Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • КУХНЯ
  • Домашня тушонка з свинини в духовці: наш найсмачніший сімейний рецепт приготування.

Домашня тушонка з свинини в духовці: наш найсмачніший сімейний рецепт приготування.

Viktor
6 Вересня, 20256 Вересня, 2025 Коментарі Вимкнено до Домашня тушонка з свинини в духовці: наш найсмачніший сімейний рецепт приготування.

Якщо Ви любитель домашньої, натуральної консервації, то цей рецепт тушонки зі свинини по-домашньому дуже вам сподобається, і залишиться вашим улюбленим! Приготування у Вас займе трішки часу, але результат того вартий! Тушонки закриваю вдосталь, так як один день моєї насиченої праці, вартує мого зекономленого часу в майбутньому. Лише відкрити і додавати її можна до будь-чого, до картоплі, макаронів, різних круп, чи просто поїсти з хлібом. Це неймовірно апетитно і смачно! Так як, погодьтесь, домашній продукт набагато смачніше і корисніше, ніж куплений в магазині.

Рецепт домашньої тушонки в духовці

Список потрібних нам інгредієнтів:

Свинини – 5 кг (я беру з різних частин 2.5 кг+2.5 кг, напр: шиї і стегна)
Сало – 1-1.5 кг
Духм’яний перець горошком – по 2 шт. на банку (можна замінити чорним за смаком, якщо не подобається запах духм’яного)
Лавровий лист (по 1 шт на банку)
Сіль – 6 ст. л. (регулір. за своїм смаком)
Рецепт приготування тушонки:

Для початку потрібно підготувати наше м’ясо, промити його і дати повнітю стекти зайвій рідині.
Далі свинину нарізаємо великими шматками (приблизно розмірів курячого яйця), викласти в глибоку ємність, посолити та все ретельно перемішати.
Так потрібно залишити м’ясо приблизно на годину для просочення.

Сало звільняємо від шкірки, нарізаємо дрібними кубиками і розкладаємо на дно невеликих баночок, в мене це 700 гр. заздалегіть простерелізовані.
Далі, зверху викладаємо шматки просоченого м’яса, заповнюємо по верхушки банки.
 Потім кладемо лавровий лист і духм’яний перець горошком.
Накриваємо кришками, в мене це жестяні без резинки.
Викладаємо наші банки на деко, і наливаємо холодної води (так, щоб вода закривала половину баночки).
Спочатку кладемо в духовку на температуру 200 градусів, а після появи соку вогонь зменшити до 140 градусів.
Готувати 4.5 години.
По закінченню часу банки виймаємо, закручуємо, чистими стерилізованими кришками.
Перевертаємо вниз кришками і укутуємо в ковдру до повного охолодження.
Охолодженні банки складаємо в підвал.
Гарного і приємного Вам приготування господиньки! Бажаю здоров’я, миру і сімейного затишку! Смачного.

Навігація записів

Наприкінці місяця переїжджаємо у новий будинок. Купити місце допомогла моя мама, яка працює в Португалії вже 10 років. Однак, Діма вважає, що нам ще треба його маму забрати
Мариновані помідори з виноградом. Найкращий рецепт, спробуйте цей рецепт і від інших відмовтеся

Related Articles

Я не дам твоїй мамі більше ні гривні, бо не збираюся виставляти наше майбутнє на торги лише тому, що твоя мама знову повірила в казку про швидке багатство, — Марія спокійно поставила горнятко на стіл, але в її голосі бриніла така впевненість, що Дмитро мимоволі випрямив спину. Він сидів навпроти, вивчаючи візерунок на скатертині, і намагався підібрати слова. Але слова, як на гріх, кудись зникли. Залишилося тільки відчуття провини, яке він тягнув за собою вже не перший рік. — Маш, ну вона ж хотіла як краще. Каже, що всі зараз так заробляють. Якісь там цифрові активи, міжнародні платформи… Вона просто хоче, щоб ми нарешті купили собі те велике житло, про яке мріяли. Розумієш? Вона не для себе, вона про нас думає. — Дмитре, ти доросла людина. Тобі тридцять чотири роки. Ти справді віриш, що хтось у телефоні просто так подвоїть твої заощадження за тиждень? Це не інвестиції, це ілюзія. І я не дозволю витрачати наші спільні кошти на те, щоб купувати комусь у повітрі черговий замок. Ми працюємо по десять годин на добу не для того, щоб подарувати ці гроші пройдисвітам

Viktor
27 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Я не дам твоїй мамі більше ні гривні, бо не збираюся виставляти наше майбутнє на торги лише тому, що твоя мама знову повірила в казку про швидке багатство, — Марія спокійно поставила горнятко на стіл, але в її голосі бриніла така впевненість, що Дмитро мимоволі випрямив спину. Він сидів навпроти, вивчаючи візерунок на скатертині, і намагався підібрати слова. Але слова, як на гріх, кудись зникли. Залишилося тільки відчуття провини, яке він тягнув за собою вже не перший рік. — Маш, ну вона ж хотіла як краще. Каже, що всі зараз так заробляють. Якісь там цифрові активи, міжнародні платформи… Вона просто хоче, щоб ми нарешті купили собі те велике житло, про яке мріяли. Розумієш? Вона не для себе, вона про нас думає. — Дмитре, ти доросла людина. Тобі тридцять чотири роки. Ти справді віриш, що хтось у телефоні просто так подвоїть твої заощадження за тиждень? Це не інвестиції, це ілюзія. І я не дозволю витрачати наші спільні кошти на те, щоб купувати комусь у повітрі черговий замок. Ми працюємо по десять годин на добу не для того, щоб подарувати ці гроші пройдисвітам

