удачливості. Він завжди бути радий за старшого брата, радий його щастю та удачливості. Але ось у самого Дмитра все не дуже вправно складалася.

Чомусь дівчатам, які були йому симпатичні, до Дмитра справи не було. Але Дмитро не опускав руки, працював над собою. Щодня він займався на турніку біля будинку. Але до брата йому було далеко.

Те, що Дмитру давалося великою працею, Славко отримував задарма. От і зараз, знаючи, що в Дмитра немає дівчини, Марина знову запрошує свою сестру Інну. Інна розлучена, дітей у неї немає, схоже, брат з дружиною хочуть його життя влаштувати.

Але Інна зовсім не на його смак. На день народження брата він піде звісно. Адже крім брата В’ячеслава, його дружини та батьків у Дмитра немає більше близьких людей.

Мама з Мариною у суботу приготували чудовий стіл. Дмитро привітав брата, спортивний годинник подарував, брат давно хотів такий.

-Дякую, братику, – Славко приміряв годинник, став перед дзеркалом, задоволено себе оглянув.

Марина із захопленням дивилася на чоловіка.

А Дмитро подумав: – У мене видно ніколи не буде дівчини, яка так на мене дивитиметься. Яку я любитиму без пам’яті, і вона мене любитиме і бачитиме в мені чоловіка всього свого життя.

Дівчини, яка мене надихатиме, яка подарує мені дітей і з якою я буду щасливим. Видно, це не для мене. Та й за що любити такого як я – непоказного хлопця з не дуже високою посадою та зарплатою?

– За тебе, брате! Бажаю тобі успіхів у всьому, – Дмитро підняв келих. – За тебе, Славко, я пишаюся, що в мене такий брат!

– Дякую, захвалив, нехай і в тебе все також буде, а тобі за це нічого не буде! За нас, братику!, – Славко розчулився, поплескав Дмитра по плечу.

Краєм ока Дмитро побачив, що Марина щось шепоче Інні та обидві дивляться на нього. Та й нехай дивляться. Нехай шепочуться.

У результаті Дмитро на дні народження брата перебрав. Не так, щоб дуже, але все ж таки. І навіщось пішов Інну проводжати. Марина запропонувала, Дмитре, Інна йде, вам майже по дорозі.

Славко підтримав: – Так, так, Дмитро, прогуляйся, проведи дівчину.

Ех, так, все ж таки він перебрав зайвого, явно, так. Інакше б він не піддався. Вечір був теплий, вони з Інною йшли, розмовляли. І раптом пішов дощ! Інна, до речі, виявилася не нудною співрозмовницею.

-Ой, яка злива! А ось і мій дім, – Інна весело посміхнулася. – Може, зайдеш? Дощ у мене перечекаєш, чаєм тебе пригощу.

І Дмитро зайшов.

Вона знала, що робила. У теплі та від чашки гарячого запашного чаю Дмитро зовсім розімлів. А Інна підійшла зовсім близько. Усміхалася йому, наче підбадьорюючи.

Потім стелила, високо змахуючи руками, кольорове простирадло. А Дмитро дивився і думав, як дивно, вона така чужа, навіщо я тут?

– Не переживай, у мене не може бути дітей. Я така сама, як і ти, я теж нікому не потрібна, – говорила Інна. – Ми просто створені один для одного.

І він їй повірив. Напевно вона має рацію, вони обидва такі, все вірно, значить так і має бути. Нема чого витати в хмарах і чекати дива!

Минулого тижня після роботи Дмитро заїхав до Інни. Вона дзвонила і казала, що він дуже потрібний їй. Що їй самотньо, що вона сумує. І йому стало її шкода.

Часто бувати в неї він не міг, але коли забувалось це почуття, що все йому там чуже, а Інна наполегливо кликала його, він робив над собою зусилля. І думав – мабуть це його доля. Треба звикати.

– У нас поповнення, друзі!, – повідомив якось начальник їхнього відділу. – Молоді фахівці завтра виходять. Микитенко Василь Вікторович та Бондаренко Юлія Петрівна. Хто кого бере під до себе?

