– Гарна ти, Тетяно, господиня, гостей приймаєш. Пощастило Миколі. Ось його колишня була, ти не ображайся, що її згадую, теж не погана. Але чомусь раптом пішла. Нічого нікому не пояснила.

– Ми до неї на день народження прийшли, а вона до своїх батьків поїхала. Дитину з собою взяла, а Колю залишила вдома одного. Вісім років вони прожили разом. Микола один маявся три роки, поки тебе не зустрів.

Тетяна слухала сестру чоловіка, яка стала надто відвертою до кінця застілля. За рік життя з Миколою вона чула це не вперше. Тільки чому його покинула дружина, зрозуміти не могла.

Коля наче й заробляє добре, і родина весела, дружня. Побут? Щось ще?

– А чому виїхала? Батьки захворіли?

– Готувати не захотіла. Нас багато, а вона одна. Свято її, будь ласка – пригощай гостей. Ми їй подарунки, а вона…

– На розлучення вона подала через це, а Коля й погодився. Він же подумав, що просто посварилися, потім помиряться, і все буде так само. Але вона психонула по-справжньому, на аліменти подала.

Більше з’ясовувати не було чого, треба додумувати самій.

Настав другий новий рік у їхньому сімейному житті. Таня знову готувалася до свята. Якось так виходило, що вони жили в центрі, на відміну від решти.

Усім добиратися до них годину, а якщо влаштовувати свято в когось ще, то дехто витрачав понад дві години. Начебто логічно все, та й квартира у Миколи велика, можна й залишитися.

Таня готувала та розмірковувала. Колишню дружину Миколи не влаштувала його рідня, чи він сам? Готувала Таня багато та смачно. Продукти сама купувала, подарунки для родичів та їхніх дітей.

Батьки її жили далеко і на свята не приїжджали. Подарунки своїм вона надіслала заздалегідь. Смаколиків для племінників Колі купила, невеликі сувеніри дорослим. Чоловікові подарунок приготувала, невеликий, але грошей залишалося зовсім небагато.

– Колю, подивися, що я купила для всіх. Ось це твоїй сестрі та її чоловікові, це Катерині Іванівні та Юрію Михайловичу, це…

– Таня ти серйозно? Ти вважаєш, що це нормальні подарунки на Новий рік? Це ж якась пародія, глузування. Рушник з символом року!

– Рушник великий, у нього можна загорнутися. І не один на двох, а кожному окремий. Я по акції брала.

– Ганьба! Яка ганьба! Подарунки по акції.

– А що таке? У нас все зараз по акції. В одному магазині чай, в іншому – кава, в третьому – макарони.

– А дітям чому все однакове? Теж акція?

– Дітям, щоб було не прикро.

– Кирило хотів у подарунок новий телефон, Максиму потрібен планшет, щоб мультики дивитися, Марина просила косметику. Я всім обіцяв. Треба було спитати!

– А не жирно! В мене грошей стільки немає. Ти їхній дядько – ти й купи!

– Я тобі грошей на свято переказав на картку.

– На продукти. Тільки їх вистачило не на все. Подарунки я купувала на свої. Мені ще готувати та прибирати після всіх. А ти говориш про телефон, планшет, та косметику. Ти ялинку поставив?

– Дарувати мамі рушник – це не серйозно!

– А що подарують нам? Рік тому було два кухлі. Наразі будуть тарілки? Теж дві? А може рушник?

– Таню, зганьбишся ти зі своїми рушниками, але я тебе попередив. Якщо рідня образиться, то це буде на твоїй совісті. Краще виправ ситуацію зараз.

Таня промовчала, але виправляти ситуацію не побігла. Телефон, планшет… Охрініти!

Родичі зібралися. Всі їли, веселилися. Про подарунки ніхто, крім дітей, і не згадав. Таня вручила їм солодощі, і вони почали одразу дивитися свої пакети.

– Дядько ж обіцяв! – Молодший почав плакати, планшет із мультиками зараз був би доречним.

Старші діти відійшли від столу з незадоволеними обличчями. Родичі подивилися на Миколу, Микола на дружину.

– Що я тобі казав?

– Якщо діти отримали свої подарунки, то давайте і ми обміняємося, – сказала Таня. – Свято ж. Хто перший?

Настало затишшя, чоловіки припинили навіть жувати. Впала виделка, хтось кашлянув.

– А ми без подарунків. Не день же народження. Просто посидіти прийшли, поспілкуватись. Це для дітей чарівне свято, а ми вже виросли з нього.

– Якщо так, то давайте продовжимо веселитися. Незабаром дванадцята – сказала Таня.

Гості розійшлися під ранок. Таня прибрала зі столу і лягла спати. Микола вже бачив десятий сон.
Ранок почався пізно.

– Таня, а чому ти не подарувала гостям рушники? – одразу почав Микола.

– Щоб не зганьбитися. Собі стануть у пригоді. Нам нічого, і ми нічого. Не день же народження! Подарунки мають бути рівноцінними.

Наступне свято було днем ​​народження зовиці. Микола сам вирішив купити подарунок, але в останній момент передумав.

Сестра хотіла шубу, тож потрібні були гроші. У гості пішли з пухким конвертом. Вважай, половина шуби там була. Бажання виповнилося, з усіх гостей назбирали.

За місяць був день народження Миколи. Він теж озвучив родичам свою мрію, його бажання було скромнішим. Таня знову готувалася до свята.

Гості веселились, подарунки вручали. Коля хотів назбирати на гарний набір інструментів, але не судилося.

Сестра подарувала картину, яка раніше висіла у неї в спальні, він відразу її впізнав. Був ще й набір кухлів для пінного. Тільки от пінного Коля не пив.

Набір для риболовлі. Коля любив рибалити, але їздити не було коли. Та й компанії відповідної не було.

Конверт був тільки від батьків, але сума там була просто символічна. Таня назвала її платою за обід у їдальні.

– Гарний день народження, Колю. Ти радий?

– Нормальний.

– Ти чимось незадоволений?

– Я ж їм дав зрозуміти, чого хочу! Ми їй гроші на половину шуби, а вона мені стару картину? Завжди ж так було, чому я раніше не помічав цього.

– Я думав, що можу дозволити собі робити дорогі подарунки. Але ж у них дохід не менший за мій. А батьки! Сестрі подарували вдесятеро більше!

– На ці гроші сходити тільки в кафе, або взагалі в їдальню.

– Не в їдальню, а в погану забігайлівку.

– Ти все ще хочеш подарувати телефон племіннику? У нього незабаром день народження.

– Незабаром і в тебе день народження. Пропоную поїхати на базу. Лише ти і я. Навіщо готувати свято, годувати всіх за салатник із маминого серванта, та картину зі стіни сестри, яка не вписується в їх новий ремонт.

– Ти серйозно?

– Серйозно. А племіннику я не знаю, що подарувати. Точно не телефон. Тисячу, дві… Ми ж не батьки.

– Прозрів? Тоді шукай базу відпочинку та бронюй будиночок для двох.

– Вибирай ти, я все оплачу.

– Сам вибирай, я хочу сюрприз.

– Тоді вирішимо разом.

Спочатку рідня здивувалася – подарунок для племінника був мізерним. Потім усі засмутилися – дня народження Тані не відбулося. Потім їм почали відмовляти у спільних святах.

І подарунки змінилися, – Микола вже не був щедрим братом, сином та дядьком. Щедрим він був лише з Тетяною. А потім й дочку свою та сина не забував, які в них невдовзі з’явилися…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!