Чоловік прийшов з роботи. Зайшов на кухню і сів за стіл. Дружина поставила на стіл сковорідку зі смаженою картоплею, поруч сало і солоні огірки.

За два місяці життя з молодою дружиною він уже звик, що обід завжди чекає на нього на столі:

— Аванс переказали на картку, десять тисяч, — сказав він, наминаючи картоплю.

— Мені теж п’ять, — посміхнулася дружина. — Новий рік відсвяткуємо.

— Купиш все до Нового року і моїм батькам якісь подаруночки, не великі, але оригінальні.

— А моїм?

— Аня, у нас зарплата буде тільки після новорічних свят, нам якось прожити треба.

— Вадим, я не зрозуміла, чому твоїм потрібно купити подарунки, а моїм — ні?

— Тому що мої нам цю квартиру купили, а твої тільки шафу і цей найдешевший холодильник.

— Вадиме, до чого тут це? Ми ж з тобою сім’я і у нас має бути все порівну.

— Однак, я отримую в місяць тридцять тисяч, а ти — п’ятнадцять. Де ж твоя рівність?

— Але… адже…

— Ось і слухай, що чоловік каже!

На очах у Ані з’явилися сльози, вона підхопилася з-за столу і втекла в кімнату. Сіла на ліжко і тихо заплакала.

Два місяці минуло після весілля. Спочатку все йшло непогано, але з кожним днем вона все більше і більше відчувала, що в родині головний чоловік, а вона така ніби прислуга:

«Ну, чому він став таким? Так, його батьки купили квартиру, його родичі надарували більше подарунків на весілля. Але до чого тут все це?

Адже ми кохаємо одне одного… А може кохали? І кохання вже минуло, і тепер все буде вимірюватися в квадратних метрах і грошах».

— Гаразд, Аня! — чоловік зайшов і сів поруч. — Купи і своїм щось! Тільки не дороге.

— Вадиме, ну, чому ти таким став? — вона сховалася в нього на плечі, продовжуючи плакати.

— Таке життя, — повчально промовив чоловік. — Пашеш, пашеш за ці тридцять тисяч…

— Ми ж з тобою молоді. У нас все попереду.

— Твої батьки вже літні, а все в старій двокімнатці живуть і від получки до получки копійки рахують.

— Іди до свого батька в ливарний цех, там більше заробляють.

— Ти була хоч раз в цій ливарці? Батько працює начальником і то на легені скаржаться, задихається постійно. А у мене освіта середня спеціальна.

Ким мене візьмуть? У кращому випадку формувальником. Хочеш, щоб я через пару років загнувся?

— Я хочу жити нормально, — Аня з якоюсь надією подивилася на свого чоловіка.

— І я хочу, і все для цього роблю. Якщо ми подаруємо подарунок моїм батькам, вони подарують нам щось дорожче або грошей дадуть. Від твоїх ніякої віддачі немає, гроші тільки даремно витратимо.

— Вадим, хіба все в грошах вимірюється? Вони мої батьки.

— Все, ходімо спати, — роздратовано промовив чоловік. — Ти нічого не розумієш у сімейному житті…

…Аня закохалася у свого майбутнього чоловіка саме за його уявну самостійність. Він постійно повторював, що ми будемо жити окремо від батьків, самі з усіма труднощами впораємося.

Після весілля, яке відбулося в жовтні, Аня жодного разу не ходила в гості до батьків, у свій рідний дім, спілкувалася лише по телефону. У душі боялася чоловіка.

Кілька разів до них в гості приходила мама Вадима. Вона відчувала себе в їхній квартирі господинею.

Аня намагалася не звертати на це уваги. Про взаємини свекрухи і невістки вона багато всякого чула.

Свекра вона бачила лише один раз на весіллі. Він там виглядав таким серйозним, що Аня мимоволі відчувала перед ним боязкість. Але несподівано ставлення до нього у невістки змінилося…

…Того дня перед самим Новим роком вона повернулася з роботи. Чоловік подзвонив і сказав, що затримається.

Він працював верстатником і в кінці місяця часто затримувався на роботі. Аня приготувала вечерю і чекала чоловіка з роботи.

І тут пролунав дзвінок домофона.

— Хто? — підняла трубку.

— Аня, це я, Борис Григорович. Ну, твій свекор.

— Заходьте!

Він зайшов такий самий серйозний, але в зимовій куртці і шапці виглядав трохи простіше.

— Привіт, Аня!

— Вітаю, Борисе Григоровичу! Проходьте на кухню!

Той роздягнувся і пішов слідом за невісткою. Аня відразу налила гарячого супу, поставила перед ним.

— Їжте!

— Дякую! Ти хороша господиня, — спробував. — Смачно!

Після того, як із супом було покінчено, невістка налила чай, а свекор запитав:

— Вадим тебе не ображає?

— Ні, — але при цьому опустила голову.

— Він у мене характером в матір, вічно вони чимось незадоволені, — потім посміхнувся. — Я ось чому прийшов.

Давайте, на Новий рік приходьте до нас і батьків своїх запросіть. Вже два місяці після весілля минуло, а ми все, як чужі.