– Мені хлопця, у нас за місяць три відрядження по об’єктах, мені дівчата не потрібні! – швидко зорієнтувався Анатолій.

Дмитро досадливо скривився. Ну та гаразд, у нього в групі один хлопець і дві дівчини. Ну буде третє, нормально, вони не мають відряджень. А дівчата зовсім не гірші з розрахунками та кресленнями справляються. Навіть навпаки.

Назавтра переставили столи, місця підготували. Новенькі з відділу кадрів відразу до їхнього відділу прийшли. Хлопець перший зайшов: -Доброго ранку, я Василь, мені сказали до групи Анатолія Семеновича. Це моє місце? Зрозумів, дякую.

А потім зайшла дівчина, і Дмитро внутрішньо просто засміявся. Ось це Юля Бондаренко! Маленька, ніс кирпатий, ластовиння, очі в підлогу, волосся руде у хвіст зав’язане. І вуха, трохи відстовбурчені.

– Ну прямо як у мене, – мимоволі подумав Дмитро. – Здрастуйте, а скажіть будь ласка, де мені знайти Зубкова Дмитра Степановича, начальника групи з проектування штучних споруд?

Дмитро вухам своїм не повірив, треба ж, як гарно його прізвище прозвучало!

– Здрастуйте, Юліє, це я. Проходьте, ось ваше робоче місце. Давайте знайомитися.

Дмитро влаштував їй невеликий іспит, він завжди так молодих спеціалістів перевіряв. І треба ж – вона швидко впоралася! Тоді Дмитро запропонував їй скласти специфікацію за матеріалами на кресленні. І Юлія знову з легкістю впоралася. Треба ж, подумав, а дівчина розбирається!

Наступний тиждень був дуже напружений. Анатолій зі своїми хлопцями на новий об’єкт виїхав виміри робити. А група Дмитра здавала проект виконання робіт, усі були дуже завантажені, вечорами залишалися.

І Юля з ними на рівних працювала. Що не доручать – за все спритно береться. Запитає, вникне і все в неї виходить складно. І на Дмитра бешкетно поглядає – як я, молодець? Дмитро вперше відчув таке порозуміння.

Немов вони у зв’язці, разом каву п’ють, обговорюють, правки вносять, сперечаються. А Юля на нього так дивиться: – Ой, Дмитре Степановичу, а я одразу й не здогадалася! Добре, я так і зроблю, як ви сказали, так саме краще, то точніше буде!

Випадково він почув, як одного разу Ігор, хлопець із їхньої команди їй каже: – А ми нашого начальника групи Дмитром кличемо.

А вона: – Ой, він такий дорослий, мені незручно! Але незабаром стала, як усі, правда поки що на “ви”.

– Дмитре, подивіться, чи правильно я цей вузол накреслила?

Юля викликала у Дмитра море емоцій, він і сам не знав, як на все це реагувати. Вона смішна, задерикувата, захоплюється роботою і просто дуже мила! Коли в неї не виходить і вона злиться, у неї щоки стають червоними.

Очі темніють, пасма волосся вибиваються з-за вух. Вона мила та беззахисна! А коли вони здали проект та його підписали в роботу, Юля раптом повисла на шиї у Дмитра з вигуками: – Урррраа! І відразу захвилювалася, зніяковіла, як маленька.

Коли зателефонувала Інна, Дмитро спершу навіть не зрозумів, хто це.

– Дмитре, коли ти до мене заїдеш? Ти казав, що багато роботи, але вже минуло два місяці. Нам треба поговорити, Дмитро, я чекаю на тебе завтра. Це дуже важливо. Дмитро подумав, що в Інни щось сталося. Добре він готовий допомогти. І назавтра він до Інни заїхав.

Інна вийшла сумна, Дмитро, я думала, що ми вже разом. Ти ж неодноразово в мене залишався. Ти збирався начебто навіть переїхати, що трапилося?

– Інно, ми один одному нічого не обіцяли. Ти вибач, якщо я тебе чимось обнадіяв, – твердо сказав Дмитро.

Але те, що відповіла Інна, здивувало його. Як же так? Саме тоді, коли поруч із ним опинилася дівчина, з якою в нього явно хімія, явно взаємна симпатія.

З якої він забуває про все, а вона дивиться на нього так, що почувається суперменом. І саме у цей момент таке. Ну як же так, як він не розумний, не дочекався, повівся! Що казати, та сам винен, нічого не змінити!

– Інно, ну ти ж мені сама сказала, що в тебе не може бути дітей, – не втримався Дмитро.

– І що!? Мені тепер треба перепрошувати? Значить, на огляді помилилися, але ти – батько майбутньої дитини! Невже ти кинеш нас?

Дмитро їхав додому, сам не свій. Ніколи він не буде щасливим, видно це не для нього. Сам мав думати, що робить. Юлія наступного дня була дуже весела: – Дмитре, ми йдемо на концерт? Я давно мріяла піти на цей гурт. Ну, що ти такий сумний?

Вони вже два тижні були на “ти”. Дмитро танув від її погляду і проводжав Юлю додому. Вона вкладала свою маленьку долоньку в його широку долоню, і щось бовкала весело. А він не розумів, що вона каже. Тому що її очі говорили зовсім про інше.

А тепер Дмитро має забути, викинути все це, це не для нього, він цього не вартий! Ні, в цьому немає сенсу! Він все одно не зможе жити з Інною без кохання, навіть заради дитини. Тепер він знає, як може хвилювати дівчина. Але не знає, як вчинити. І Дмитро наважився.

– Юліє, я повинен тобі дуже важливе розповісти. Я й сам довідався лише вчора. До тебе в мене були стосунки. Я думав, що все минуло, та жінка була у розлученні, ми з нею кілька разів зустрічалися. Я її не любив, ну, так вийшло. Вона запевняла, що не може мати дітей, але вчора сказала, що чекає на дитину!

Дмитро замовк.

Юля обережно вивільнила свою руку з його. Посмішка зійшла з її обличчя. Вони стояли і мовчки випробовуючи дивилися один на одного. Дмитро не витримав першим:

– Юлю, я люблю тебе, але не можу залишити дитину! Вибач, я не знав, що все так, безглуздо вийде.

Юля дивилася на нього знизу нагору, серйозно, як ніколи. Потім наблизилася і обійняла його:

– Дмитро, може я смішна, але я все одно хочу бути з тобою. Дитина не винна, ти маєш рацію, але ми ж можемо допомагати. Якщо ти її не любиш, як ти з нею житимеш? Це не принесе щастя нікому! Втім, вирішуй сам, Дмитре!

І Дмитро вирішив. Він поїхав і порозумівся з Інною. Сказав, що він визнає дитину і завжди їй допомагатиме, але любить іншу.

– Інно, ти ж відчувала, що я не люблю тебе, та й ти мене покликала до себе від самотності, адже так?

Через два місяці Дмитро та Юля одружилися. Брат Дмитра Славко та його дружина Марина були вражені, Інна їм зовсім інше розповідала, що Дмитро вже з нею, а виявилося все не так.

Втім, у Інни все склалося добре. У неї народилася дочка Рита, а через деякий час вона вдало, за взаємним почуттям, вийшла заміж. Інна навіть якось сказала Дмитру, що вона вдячна йому за те, що має дочку.

Вона не сподівалася на материнство, а тут раптом такий подарунок долі. Інна вважає, що і заміж вона вийшла частково завдяки Дмитру – вона дуже погарнішала після народження донечки! Чоловік каже, що вона як Мадонна з дитиною!

У Дмитра та Юлі народилися два сини, але він завжди допомагає своїй дочці Маргариті, бере участь у її житті. Юля ніколи не була проти.

Навіть подарунки для Маргарити сама часто вибирала. Дмитро часто, дивлячись на кохану дружину Юлю та синів думав: – Треба ж, як багато в ній кохання! На всіх вистачає.

Ким би я був взагалі, якби не вони? Зниклим, ніяким, невпевненим у собі невдахою, який завжди заздрить тим, хто справді щасливі?

Так, треба вміти дочекатися тієї коханої, рідної, єдиної. Дочекатися щастя зустрічі своєї людини, бо тільки дочекавшись, ти здобуваєш ВСЕ.