“– Ти ж допоможеш? Ми квартиру на тебе перепишемо! Все, що лишилося! Аня перевела погляд на бабусю. В її очах був холод. – Квартиру? Ту саму, з якої ви вигнали мою матір із немовлям на руках? Ви думаєте, мені потрібні ваші метри?

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до “– Ти ж допоможеш? Ми квартиру на тебе перепишемо! Все, що лишилося! Аня перевела погляд на бабусю. В її очах був холод. – Квартиру? Ту саму, з якої ви вигнали мою матір із немовлям на руках? Ви думаєте, мені потрібні ваші метри?

– Звідки в тебе такі гроші? – голос Марини здригнувся. – Накопичувала! З платних сеансів після роботи. З кожного пацієнта. Поки хтось вважав мене за просту масажистку, я просто працювала і не витрачала зайвого

Viktor
17 Березня, 202617 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Звідки в тебе такі гроші? – голос Марини здригнувся. – Накопичувала! З платних сеансів після роботи. З кожного пацієнта. Поки хтось вважав мене за просту масажистку, я просто працювала і не витрачала зайвого

Цікаве за сьогодні

  • Марина завжди знала: власна квартира — це не просто стіни, це свобода. Свобода зачинити двері й опинитись у світі, де не треба виправдовуватись, перепрошувати, догоджати. Особливо коли живеш зі свекрухою.
  • – І нащо мені такий старий? Замість меблів? – Степан дивився на мене ошелешений. Такого він точно не чекав
  • Моя мама віддала мене бабусі, коли мені було лише 4 роки. Як бабусі не стало, мама виставила мене з її будинку.
  • Олена прокинулася, як завжди, ще до світанку. Пічка давно погасла, в хаті було зимно, але вона вже звикла до такого. За ці роки вона навчилася жити без чоловіка – без тепла, без опори, без слова підтримки. Їй було всього тридцять два, коли доля вирвала в неї Івана, її чоловіка. Двоє дітей – Марічка й Андрійко – залишилися на її руках, а разом із ними – город, худоба, поле й старенька хата, яку треба було втримати.
  • Як ти можеш нас покинути в такий складний час? — плакала вона, пакуючи мені банку з варенням. — Ми ж одна сім’я! — Мамо, я не покину вас. Я буду допомагати фінансово. Але мені треба спати хоча б п’ять годин на добу, щоб мене не звільнили, — намагалася пояснити я. І я допомагала. Перші місяці самостійного життя були дивними. Я нарешті відчула, що таке тиша. Я вчилася господарювати на власній кухні, готувала смачні обіди. Оскільки я жила одна, їжі завжди залишалося забагато. Кожні вихідні я завантажувала повний багажник продуктів і їхала до них. Пам’ятаю, як перші рази Віка була мені вдячна. Вона обіймала мене, називала «найкращою сестрою у світі». Приносити пакунки з якісним дитячим харчуванням, м’яким м’ясом для мами та новими іграшками для племінника було приємно. Це давало мені відчуття того, що я — опора. Але вдячність — річ крихка. Вона швидко розчиняється в рутині. Через пів року мої візити перестали бути святом, вони стали нормою. Віка вже не чекала мене з радістю, вона чекала мене зі списком. — Ти що, не бачиш, що дитина виросла з усіх комбінезонів? — замість «привіт» казала вона
  • Ой, почалося… — вона закотила очі. — Ви, мамочки з правильними дітками, завжди знаєте, як краще. Тільки життя — воно не по книжках. Мій Денис росте вільним, а ваш — як на шнурочку. Побачимо, хто з них краще пристосується. І вони пішли. Просто пішли, залишивши нас із брудною ковдрою і зіпсованим настроєм. Я сіла назад на траву. Мої думки мимоволі повернулися в дитинство. Я згадала свою бабусю Ганну. Вона жила в селі і завжди казала: “Дитина — це чисте полотно, що ти на ньому намалюєш, те й буде світ бачити”. Пам’ятаю, як одного разу я, ще зовсім мала, зірвала яблуко в сусідському саду. Бабуся не сварила мене гучно. Вона просто взяла мене за руку, ми пішли до сусідки, тьоті Галі, і я мала сама попросити вибачення. — Сором — це не коли в тебе мало грошей, — казала тоді бабуся. — Сором — це коли в тебе мало совісті. Того дня тьотя Галя дала мені цілий кошик яблук, але я запам’ятала на все життя: чуже — це кордон, який не можна переходити без запрошення
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes