Я вже 7 років живу в Києві. Після 11 класу вступила до Академії на державне місце, старанно гризла граніт науки. Там і познайомилася зі своїм чоловіком Андрієм. Ось так двоє студентів з провінційних міст намагалися підкорити столицю своїми амбіціями. Спершу мешкали у гуртожитку, потім переїхали на невеличку однокімнатну квартиру та рік тому нарешті купили власне гніздечко. І це нам на голову не впало, ми важко працювали. Я підробляла менеджером у банку та паралельно репетитором у діток, Андрій – вантажник на заводі та охоронець. Він міг декілька днів постіль залишатися на додаткові нічні зміни. З харчування – гречка та “Ролтон”.

Правда, мої батьки думають, що раз у мене є квартира, то можна без запрошення приїхати у гості. Ось, наприклад, субота, вихідний день. Ми з Андрієм планували зустрітися з друзями у кафе та піти на фільм. Але о 7 ранку я прокинулася від грюкоту у двері.

– Сюрприз! Зустрічайте, люди добрі, ваших гостей! – кричить на все горло мама.

Навіть не роззувається, кидає на мене своє пальто та сумочку, і йде на кухню по каву. А тато тягне сумки.

– То є все наше, домашня консервація. Ось тут – помідорчики, огірочки. Васю, де гриби?! А, тут. Ми все газеткою гарно запакували, щоб не повипадали з сумки.

– Але мамо, я не їм таке.

– Воно і видно. Дивися на себе, одні ребра залишилися! Що то таке? Авокадо, манго.. Покупне? Доню, то ж суцільна хімія! Я зараз тоді окорочок домашній дістану, вчора цілий день готувала.

І як мамі не пояснюй – вона все одно мене не слухає. Татові попри мешти наші розмови, він дивиться або футбол або новини. Через годину наш холодильник не може зачинитися через борщик, салатики (які плавають у майонезі), жирне м’ясо.

– Мамо, давай краще замовимо суші? Якраз є акція у ресторані…

– Ти що, геть вже у своєму Києві такою ледацюгою стала, що їсти не хочеш готувати? Дивися, бо від такої горе-жінки всі чоловіки тікають. І як Андрій тебе терпить?

Провела повну ревізію у моїй шафі – то не так складаю речі, не правильно повісила джинси чи не так застелила постіль на ліжку. А коли вона полізла до полиці зі спідньою білизною, то моє терпіння закінчилося.

– Господи, це що за ниточки? Скільки вони коштують?

– Мамо, це Вікторія Сікрет, брендова річ.

– Та я у сусідки на таку суму можу 20 пар купити і ще батькові шкарпетки. Я тебе не розумію, ти іншою дитиною була! Чемна, слухняна, вихована. А тут у кого ти перетворилася?

Я просто відкрила додаток, знайшла їм квитки на вечірній потяг, видрукувала та вручила:

– Мамо, здається, вам треба додому.

Мама почала демонстративно хапатися за серце, удаючи, що їй погано. Кликала тата на допомогу, плакала:

– Ти глянь, яка у нас донька невдячна! Рідних батьків виганяє з дому. Боже, що це за покарання таке?

Довго голосила, немов на похороні, але все-таки поїхали геть. Відмовилися навіть від того, щоб Андрій їх відвіз.

Відтоді минуло 2 тижні. Вони не підіймають слухавку і навіть з Новим Роком не привітали. Але мені не соромно за такий вчинок. Мій дім – мої правила. А таких нахаб я не терпітиму.

Дівчина вчинила правильно? Чому? Хто не правий у цій ситуації?