— Вони не прийдуть.

— Дай мені їхні номери телефонів, сам їм подзвоню!

Він забив номери обох сватів в свій телефон.

І тут в квартиру зайшов молодий господар квартири. Дружина вибігла його зустрічати, радісно посміхнулася:

— У нас гість, твій тато.

Вадим кинувся на кухню:

— Привіт, тату! — радісно потиснув руку.

— Привіт, сину! — кивнув на стілець навпроти. — Сідай! Господиня тобі вже суп наливає.

— Тату, а що ти надумав зайти? — з деяким побоюванням запитав син.

— Перевірити, як ви живете, і запросити вас на Новий рік. І батьків Ані я теж запрошу, — він встав з-за столу. — Гаразд, я пішов. Післязавтра о сьомій вечора чекаю!

Новий рік пройшов, на подив, весело. Борис Григорович відразу знайшов спільну мову зі сватом і свахою. Миттєво переривав усі спроби своєї дружини або сина заговорити зарозуміло.

У момент зустрічі Нового року всі вже були веселі і щасливі. Загадали бажання.

Всю новорічну ніч танцювали, міняючись парами. Борис Григорович сказав, щоб краще пізнати один одного.

Все свято Аню не покидала думка, що її свекор, немов прощається з усіма і хоче, щоб вони всі залишалися однією сім’єю.

До того ж, і вона помітила, що у нього якась проблема з диханням.

Новий рік відразу подарував Ані радісну подію, її взяли на роботу в нове відділення банку в кредитний, обіцяли двадцять три тисячі на місяць і кар’єрний ріст.

А оскільки Аня мала вищу освіту і вона на відмінно склала тести при прийомі на роботу, то через пару місяців вона стала провідним фахівцем, і зарплата стала вищою, ніж у чоловіка.

Той ще намагався вдавати з себе главу сім’ї, але аргументів для цього у нього ставало все менше і менше.

***

Тут сталося, здавалося, непоправне. Борису Григоровичу оголосили страшний діагноз: рак легенів і необхідність операції за кордоном, вартість якої близько чотирьох мільйонів гривень.

Його дружина і син швидко зрозуміли марність спроб знайти таку суму. Навіть якщо продадуть його стару машину і квартиру, все одно не вистачить.

***

І тоді Аня пішла до директора банку.

— Добрий день, Ігор Кирилович!

— Привіт, Аня! Що сталося?

— Моєму свекру потрібна операція за кордоном. Мені потрібен кредит у чотири мільйони.

— Аня, а тобі не здається, що це занадто велика сума, навіть для співробітниці нашого банку, тим більше, молодої.

— Ні мені, ні родичам більше ніде взяти ці гроші.

Директор замислився, на його обличчі промайнула загадкова посмішка:

— Тоді слухай, Аня. Наш банк молодий, хороших фахівців не вистачає. Якраз терміново потрібен начальник кредитного відділу, і я не знаю, кого поставити, — знову посміхнувся. — Ти впораєшся?

— Я?! — дівчина навіть на хвилину забула, з якого приводу прийшла в кабінет до директора.

— А що? Ти розумна дівчина, хороший фахівець. До того ж отримаєш безвідсотковий кредит на десять років, — вираз обличчя директора стало серйозним. — Але у мене є одна умова. Для тебе досить жорстка.

— Яка?

— Ми укладемо з тобою усний договір, про який ти ніколи нікому не розповіси. Ти протягом п’яти років не підеш у декретну відпустку.

Просто я хочу, щоб у цьому відділі начальники не змінювалися. Згодна? Даю тобі п’ять хвилин на роздуми. Не погодишся — цієї розмови у нас з тобою не було.

“Адже ми хотіли дитину цього року. Вадим став іншим. Наші батьки стали дружити між собою.

Але в цьому заслуга Бориса Григоровича, і онук у нього народиться, коли дідуся вже не буде в живих…”

— Я згодна!

— Чудово! Зараз напишу наказ і після обіду оголошу про це співробітникам твого відділу, — директор посміхнувся. — Так, Аня, найголовніше.

Я дуже ризикую, призначаючи тебе на цю посаду. Ти повинна не підвести мене.

— Не підведу, — твердо відповіла дівчина.

— Ось і добре.

— А кредит?

— Ти ж тепер начальник кредитного відділу. Сама і оформлюй! Я підпишу.

***

Збиратися на Різдво стало для них традицією. Батьки з гордістю дивилися на своїх, таких солідних, незважаючи на молодість, дітей.

Всі по черзі виголошували тости, починаючи, звичайно, з Бориса Григоровича.

— П’ять років тому ми тут зібралися вперше. Тоді я був упевнений, що це буде і мій останній Новий рік з вами.

Але тоді ще не знав, яка прекрасна дівчина стала дружиною мого сина. Аня, хочу, щоб Святий Миколай почув наші прохання і послав вам дитину.

— Дякую, Борисе Григоровичу! — дівчина витерла сльози з очей і посміхнулася. — Святий Миколай обов’язково виконає ваше бажання і у вас в наступаючому році буде онук!”