Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Ліля забігла в гості до свого нареченого Івана, порадитися, якого фотографа краще обрати на весілля. Дівчина натиснула на дзвінок, за хвилину двері відкрилися, порозі з’явився Іван. – А ти чого тут? – здивувався чоловік. – Я ж тобі написала, що приїду, – пояснила Ліля. – Ні. Я нічого від тебе не отримував, – округлив очі Іван. – Як не отримував? Повідомлення прочитано, навіть смайлик у відповідь надіслав. Можна увійти? – запитала Ліля. – Я зараз вийду. Зачекай мене, – сказав Іван. Але раптом Ліля помітила знайому куртку на вішалці в коридорі у Івана і застигла від несподіваної здогадки

Ліля забігла в гості до свого нареченого Івана, порадитися, якого фотографа краще обрати на весілля. Дівчина натиснула на дзвінок, за хвилину двері відкрилися, порозі з’явився Іван. – А ти чого тут? – здивувався чоловік. – Я ж тобі написала, що приїду, – пояснила Ліля. – Ні. Я нічого від тебе не отримував, – округлив очі Іван. – Як не отримував? Повідомлення прочитано, навіть смайлик у відповідь надіслав. Можна увійти? – запитала Ліля. – Я зараз вийду. Зачекай мене, – сказав Іван. Але раптом Ліля помітила знайому куртку на вішалці в коридорі у Івана і застигла від несподіваної здогадки

Viktor
21 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Ліля забігла в гості до свого нареченого Івана, порадитися, якого фотографа краще обрати на весілля. Дівчина натиснула на дзвінок, за хвилину двері відкрилися, порозі з’явився Іван. – А ти чого тут? – здивувався чоловік. – Я ж тобі написала, що приїду, – пояснила Ліля. – Ні. Я нічого від тебе не отримував, – округлив очі Іван. – Як не отримував? Повідомлення прочитано, навіть смайлик у відповідь надіслав. Можна увійти? – запитала Ліля. – Я зараз вийду. Зачекай мене, – сказав Іван. Але раптом Ліля помітила знайому куртку на вішалці в коридорі у Івана і застигла від несподіваної здогадки

Ліля забігла в гості до свого нареченого Івана, порадитися, якого фотографа краще обрати на весілля. Дівчина натиснула на дзвінок, за хвилину двері відкрилися, порозі з’явився Іван. – А ти чого тут? – здивувався чоловік. – Я ж тобі написала, що приїду, – пояснила Ліля. – Ні. Я нічого від тебе не отримував, – округлив очі Іван. – Як не отримував? Повідомлення прочитано, навіть смайлик у відповідь надіслав. Можна увійти? – запитала Ліля. – Я зараз вийду. Зачекай мене, – сказав Іван. Але раптом Ліля помітила знайому куртку на вішалці в коридорі у Івана і застигла від несподіваної здогадки

– Мамо, тату, я виходжу заміж. Ми з Іваном вже подали заяву.

Радісна Ліля прийшла в гості до батьків і з порога почала розмову. Вона вже півроку, як винаймала квартиру. Від батьків було далеко їздити на роботу.

– Ти добре подумала? – Запитала мама.

– Добре. У вихідний ми запрошуємо вас до кафе. Ви та ми. Батьків Івана не буде, вони за кордоном. У нього тут лише бабуся, але до неї ми потім поїдемо.

– А чому ти не сказала мені, як ти могла? Ми ж сестри. – обурилася її сестра Діана.

– Звичайно сестри, тільки життя щось у нас різне. Я зараз усім одразу й кажу. – весело відповіла Ліля.

– Я не про це. Як ти можеш виходити заміж? А як же я? В мене немає нареченого, навіть хлопця немає.

– Знайдеш ти собі хлопця. Це не математика, тут я тобі не помічниця.

Діана та Ліля двійнята. Вони не дуже схожі зовні, а характером так взагалі дуже різні. Діана яскрава і можна сказати з поганим характером, а Ліля симпатична, скромна і водночас приваблива та самостійна. Ліля звикла домагатися всього сама. У школі вона навчалася добре, і навіть Діані допомагала. А ось Діана завжди вважала, що їй усі винні. Особливо сестра, адже вона старша за неї на кілька хвилин.

Якщо Ліля отримувала за контрольну роботу п’ятірку, а Діана три чи взагалі два, то винна була Ліля, яка не допомогла.

Ліля вільно вступила на бюджет, а за Діану платили батьки. Платили, але виявилося даремно, два роки, і вона забрала документи, не сподобалося. Потім був просто коледж, який дуже важко їй дався. Діана не турбувалася навчанням. У тата з мамою жити добре, все готове. Тільки ось на роботу треба ходити.

А ось Ліля одразу, як знайшла роботу, з’їхала від батьків. Та й під час навчання вже підробляла. Тільки тоді їй доводилося ділитися з сестрою. Якщо купила Ліля нову косметику, то й сестра хотіла таку саму. Сукня нова, знову ж таки Діані теж треба.

– Ви ж сестри. Купи і їй. – казала мама. – Треба ділитися один з одним.

***

Іван сподобався батькам. Він швидко знайшов спільні інтереси з татом дівчат. Виявилося, що його бабуся живе у селі, а дід, якого вже не стало, любив рибалити і ліс. Молода людина сподобалася і мамі. Ввічливий, охайний, працює, що ще можна побажати для доньки.

Діана поводилася дивно. То мовчала, то, навпаки, не замовкла.

Все найцікавіше почалося за два тижні. Діана бігала на побачення. Мама раділа, ось і друга дочка знайшла собі кавалера. Може і весілля два буде.

