Людина, про яку точно зніматимуть фільми, але яку в нас ще досі не знають. Це Юрій Шевельов. Його мали би знати всі українці ще зі школи. Що ж такого зробив він для України? У свої молоді роки він став свідком, як більшовики, щойно прийшовши до влади, насильно змінювали мову, як знищували старі словники та друкували нові, звідки зникали тисячі питомих слів, що не мали прямих відповідників у російській мові, як видалили нашу літеру «ґ», обґрунтувавши це тим, що «нехай і різні звуки, але ж писати їх можна одним знаком».
До слова, в комісію Політбюро, що затверджувала новий правопис у 1933 р., не входив жоден мовознавець! Українську мову було максимально уподібнено до російської.
Юрій Шевельов бажав займатись мовознавством, але в Україні це було неможливим. Йому вдалось перебратись на Захід до Німеччини, а згодом до США. Але так як американцям славістика була далека, то нею там займались американці російського походження на чолі з Романом Якобсоном.
І коли з’являвся новий вчений, який хотів видати свою працю, він мав піти на 2 умови: згадати у своїй праці Якобсона (таким чином, той дуже швидко здобув собі авторитет та широке визнання у світі славістики), а також щоб подана молодим вченим теорія вписувалась у прийняту Якобсоном концепцію розвитку слов’янських мов. А ця концепція заперечувала незалежний розвиток будь-яких слов’янських мов, окрім російської та сербсько-хорватської. Українська ж вважалась похідною від російської (перше уподібнили, а потім сказали «вона ж така подібна!»).
Юрій Шевельов не пішов на угоду з дияволом, спрут кґбшно-якобсонівської мафії дістав і у вільній країні та почав стискати його зусібіч. Через те Шевельов змушений був покинути Гарвардський університет. Натомість він вивчив усі наявні на той час мовознавчі праці та практично всі збережені стародавні писемні пам’ятки кирилицею.
За життя він видав близько 1000 мовознавчих праць, але справжнім твором всього його життя була «Історична фонологія української мови» на 1000 сторінок англійського тексту, яку він закінчив лише у 1979 році, коли вже вийшов на пенсію. Там він численними доводами розгромив концепцію Якобсона, відкинувши теорію про спільний розвиток слов’янських мов та довівши незалежний від інших мов розвиток української мови.
Жодна слов’янська мова досі не має такого ґрунтовного дослідження своєї фонологічної системи. Ця праця зараз є обов’язковим твором для всієї міжнародної славістики і є найкращим дослідженням загальнослов’янської фонології. Відтоді ще ніхто не зміг довести неправильність чи хибність вислідів та гіпотез Шевельова. Бо їх немає.
Тому завданням радянського мовознавства було — максимально замовчати цю людину та його праці. І їм це вдалось — до кінця 80-х років прізвище Шевельова було заборонене в УРСР навіть для критики! Забути повністю!
У 2002 році, коли Юрій Шевельов покинув цей світ, вже кілька десятиріч славісти усього світу зачитувались та користувались його magnum opus, працюючи над своїми роботами, а в Україні навіть перекладу не було.
Чесно признатись, якби не Оксана Забужко, що безперервно намагається докричатися та донести до нас знання про роль Шевельова для України, може, і я не знав би нічого про нього дотепер. Але ми відновимо пам’ять про нашого великого вченого. Як би не били меморіальні дошки в його честь за наказом Гєпи (погодьтесь – це так символічно, сконати саме у день народження Юрія Шевельова!), ми все одно відновимо пам’ять! Мусимо відновити!
