З Валентиною я побрався зовсім молодим. Звісно, кохав її, дівчина була дуже гарна, цікава. Та все так швидко закрутилося. Вже за рік ми стали батьками. І на романтику часу зовсім не було. 

Далі життя так складалося, що я увесь час зайнятий був, шукав роботу, а Валя вся в домашніх справах. Згодом і другу дитину народила. І так змінилась, ви навіть не уявляєте. Серйозно набрала вагу. Перестала себе доглядати. Зовсім вже мене не приваблювала, як жінка. Відверто кажучи, я вже давно шкодував, що взагалі так рано одружився. Не встиг життям насолодитися. 

А тоді почалась війна і один знайомий запропонував виїхати за кордон. Я порадився з Валею:

 – Я поїду, знайду роботу, житло, а тоді ви до мене приєднаєтесь!

Дружина погодилась. Мені вдалося виїхати. Та вже за три місяці я зрозумів, що мені так добре самому. І я зовсім не хочу того сімейного життя. Тож, коли дружина дзвонила, я все казав, що їм не час приїжджати, знаходив якісь примарні причини. І врешті Валя все зрозуміла:

– Ти хочеш розлучитися? – якось відверто спитала вона.

 – Так. 

Вона не сварилась і не ображалась. Якось все влаштувала, що нас розлучили. Гроші на дітей я висилав. Та минуло два роки я зрозумів, що надзвичайно скучив за малими. Вирішив запропонувати колишній:

 – Не хочете приїхати в грудні до мене! Зараз тут так гарно, різдвяні ярмарки.

 – Думаю, дітям сподобалося б. Але не на довго, бо в нас тут є свої плани.

Вони приїхали. І знаєте, Валю було не впізнати. Така гарна, струнка, впевнена в собі жінка.

 – Що з тобою сталось?

 – Нічого, просто діти підросли, з’явився час на себе.

Ми провели чудовий тиждень разом. Я згадав, яке щасливе життя в мене було. Валя така дбайлива людина і гарна господиня. Виявляється, я мав все, про що мріє кожен чоловік. Мав і втратив. В останній день я вирішив поговорити з Валею.

 – Слухай, залишайтеся! Дай мені другий шанс. Я помилився!

 – Зараз вже пізно. Знаєш, як кажуть: в горі й в радості. Чи я повернусь і буду чекати, як ти мене покинеш, щойно почнуться проблеми. Ні, я так не хочу!

 – Але ж я змінився!

 – І я змінилась. А ще кохаю іншого. В нас все дуже добре, і він звернув на мене увагу, що коли я мала поганий вигляд. Дбав і любив, тому я й розквітла поруч із ним. Зараз він вже служить у війську, та щойно приїде – ми розпишемось. 

Мені кортіло плакати. Почав вмовляти її, пояснювати, що в нас діти та чужий чоловік ніколи їх не любитиме так, як я. Та вона спокійно зауважила, що я згадав про любов лише зараз. 

Я в розпачі. Не знаю, як повернути дружину. Порадьте, що мені робити? Невже я все втратив?