Мамо, ти вдома? Відчиняй, – моя дочка Анна, яка приїхала до мене з самого ранку, стукала мені у шибку.

В той день я чекала гостей, але не Анну точно. До мене мав приїхати Михайло, ми домовилися, що я позичу йому 10 тисяч євро. Я якраз сиділа на кухні, відраховувала необхідну суму, і тут принесло мою доньку.

Я у відпустці вже три тижні, а вона всього раз до мене приїхала, в перший день. І то я підозрюю, що не через те, щоб мене побачити після довгої розлуки, а щоб подарунки забрати і грошей попросити, бо після того у неї все часу не знаходилося, щоб маму провідати.

Аня настирливо стукала у шибку із словами: “Мамо, я знаю, ти вдома, відчиняй”.

Я швидко зібрала зі столу всі гроші, які рахувала, і пішла відчиняти.

– Привіт, мамо. Добре, що ти вдома. Мені гроші потрібні, 10 тисяч євро. Я знаю, що вони у тебе є, тому мусиш виручити, – з порогу заявила дочка.

– Заходь, доню. Щось трапилося у тебе? До чого такий поспіх? – я вже навіть не жарт стала хвилюватися, бо дочка виглядала теж неабияк схвильованою.

– Мамо, ти пам’ятаєш Таню, мою куму?

– Звісно, що так. А що з нею?

– Нічого, просто вона за кордон зібралася, на постійне місце проживання, а квартиру свою терміново продає, практично за безцінь. Мамо, однокімнатна квартира всього за 18 тисяч євро. Це вона як для нас. Я з нею домовилася, що 10 тисяч зараз їй дам, а потім, коли ти повернешся на роботу, ми їй будемо пересилати по тисячі щомісяця. Але все треба швидко робити, бо у неї через тиждень літак з Польщі.

Анна так захоплено про все розповідала, що вона навіть не уявляла, що я можу їй відмовити.

– Доню, а навіщо тобі ще одна квартира, якщо я тобі купила новеньку двокімнатну в новобудові? – перебила я доньчин захопливий монолог.

– Таке скажеш, мамо, квартир забагато не буває. В мене он – дочка росте. А поки-що зробимо в ній косметичний ремонт і впустимо квартирантів. Гроші від оренди зайвими не будуть.

Я запропонувала дочці присісти і заспокоїтися, зробила їй чаю. А сама стала думати, що мені тепер робити. Гроші то в мене є, дочка про це знала. Але не підозрювала, що я вже знайшла їм інше застосування.

Зараз я зустрічаюся з одним чоловіком, Михайлом, але дочка про це не знає. Я думала їй про все розповісти після того, як ми з Михайлом розпишемося.

Я давно вдова, до того як я поїхала в Італію на заробітки, я жила сама, бо дочка вийшла заміж і пішла до свого чоловіка.

Коли мені було 48 років, я познайомилася з Михайлом. Він теж був вдівець, приїхав в наше село в гості до своєї сестри.

Закрутилося у нас з ним все дуже швидко, і я була впевнена, що ми з ним зійдемося, і будемо жити разом.

Та поведінка Михайла дуже змінилася, він став віддалятися, а потім і зовсім зник. Через спільних знайомих я дізналася, що у нього є інша жінка, тому він практично втік.

З’ясовувати нічого я не стала, а навіщо, ми дорослі люди. Хоча мені було неабияк прикро, адже я по-справжньому полюбила Михайла, і вірила, що у нас щось вийде.

Від того, що я собі місця не знаходила через всі ці події, я вирішила, що мені нема чого вдома сидіти, і треба їхати за кордон. Вибрала я Італію, бо там вже було чимало жінок з нашого села.

Дочка мене підтримала, навіть зраділа, бо мріяла про власне житло. З свекрухою, нехай і у великому будинку, але жити не дуже зручно.

То ж перші 6 років я працювала для того, щоб купити дочці квартиру, зробити ремонт і гарно по-сучасному все в ній обставити. А коли вже все було готове, і вона переїхала в своє гніздечко, я її попередила, що тепер працюватиму для того, щоб собі в хаті ремонт зробити.

Все так би і було, якби мене доля знову з Михайлом не звела. Я в минулому році на Великдень приїхала додому, а він до сестри в гості знову завітав, і ми під церквою зустрілися, як кошики святили.

Я відразу зауважила, що він був сам, отже, з тією жінкою, на яку він мене проміняв, у нього очевидно нічого не вийшло.

Він і сам підтвердив мої здогадки, бо ввечері навідався до мене в гості. Розповів, що спеціально через мене приїхав, бо давно все зрозумів, і хоче бути зі мною.

Говорив Михайло щиро, я йому повірила. Ми стали знову зустрічатися. Я повернулася в Італію, і всі зароблені гроші тепер відкладала, бо ми домовилися, що таки будемо сходитися.

Михайло будинок будує, каже, що для нас. Попросив, щоб я позичила йому ті 10 тисяч євро, які привезла з собою, щоб він міг швидше все закінчити.

І я йому пообіцяла, що віддам йому ці гроші. А тут моя дочка з своєю пропозицією, і теж, до речі, не найгіршою. І як мені тепер бути? Кому віддати ці гроші? Якщо я послухаю дочку, то на цих 10-ти тисячах не стане, треба ж ще буде майже рік борг виплачувати, а Михайло може передумати так довго на мене чекати.

То що мені вибрати – добробут дочки чи своє щастя?