Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Не дoпустuлu прoрuву російської армії та втратuлu жuття. Гвардійці з Кoлoмийщини Вoлoдuмuр та Рoман смілuвo перейшлu у кoнтрнаступ та змусuлu росіян відступuтu

Не дoпустuлu прoрuву російської армії та втратuлu жuття. Гвардійці з Кoлoмийщини Вoлoдuмuр та Рoман смілuвo перейшлu у кoнтрнаступ та змусuлu росіян відступuтu

admin
14 Червня, 202214 Червня, 2022 Коментарі Вимкнено до Не дoпустuлu прoрuву російської армії та втратuлu жuття. Гвардійці з Кoлoмийщини Вoлoдuмuр та Рoман смілuвo перейшлu у кoнтрнаступ та змусuлu росіян відступuтu

Гвардійці з Коломийщини солдат Володимир Волощук та сержант Роман Реус посмертно нагороджені орденами “За мужність” III ступеня. Про це повідомили у Західному територіальному управлінні Національної гвардії України.

В ході виконання бойового завдання солдат Володимир Волощук проявив мужність і героїзм, стримуючи атаку ворога на основному напрямку їх руху, знищуючи живу силу та техніку супротивника, та не допустив просування його вперед.

Під час бойового зіткнення він разом з іншими військовослужбовцями вів вогонь по противнику. В ході запеклого бою гвардієць влучним пострілом з РПГ-1 знищив ворожу БМП-2 та живу силу противника в кількості до 10 осіб, не допустивши його прориву.

Сержант Роман Реус з побратимами попри трикратну перевагу у живій силі супротивника героїчно тримали зайняті позиції, а після влучної роботи підрозділів нашої артилерії, сміливо перейшли у контрнаступ та змусили противника відступити з раніше займаних ним рубежів. При цьому він особисто знищив групу окупантів та не допустив три спроби прориву противника через рубіж оборони, неодноразово завдавав ураження вогневим точкам та живій силі противника.

«В ході тих запеклих боїв під час чергового артилерійського обстрілу ворожі снаряди влучили в наші позиції, гвардійці Володимир Волощук та Роман Реус отримали травми не сумісні з життям та загинули на полі бою. Свої нагороди військові отримали “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, відданість Військовій присязі”. Їхніми чіткими та виваженими діями в складній ситуації, було врятоване не одне життя побратимів. Вічна пам’ять усім, хто загинув за Україну та щирі співчуття рідним!», – йдеться у повідомленні.

Навігація записів

Велuке гoре у грoмaді: сiмoх гepoїв пpoвeлu в ocтaнню пyть! Нa Звeнuгopoдщuнi пoпpoщaлucя iз зaхucнuкaмu Укpaїнu.Фото
Мер Мaріуполя назвав голoвнy причину захoплeння міста російськuмu окyпантамu

Related Articles

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Viktor
10 Березня, 202610 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Viktor
28 Лютого, 202628 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Цікаве за сьогодні

  • Діти, я довго думала, — почала свекруха, пильно дивлячись на свого сина Івана. — Ця дача у «Вишеньці», вона стала мені як камінь, тягарем. Ви ж знаєте, яка я стала слабка. Бур’яни по пояс, дах протікає, та й добиратися туди на трьох автобусах — це справжня перепона для моїх ніг. Я вирішила: віддам її вам. Ви молоді, енергійні. Нехай це буде ваше родинне гніздечко. Іван, ти ж пам’ятаєш, як ми там відпочивали, коли ти був малим? — Мамо, це дуже щедро, — обережно почав Іван, намагаючись приховати сумніви, що вже почали зароджуватися. — Ми давно хотіли кудись вибиратися на вихідні, десь за місто. — Олено, невістко, а ти що мовчиш? — голос свекрухи став холоднішим на кілька градусів, прорізаючи тишу кімнати. — Чи тобі не подобається мій подарунок? Ти очікувала чогось іншого
  • Давай переоформимо квартиру зараз, бо після весілля це буде набагато складніше зробити, — сказав Максим, наче пропонував замовити піцу на вечерю або вибрати колір серветок для банкету. Діана на мить завмерла. У її руках був важкий весільний органайзер — справжня Біблія нареченої, куди вона дбайливо вклеювала зразки мережива, контакти найкращих флористів міста та схеми розсадки гостей. Там були мрії про білу сукню, запах півоній і перший танець. Але в цьому блокноті точно не було розділу «Як подарувати своє майно чоловікові, якого знаєш рік». Вона повільно підняла очі на Максима. Він сидів навпроти, на їхній затишній кухні, яку Діана власноруч доводила до ладу. Він спокійно розмішував цукор у чашці, його обличчя було розслабленим, а погляд — абсолютно впевненим. Здавалося, він щойно вимовив найбільш логічну річ у світі, щось на кшталт «завтра буде дощ, візьми парасольку». — Ти зараз серйозно? — тихо запитала вона, відчуваючи, як пальці мимоволі стиснули паперові сторінки органайзер
  • – Мені потрібна машина! Зараз! Я подарувала тобі дитину. Я заслужила! – Заслужила? – голос Максима став жорсткішим. – Аліно, ми обидва хотіли дитину. Це не подвиг, за який потрібно платити машиною! – Не подвиг? – невістка майже закричала
  • — Я збирався тобі розповісти, — тихо почав він, але Крістіна похитала головою. — Коли? За місяць? За рік? — її голос залишався дивовижно рівним. — Чи коли я сама дізналася б, як сьогодні? — Маша… вона колега з нового проєкту, — Сергій говорив, дивлячись у підлогу. — Все почалося так нерозумно – корпоратив, потім спільні обіди… Я не планував, чесно. Якось само… — Само? — Христина гірко усміхнулася. — Телефон теж сам купився? І сам сховався у твоєї мами?
  • Ключ повернувся в замку близько восьмої вечора. Павло увійшов з винуватим виглядом, в руках — букет тюльпанів. Марина навіть не поворухнулася. — Марино, я все можу пояснити… — Пояснюй. Павло поклав квіти на стіл, сів навпроти дружини. — Мама попросила допомогти.
  • – Скоро дійде до того, що вона у нас гроші почне брати без дозволу! – обурювалася вона. – Ось дивися, всю шафу перевернула. У мене тут завжди ідеальний порядок. А зараз не зрозуміло, де що лежить. Ось що вона тут шукала, скажи мені, будь ласка?
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes