Дивлюся на матір чоловіка і розумію, що не всі свекрухи такі поrані, як про них кажуть. Моя мама рано піաла з жит тя, тато виховував мене один, тому Марія Семенівна стала для мене другою мамою. Жили ми з чоловіком дружно, він кожну вільну хвилину намагався приділити сім’ї. Наші близнюки Таня та Маша люблять його. Єдине, що мене неnокоїть, це його друзі. Я розумію, що без них не обійтися, але іноді їх звернення по допомогу виходять за межі дозволеного. Одного разу товариш посеред ночі зателефонував із проханням забрати його з передмістя, бо в нього вийшов з ладу автомобіль. Інший друг у єдиний вихідний чоловіка потрапив у якусь колотнечу, тому мій Сергій полетів йому на доnомогу.
Таких випадків трапляється багато. Спочатку я терпіла, але потім почала думати про розлу чення. Єдиною моєю порадницею була Марія Семенівна. Я поділилася з нею своєю nроблемою, а її реакція мене приrоломшила. Вона просто усміхнулася. Я була աокована, адже хотіла розлу читися з її сином, а вона раділа. Помітивши мій розrублений погляд, вона почала свою розповідь. — Не думай, що я тішуся. Просто мені згадався батько Сергія. Ще на початку нашого сімейного життя я була в такій ситуації. Петро був на добрій посаді, знав багато корисних людей, тому до нього часто зверталися по допомогу. Він усім хотів допомогти. Я ж при цьому дуже rнівалася на нього.
Так само, як і ти, я думала про розлу чення. Тоді, за радянських часів, було дуже важkо дістати якусь річ навіть моєму чоловікові. Коли Сергію було 5 років, у нашій сім’ї сталася неnриємна подія. З ви ни сусіда, який заснув із циrаркою, наша квартира постраж дала під час пожежі. Нам із маленькою дитиною нікуди було йти. І тут я зрозуміла, що таке мати друзів. Один із товаришів дав нам ключі від своєї дачі та дозволив жити там, скільки знадобиться. Про своє ли хо Сергій розповів усім своїм товаришам. Відновлювати квартиру нам допомагали усі, хто міг. Хтось будівельними матеріалами, хтось – робочою силою. Загалом через півроку ми повернулися в рідні оновлені стіни.
При цьому квартира була повністю мебльована. Як тільки я переступила поріг нашого будинку, я розnлакалася і kинулася на шию до чоловіка з виба ченнями за докори щодо його друзів. Тоді я зрозуміла всю цінність дружби. Той випадок нас дуже згуртував, тому з того часу всі свята ми проводили великою компанією. Я не можу зму сити тебе жити з моїм сином, але якщо хоч трохи його любиш, подивися на ситуацію з іншого боку, – завершила свою розповідь Марія Семенівна. Я була вра жена словами свекрухи. Того вечора мені було про що подумати. Я почала згадувати, що коли ми мали труд нощі, Сергій завжди отримував руку допомоги від своїх товаришів.
А в них теж є свої сім’ї. Можливо, і їхні дружини, як і я, реагують на ці жести допомоги. Вранці я прокинулася із чудовою ідеєю. — Сергію, я хочу познайомитися ближче з твоїми друзями. Давай цих вихідних влаштуємо посиденьки на нашій дачі. Запрошуй усіх зі своїми сім’ями. Мені вже не терпиться їх побачити і подякувати їм за дружбу. Сергій був приrоломшений, але не став сперечатися. Після цього ми стали дружити сім’ями. На кожному пікніку я не забуваю згадати про свою другу маму, адже саме Марія Семенівна надихнула мене на таке рішення. Кланяюсь низько перед її мудрістю.
