Настя отримала у спадок квартиру. Її чоловік Євген житлу дуже зрадів. – Треба швидше робити ремонт і переїжджати з орендованої! – сказав він Насті. – До того ж, ти вагітна. Дитина має жити в нашій власній квартирі. Ремонт зробили швидко. Батько Насті все зробив сам із двома робітниками. Залишалося тільки нові меблі купити. – Я вибиратиму меблі в кімнати, а ти в кухню й дитячу, – сказав Євген. – Добре, – погодилася Настя… І ось настав довгоочікуваний приїзд Насті прямо з пологового у свою квартиру. Жінка відкрила двері і так і стала на порозі від побаченого
– Анастасія, – офіційно почав Євген. – Ти подивися на себе в дзеркало. Підійди й подивися. Пора б тобі зайнятися своєю фігурою.
– Євгене, я ж тільки вчора з пологового! – ахнула Настя, дивлячись на чоловіка. – Що ти від мене хочеш?
– Мені така дружина не потрібна, – не вгавав той. – Роби щось. Вийти кудись з тобою соромно. Подивися на мою маму. Їй 50 буде, а вона струнка он яка.
– Але я ж годуючи мати…
– Для цього придумані суміші й харчування. Мене мама одразу годувала з пляшечки.
– Але Ігорчик ще дуже малий. Про що ти говориш?
– Я тебе не просив народжувати. Через два місяці у мами ювілей. Якщо ти не приведеш себе до ладу, то залишишся вдома.
– Я й так залишусь вдома. У ресторан з маленькою дитиною, де повно людей я не піду.
– Значить отак ти шануєш мою маму?!
– Ти хочеш сварки?
– Це ти хочеш! Роби, як я говорю, і все буде добре.
Настя не знала, що й сказати на своє виправдання, але й погоджуватися з чоловіком не збиралася. Годувати дитину сумішами, коли вона мала молоко, було для неї просто неправильно…
… А все починалося дуже добре. Настя з Євгеном, молоді фахівці, познайомилися у пошуках роботи.
Прийшли на співбесіду й сиділи у черзі. Окрім них було ще з десяток охочих. Після співбесіди їм обіцяли зателефонувати.
Євгену сподобалася струнка, гарна Настя. В неї все було в міру. Візьмуть, чи ні когось із них, Євген уже не думав.
Він вирішив познайомитися з Настею, й одразу запросив її на побачення. Відмова його не зупинила, він провів її додому. У цей час йому зателефонували й запросили завтра виходити на роботу. Його таки прийняли.
– Вітаю, – сказала Настя.
– Дякую. Я спробую тобі допомогти. Раптом ще потрібні спеціалісти…
– Дякую, я сама.
Настя знайшла іншу роботу, нехай трохи не за спеціальністю, й оплата менша, але все ще було попереду.
Вони почали зустрічатись. Євгену подобалося, що на його дівчину звертають увагу.
– Ми з тобою гарна пара, – якось сказав він – Треба нам одружитися.
– Що?! – ахнула дівчина.
– Одружитися нам треба.
– Хіба так роблять пропозицію руки й серця?
– Яка різниця як? Виходь за мене заміж!
Настя була вже по вуха закохана. Їй хотілося романтичної пропозиції, каблучку, але…
– Я двічі повторювати не буду, – наполягав Євген. – Думай швидше.
– Я згодна… – таки погодилась дівчина.
…Весілля було гучне. Красуня наречена і наречений під стать. Гордості Євгена не було меж. Він усім вихвалявся красою Насті, не забуваючи й про себе.
– Ми ідеальна пара! Просто красені!
Іноді Насті було навіть незручно перед гостями та своїми батьками.
Батьки у неї були прості, з села. Але вони зуміли дати хорошу освіту дочці та синові.
Після весілля молоді почали жити у квартирі, яку винаймала Настя.
– А я думав це твоя власна квартира, – здивовано сказав Євген.
– А це щось змінює? – ще більше за нього здивувалася Настя.
– Ні. Я куплю квартиру для нас.
Настя не звернула на нього уваги, до покупки своєї квартири їй було ще далеко.
Коли Євген перевіз речі, Настя глянула на його гардероб. Його одяг займав у два рази більше місця, аніж її.
Сорочки, майки, джемпери, толстовки, спортивні костюми, джинси… Всього було дуже багато.
– І куди ти хочеш це вмістити? Я звільнила тобі дві полиці, решту залиш у валізі.
– Це все треба почепити на вішачки, щоб не м’ялося. Річ може знадобитися будь-якої миті.
– Добре. Чіпляй.
– А ти мені дружина, чи хто?! У тата цим мама займалася.
– А в мене брат сам сорочки прасує. І штани також. У тебе більшість речей чудово можуть лежати у валізі, вони не мнуться.
На цьому розмова про гардероб Євгена закінчилася.
Настя була хорошою хазяйкою, можна сказати ідеальною. Смачна та свіжа їжа, чиста квартира… Що ще потрібно?
Жили дружно, якщо не рахувати, що Євген іноді чіплявся через дрібниці.
Але це було рідко. Він навіть дуже зрадів, коли дізнався про вагітність. Його друзі вже мають дітей. А у нього буде найкраща, найкрасивіша…
Через два роки після їхнього весілля не стало батьків батька Насті й бабусі по матері. Пішли якось одразу.
Після них залишилося дві квартири, трикімнатна й двокімнатна квартира.
Батьки, вступивши у спадок, віддали їх дітям. Спадкові квартири були приблизно рівноцінними.
Двокімнатна з чудовим ремонтом і трикімнатна без ремонту. Брат і сестра довго не думали. Настю влаштовувала будь-яка квартира, а братові двокімнатну було зручніше здавати в оренду.
Брат поступився Насті трикімнатною квартирою. На той час у нього вже була своя квартира.
Євген квартирі дуже зрадів. Набридла йому маленька орендована. Речі не влазять.
– Треба швидше робити ремонт і переїжджати. До того ж, ти вагітна. Дитина має жити в нашій власній квартирі, а не в чужій.
Ремонт зробили швидко. Батько Насті все зробив сам із двома робітниками. Він займався ремонтом приміщень і для дочки все зробив безкоштовно. Залишалося тільки нові меблі купити.
– Я вибиратиму меблі в кімнати, а ти в кухню й дитячу, – сказав Євген.
– Добре.
– І мама сказала, якщо вже у нас є своя квартира, то мені треба від неї виписатися. Ти мене пропишеш? Я ж чоловік.
– Пропишу. Ми ж сім’я.
Настю майже все влаштовувало. Щоправда, в кімнаті було дуже багато шаф для одягу. Але якщо врахувати скільки речей у чоловіка, то нормально.
Невдовзі з’ясувалося, що шафи не дуже якісні, Євген заощадив на них. Так само і на ліжку, і на дивані. Настю це зрозуміла майже одразу, але нічого не сказала. Сплатив він усе сам. А вона лише за кухню та дитячу. Щоправда, у неї вийшло дорожче, але це того вартувало.
І ось він довгоочікуваний приїзд із пологового у свою квартиру.
Настя відкрила двері і так і стала на порозі від побаченого…
Вдома вже чекали родичі та друзі… Виявилося, що Євген окрім рідні запросив ще й своїх друзяк!
– Євгене, навіщо це все? Я розумію родичі, але твої друзі. Дитина маленька. Так не роблять. Ти навіть мені нічого не сказав. Я нічого не зможу приготувати.
– Дитина весь час спить. Давай швидше, усі чекають.
– Ти запросив стільки людей, у нас навіть холодильник порожній. Займися гостями сам.
Настя пішла в кімнату, за нею пішла дружина брата Марія.
– Ми з твоєю мамою його не могли переконати. Ти головне не хвилюйся, дитині потрібна спокійна обстановка. Зараз усе влаштуємо. Усі підуть.
– Друзі та колеги Євгена. Прошу всіх на вихід. Дитина маленька і бенкет, який вам обіцяв щасливий батько переноситься у кафе.
Усі радісно загомоніли і рушили до виходу.
– А ти чому стоїш? На тебе чекають запрошені гості. Ти ж винуватець урочистостей.
Коли й за ним зачинилися двері, Марія дістала з торби вже готову їжу.
– Настю, йди поїж. Вже час обіду. Водночас і відзначимо все чаєм. Зараз батьки на пів години приїдуть.
Гості Насті незабаром поїхали, щоб не заважати їй.
Переконалися, що вона чудово впорається з дитиною сама. Був уже досвід із племінниками.
Євген повернувся пізно, а вранці почав оту розмову про фігуру. Настя образилася, а він продовжив поводитися зухвало.
– Ну що знайшла дієту для себе? Тебе не обʼїдеш. Навіть друзі помітили, яка ти стала. І взагалі ти мене зганьбила. Виставила моїх друзів у кафе.
Настя нервувала і через те все у неї зникло молоко.
Довелося терміново переводити малюка на суміші. Добре, що перехід пройшов добре. А Настя легко і без дієт повернулася до колишньої фігури.
– Ну ось. Тепер нормально. А то сором один. Молодець. Можеш. У мене подарунок тобі за сина, так би мовити. Каблучка.
– Дякую.
– Хлопці спитали, чия це квартира. Я ж голова сім’ї. А в мене навіть частки нема.
– Але ж ти обіцяв нам заробити? Ось там і буде твоя частка.
– Але ж меблі я купив.
– Навіщо ти починаєш таку дивну розмову?
– Я навіть друзів не можу запросити додому.
– У нас маленька дитина, а з друзями краще зустрічатися не вдома.
– А чому? У нас чудовий ремонт, дружина у мене красуня. Нехай заздрять.
– Хай заздрять, але не в нас удома.
– Ось я так і знав! У мами ювілей. Пам’ятаєш. Потрібен гідний подарунок.
– Ну, це твоя мама. Вибери для неї гідний подарунок.
– Я вже вибрав. П’ятдесят років – п’ятдесят тисяч. З тебе також п’ятдесят.
– Це виходить сто?
– Молодець, вмієш рахувати.
– В мене немає таких грошей. Я в декреті.
– У тебе мають бути заощадження, ти ж збирала для дитини. Або візьми у батьків, потім віддаси.
– Я подумаю.
– А що тут думати, краще подумай, що одягнути і як привести себе у порядок. Фігура це добре, але все інше…
– За собою слідкуй! Особливо за язиком.
– А що не так? Я твій чоловік, хто ще тобі скаже.
…На ювілей свекрухи Настя так і не пішла. Брати дитину із собою не хотіла. Мама пропонувала свою допомогу, але Настя сама просто не хотіла йти.
Замовила доставку квітів на адресу свекрухи й привітала по телефону. Свекруха жодної участі в їхньому житті не брала, добре, що не лізла з порадами.
Євген прийшов тільки вранці. Без пояснень ліг спати.
– І де ти був усю ніч? Бенкет був до одинадцятої.
– З друзями. Могла теж зі мною погуляти. Усі були з дівчатами.
– Мені не подобаються твої друзі. У мене нічого спільного із ними нема. Вони тільки й знають, що обговорюють своїх дівок. Мене не треба обговорювати.
– Та ти ж просто красуня! Нехай усі заздрять мені.
Тут Євген знову нагадав про частку в квартирі, на що отримав ту саму відповідь.
– Чому ти зі мною так? Ти мене не любиш? Я ж небагато й прошу. Невелику частину. Нас зараз троє. Третини буде достатньо. Зате я почуватимуся тут не чужим. Або ти перепишеш на мене частку, або я подаю на розлучення!
Євген був певен, що це допоможе. Адже прописку в квартирі він має, меблі він купив.
Але Настя відмовила. Євген вирішив подати на розлучення. Він думав, що з дитиною вона нікуди не подінеться, погодиться на його умови.
Навіть мріяв про половину квартири на знак примирення.
– Вибачиться, а я тільки за половину заберу заяву про розлучення, – мріяв Євген.
От тільки Настя погодилася з розлученням. Про примирення й слухати нічого не хотіла.
Не чекав він такого. Довелося ділити спільно нажите майно. А ще його виписали з квартири. А ще й аліменти.
Євген вивіз меблі, які купив сам. Коли вантажники виносили, то впустили одну з шаф.
Зібрати, щось із того всього було вже не реально.
Настя дивилася у вікно й сміялася. Завтра вона замовить нові меблі, якісні…
