Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Допис укpаїнки pве меpежу: “У мeне є питання дo мого уpяду. У мeне є питaння дo влади… Пiдкажіть де…”

Допис укpаїнки pве меpежу: “У мeне є питання дo мого уpяду. У мeне є питaння дo влади… Пiдкажіть де…”

Viktor
23 Вересня, 2024 Коментарі Вимкнено до Допис укpаїнки pве меpежу: “У мeне є питання дo мого уpяду. У мeне є питaння дo влади… Пiдкажіть де…”

Lada Antomonova

Панове можновладці, куди багатодітній мамі можна скинутись на танковий завод?

Я свідомо залишилася в Україні. Я маю трьох дітей і професію, що дозволяє мені працювати там, де є інтернет. У мене є вагомі причини і можливості покинути країну із чистим сумлінням.

Я маю родичів і знайомих по всьому світу – від Норвегії до Сполучених Штатів. Усе дитинство я чула від батьків, що у цієї країни немає майбутнього і треба емігрувати світ за очі за першої ліпшої нагоди.

Моя англійська сезонно коливається у межах С1 і я інколи розважаю себе перекладом власних текстів, шкодуючи, що вони, падло, так складно написані. Якщо це – не передумови для еміграції, то я не знаю, якими ще ці передумови мають бути.

Але я лишаюся. Свідомо. І це рішення усе більше стає схожим на авантюру та дивакуватість. А має бути – на патріотизм.

У мене є питання до мого уряду. У мене є питання до влади.

Мені хочеться знати номер картки, на який я можу скинути кошти для будівництва танкового заводу.

Мені хочеться знати куди скинути, щоб виробництво ракет та літаків розпочалося вже завтра. Бо ми не встигаємо.

Я запитую про це на 3-й рік повномасштабної війни, бо мені, людині абсолютно цивільній зрозуміло, що потрібно мати свою сковорідку для самооборони від злодіїв, а не просити сусідів, щоб позичили, бо злодії нишпорять по хаті, а тобі немає чим аргументувати.

Я запитую про це абсолютно серйозно, бо вихована запитувати, що я можу зробити для країни, а не що вона може зробити для мене. За місяці війни я звикла донатити і звикла сама визначати – на що донатити.

Немає у мене надії, що моя країна мені дасть щось. І це не гірко і не прикро – це реальність. Я сама собі назбираю на пенсію та зможу дати освіту своїм трьом. Я звикла, що на усе хороше потрібно скидатися: на машини, на дрони, на форму, на прибори нічного бачення, на протигази, на лікування, на протезування, а потім ще на принтер у клас, на екскурсію, на репетитора та на подарунки до св. Миколая. Окей. Я не хочу скидатися на благоустрій Києва зараз – як вимкнути функцію «скидатися на бруківку»?

Я хочу скинутися на оборонну промисловість. І не можу.

Я хочу, щоб був патронний завод мого району, бо нам довго воювати, а виробництва досі немає.

Я хочу, щоб моє ОСББ робило дрони вечорами.

Я хочу, щоб ми офіційно перейшли на воєнні рейки, бо нахіба мені ті кругові розвʼязки на подолі?!

Як з великого будівництва зробити велике воєнне виробництво?

Це не може бути складно. Не повинно бути складно за формальною логікою – нам потрібні зараз засоби смерті, засоби ентропії, а ентропія – завжди простіша за креацію, я це, як мама розумію. І як психотерапевт… Руйнувати – не будувати, як то кажуть. Ми що, не здатні штампувати ті патрони? Ми не маємо з чого робити те залізяччя з вибухівкою?

Мені потрібна така податкова чи то донатна система фінансування держави, щоб я могла скидати кошти на розвиток того, що я вважаю за необхідне, бо я маю позицію та хочу нести особисту фінансову відповідальність, бо я, бляха, боєць фінансового фронту чи як?

Я є спонсором купи толкових ютуб-каналів, бо я так виражаю свою позицію – я хочу, щоб вони були – тому плачу за них. Я маю електронну підписку на англомовні видання – бо я вдячна за їхню роботу та підтримую їх у такий спосіб (І я вважаю, що вони задешеві, доречні).

Я не хочу спонсорувати «єдиний марафон», бо він проти моєї податкової волі фінансується, бо він нічим не відрізняється від бруківки.

Я готова прожити своє життя, як нелегку пригоду. Я готова жити в історичні часи, спокійно вдивляючись у реальність.

Я готова до того, що потрібно платити за субʼєктність. Але я не готова марнувати життя через менеджерські про@&би, криворукість та примітивність.

Навігація записів

Щойно! ТЦК зупинили маршрутку зайшли і далі стається те, чого ніхто не очікував, ні водій ні самі пасажири ані навіть самі ТЦК
Нaтaлiю Мoceйчук зaпитaли, кoли її чoлoвiк i 25-piчний cин пpoйдуть ВЛК… Те, що вона відповіла обурило українців..

Related Articles

“Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до “Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Цікаве за сьогодні

  • – У вас же дітей немає, поміняйтеся квартирами з братом, – сказала свекруха синові, виселяючи нас із житла, яке я вважала своїм
  • — Не витягуєш що? Квартира моя, іпотеки у нас немає. Комуналка оплачена. Куди діваються твої сорок сім тисяч зарплати, Максиме? Чоловік нахмурився. Йому не подобалося, що розмова переходить до аналізу його надходжень та витрат. — Гроші мають властивість закінчуватися! Інфляція, бензин, обслуговування машини. Ти взагалі бачила ціни на памперси? — Я не вийду на роботу, Максиме, — відрізала вона. — Якщо тобі не вистачає грошей — шукай підробіток. А ще я помітила, що з картки зникають дивні суми.
  • – Навіть зараз, на мій ювілей, діти вирішили, що мамі-заробітчанці, у якої, на їхню думку, «все є» – жоден подарунок не потрібний, навіщо витрачатися
  • Навіщо ти це робиш? Навіщо рахуєш кожну копійку? Це ж рідні люди, Солю! Тобі що, шкода для близьких? Ми ж сім’я, у нас все спільне. – Спільне – це коли обидва знають, куди йдуть гроші. Чому я дізнаюся про ці «потреби» тільки тоді, коли на картці не вистачає на комуналку?
  • — Василю, не прикидайся дурнuком, прошу тебе. Це тобі зовсім не личить. Мені навіть смішно, чесно! Сьогодні мені дзвонила твоя Ліля й просила дати тобі розлучення. Терміново, до речі. От і зайнялося в неї в одному місці. Ось я й питаю — ти мене покидаєш чи ні? — Кому дзвонила? — оторопів Василь. — Мені. Кому ж іще? Василю, схаменися! Ну що з тобою? 
  • Через тиждень Дар’ї зателефонував нотаріус. Мама залишила заповіт. Квартира — двокімнатна, у старому районі на околиці міста — переходила до дочки. Дар’я приїхала, оформила документи, отримала ключі. Вона повернулася додому пізно ввечері. Павло сидів перед телевізором, гортаючи телефон. Дар’я присіла поруч: — Павло, мама залишила мені квартиру.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes