– Мамо, ти дарма себе накручуєш! Всі так живуть, а ми що гірші? Сама собі навигадувала чогось, – нарікала мені донька Карина.

Вони з зятем вирішили, що я навигадувала собі і дарма на них наговорюю. Однак мені не здається, що у дітей і справді все добре. Донька вийшла заміж і вважає тепер, що в усьому має слухатись чоловіка. Я ж натомість не маю права виказувати своє незадоволення, бо це її рішення і взагалі так заведено.

Я все прекрасно розумію, втручатися в життя Карини і Максима не збираюсь. Але ті правила, які зять запровадив в моєму будинку, це просто жах. Хоча сам прийшов на все готове.

Коли в останнє я була вдома, то зрозуміла, що нікому я там не потрібна. Зате дуже потрібні гроші, які надсилаю дітям кожного місяця. І це не якісь там 200 євро, а не менше тисячі.

І хоч мене переконують, що я себе накручую, та з таким ставленням, що очікує в старості? То ж для себе вирішила, що більше ні копійки не дам дітям.

Заробітчанкою я стала ще п’ятнадцять років тому. Причина була банальною – просто не вистачало грошей і я вирішила виправити цю ситуацію. Поїхала в Італію працювати, була доглядальницею у місцевого сеньйора. Платили мені добре, то ж перші п’ять років я працювала на те, щоб розбудувати хату і забезпечити родину машиною.

До того часу якраз донька підросла вже і зібралась заміж. Звісно ж весілля їм оплатила я. Молоді залишились жити в моїй хаті. Я кожного місяця справно надсилала дітям гроші, щоб вони нічого не потребували.

Я вже розмріялась, що повернусь з заробітків і ми з дітьми заживемо. Там якраз онуки з’являться. Словом буде весело. Та моїм сподіванням не судилось справитись.

На день Матері я вирішила приїхати до дітей. І вже з порогу на мене посипались претензії.

– Мамо, ну чого ти так пізно? Максим в цей час вже спить. Ти б ще о 12 годині ночі приїхала.

Не на таку зустріч я очікувала. Навіть чаю не запропонували. Сказали, що я йшла спати.

– Дайте хоч в душ сходжу, я після дороги.

– Завтра вже сходиш! Після сьомої вечора ми не вмикаємо воду. Бо Максиму заважає шум води, він хоче відпочити після роботи, та і до того ж і так багато витрачаємо за день.

Що це ще за дурнуваті правила. Та виявилось, що на цьому ще не закінчились дивності. На кухні можна перебувати суворо з десятої ранку до першої дня. Щоб зайвий раз не смітити. Речі брати руками не можна. І взагалі зайвий раз краще не дихати в цій хаті.

Я вирішила запитати у доньки, як їй живеться за такими правилами.

– Доню, але це ж ненормально! Живете як в гуртожитку, митись за графіком, готувати теж.

– Мамо, ти занадто себе накручуєш. Це нормальні правила, для підтримки порядку в будинку.

Так я погостила у них тиждень, а потім вирішила поїхати назад в  Італію. Так мене навіть не провели на вокзал, добиралась сама. Вже в автобусі вирішила, що тепер збиратиму гроші на власне житло. А діти самі впораються, дорослі вже. А хіба я не права?