Ліля багато працювала, Іван теж. Знайшли підробітки вечорами. Дівчина давно працювала в інтернеті, писала курсові, контрольні на замовлення. Вони збирали на весілля. Вирішили все самі, залежати ні від кого не хотіли. У зв’язку з цим зустрічалися рідше. Писали, дзвонили один одному.

Ліля зрозуміла, що Іван став уникати зустрічей, а потім і на телефон не відповів. Дівчина вирішила з’ясувати, у чому справа. Краще сказати все у вічі. Вона знала, де живе Іван і після роботи поїхала до нього.

– А ти чого тут? – Іван відчинив двері.

– Я ж тобі написала, що приїду. Не чекав?

– Ні. Я нічого від тебе не отримував.

– Як не отримував? Повідомлення прочитано, навіть смайлик у відповідь. Можна увійти.

– Я зараз вийду. Зачекай мене.

Але тут Ліля помітила знайому куртку на вішалці.

– Діана?

– Так. Нам треба з тобою поговорити. Ми з Діаною разом.

Іван говорив ще щось, і Діана виглянула з кімнати, але Ліля вже його не чула. Її зрадили дві найближчі люди. Вона бігла сходами вниз із дев’ятого поверху, забувши про ліфт, як раптом на другому поверсі не втрималася і опинилася на сходовому майданчику.

– Дівчино, з вами все гаразд? – молодик намагався їй допомогти встати. – Вам дуже важко? Зараз я відчиню двері та допоможу вам.

Він на руках заніс її до квартири і посадив на диван.

– Не можна ж так бігати поверхами. Ви могли собі біди наробити. Зараз я дістану з морозильника, щось холодне. А потім треба оглянути вас.

– А ви лікар?

– Так, тільки я стоматолог. Але ми все проходили. Давай на ти, я не дядечко у віці, та й ти молода. Я Остап. Рідкісне ім’я зараз, але це на честь дядька. Батько його дуже любить. Вони близнюки. Кажуть, що і я на них схожий.

Ліля раптом знову заплакала.

– Що сталося?

– Це дуже особисте.

– У нас багато часу. Поки їдемо на огляд розкажеш? Зможеш дійти, чи на руках? У тебе ж зламаний підбор. Візьмемо мої капці. Більше нічого немає, я тут винаймаю квартиру, тому речі тільки мої. А потім я завезу, куди скажеш. Як твоє ім’я?

– Ліля.

– Ось і познайомились.

Дорогою Ліля все розповіла. Спілкуватися із Остапом було дуже просто.

– Забудь його, таких людей треба викреслювати із життя назавжди.

– А сестру?

– Із сестрою складніше.

З ногою було все гаразд.

– Ми забули туфлі.

– Їх треба викинути.

– Я тобі привезу їх завтра, тепер я знаю, де ти живеш.

Наступного дня Остап з’явився з відремонтованими туфлями та тортом.

– Нехай вони нагадують про наше знайомство. А торт на відновлення сил. Пригостиш чаєм?

– Звичайно. Ти ж так мені допоміг.

Про Івана Ліля більше не згадала, як і про сестру. Бачити нікого з них не хотіла.

Через три місяці було весілля Діани та Івана. Діана хотіла шикарне весілля, але грошей Іван не мав, а батьки дівчаток були взагалі проти. Повела нареченого у сестри, ось хай на себе і розраховує. А то одній горе, а другій усі привілеї. У результаті розписалися тихо і без гостей. Прожили трохи більше року.

На той час, як Ліля та Остап подали заяву до ЗАГСу, Діана з Іваном розлучилися. Не зійшлися у грошовому питанні. Діана працювати не хотіла, та й Іван робив лише вигляд, що працює, батьки постійно надсилали йому гроші.

Іван навіть намагався після розлучення помиритися з Лілею, але пізно.

***

– Мамо, тату. Я виходжу заміж. Завтра ми з Остапом прийдемо до вас.

– А Діана? Їй піти?

– Як хоче. Вона ж сестра.

Знайомство відбулося. Остап дуже сподобався Діані, тільки він був зовсім недоступний для неї. На всі її вибрики, слова, і спроби зблизитися, молодик стояв як скеля. Він мав Лілі.

– Діано, ти моя сестра, а тому не заважай нам. Ми відсвяткуємо весілля та поїдемо. Я думала, що з Іваном була поодинока твоя забаганка, але бачу ти хочеш все, що є в мене.

Весілля було веселе, з родичами та друзями. Молоді люди самі все сплатили. А потім поїхали далеко, навіть дуже далеко в Польщу. Там живе дядько Остапа. Вони не втекли від Діани, вони просто виїхали. Спілкуються та приїжджають у гості, правда не так часто.

Навігація записів

Яна повернулася додому після чергової поїздки. Швидко розклала речі і пішла в душ. Раптом пролунав дзвінок у двері, а потім і стукіт. Стукали настирливо. – Не дають спокійно помитися, – промовила вона, виходячи в коридор. Яна заглянула у вічко. На порозі стояв молодий чоловік. – Хто там? – запитала вона. – Таню, відкривай швидше. Я пішов від дружини. Вона все дізналася, – раптом вигукнув незнайомець. – Таню тут немає, – відповіла Яна, відчинивши двері. – Як немає? А де вона? Це квартира Тані! – вигукнув він. – Шановний, ви щось плутаєте! – здивовано сказала Таня, дивлячись на гостя і нічого не розуміючи.
Коли я почала непогано заробляти, все стало набагато простіше. Для мами, звісно. З’явився ще один безвідмовний гаманець. Ключик до нього був простенький: «Ми ж сім’я». Ці три слова заміняли совість, розписки і здоровий глузд. І я щоразу покірно віддавала зароблене, бо інакше автоматично ставала «невдячною егоїсткою».

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes