– Чесно кажучи, синку, ти мене розчарував. Я думала, ти вибереш собі за дружину більш заможну дівчину, принаймні, з власним житлом. А ти вирішив повторити долю батьків. Врахуй, у нас для вас місця немає, тож розраховуй тепер на власні сили

Леся з чоловіком вирішили купити будинок за містом.

У дитинстві та юності Леся жила в багатодітній сім’ї, де всім не вистачало місця в квартирі.

Потім вона жила в гуртожитку під час навчання, потім винаймала то кімнату, то квартиру.

Робота не приносила ані грошей, ані радості, але вона швидко робила кар’єру, мріючи про своє житло.

Вони зі Стасом познайомились на зустрічі однокласників.

Леся прийшла туди з подругою. Вона тоді одразу в нього закохалася, але ніяк це не показала.

А Стас, зрозумівши, що дівчина, яка йому сподобалася, наприкінці вечора ось-ось поїде додому, то мало не в останній момент застрибнув у її таксі.

Він провів її додому і з того дня вони стали нерозлучними.

От тільки його матері Леся не сподобалася.

– Чесно кажучи, синку, ти мене розчарував. Я думала, ти вибереш собі за дружину більш заможну дівчину, принаймні, з власним житлом. А ти вирішив повторити долю батьків. Врахуй, у нас для вас місця немає, тож розраховуй тепер на власні сили, – заявила Стасові мати.

– Дякую, мамо, за привітання. І так, ти маєш рацію – це мій вибір і розраховувати я буду тільки на себе. Але і ти, мамо, запам’ятай – відтепер у мене є своя сім’я і всі свої ресурси я витрачатиму тільки на неї, – сказав син після того, як вони з Лесею одружилися.

Свекруха просто кивнула.

Лесі здалося, що на цьому протиріччя вичерпані, але вона ще не знала, які випробування чекають на неї в майбутньому.

Її чоловік теж був із досить-таки великої родини, у нього було ще два брати.

Стас теж мріяв про окрему квартиру. У їхній маленькій орендованій квартирці вони почували себе не дуже комфортно і мріяла про простір

Коли вона сказала йому про будинок, чоловік повністю підтримав і схвалив бажання дружини.

Леся почала шукати будинок. Своїми планами подружжя не ділилося ні з ким. Вони вирішили повідомити новину вже тоді, коли куплять будинок, а до цього тримали все у найсуворішій таємниці.

Леся мала знайому, яка займалася нерухомістю і жінка звернулася до неї, розповіла, що вони з чоловіком шукають будинок своєї мрії.

– А який ти хочеш? Ближче до міста чи навпаки десь у глушині? Щось сучасне чи як любили наші бабусі, і на яку суму ви розраховуєте?

Леся задумалася тільки на мить, а потім сказала:

– Хочу щось середнє, щоб з усіма комунікаціями та умовами, але не такий уже й сучасний. І щоб недалеко від міста, але хотілося б, щоб поряд був ліс чи річка. Можна і на один поверх, але щоб кімнати були просторими і світлими. І велике подвір’я…

Знайома похитала головою.

– Це багато хто хоче, але коштує дорого. Я маю такий варіант. Там є річка, джерела й лісок. Від міста всього годину їхати. Будиночок там просторий, але недобудований. Продає мій знайомий

На фото Леся побачила будинок і вирішила, що це те, що їм потрібно. Вона попросила поки притримати цей варіант і відправила чоловікові фото і ціну. Він одразу передзвонив дружині.

– Кохана, але ж у нас немає таких грошей!

– Та я знаю, – сумно відповіла Леся. – Може, у родичів попросимо?

Свекруха відмовила одразу.

Вона виставила їх за двері й заборонила з’являтися у гості з такими проблемами. А батьки Лесі разом із родичами зібрали потрібну суму менше аніж за тиждень. І от така довгоочікувана мрія про власний будинок здійснилася.

Там мало бути ще багато роботи, тож Леся зі Стасом влізли в борги і навіть взяли кредит.

Робили все самі і незабаром вже милувалися гарним подвірʼям та просторим будинком. Усе, як вони мріяли. Свій будинок, велике подвір’я, річка, ліс.

…Минув рік. Із боргами вони майже розплатилися.

У той день Стас щось затримувався на роботі.

Леся поспішала додому, щоб приготувати коханому чоловікові смачну вечерю.

Жінка відкрила двері, зайшла в свій будинок і так і стала на порозі від побаченого.

Всі її речі були як небудь скинуті на величезну купу на дивані!

Раптом Леся почула якісь дивні звуки, що чулися зі спальні.

Жінка тихенько підійшла до кімнати і приклала вухо до дверей. В спальні явно хтось був…

Леся обережно прочинила двері, зазирнула в кімнату й очам своїм не повірила!

У їхній спальні, на ліжку, яке Леся так довго вибирала, лежала… Свекруха власною персоною!

На ній був халат Лесі, який ледве сходився по розміру, а на голові в неї був накручений рушник.

Ольга Сергіївна спала, похропуючи…

– Ви що тут робите?! – замість привітання вигукнула Леся.

Свекруха стрепенулася.

– Фух, налякала мене, можна ж було тихіше. Сама не бачиш – я відпочиваю!

Леся не могла й слова вимовити від такого нахабства.

– А вас тут нічого не бентежить? – нарешті запитала вона.

– Ні, а має? Я приїхала в дім свого сина, тож маю повне право. Це його будинок, а значить, і мій.

– А як взагалі ви сюди потрапили?

– Так син давно мені ключі дав.

Леся їй не повірила. Не міг Стас так вчинити.

– А речі мої чому у вітальні валяються?

– Тому що мені мої нікуди було покласти. Такий будинок великий, а шаф мало.

– Я не зовсім розумію мету вашого візиту. Чому ваші речі у нашому домі і ви самі чому тут?! – Леся вже починала нервувати.

– Я щось не зрозуміла, а що ти тут виступаєш?! Захотілося мені, от і приїхала. Маю право. Втомилася я жити з двома синами, відпочити хочу. У вас просторо, вдома ви майже не буваєте. Ну, що тобі шкода, чи що, якщо я тут поживу два тижні? В нас гарячу воду відключили…

Леся міркувала тільки мить. Вона підійшла до шафи і витрусила на ліжко всі речі свекрухи, які та акуратно розклала по поличках.

– Ви зараз же ж їдете до себе додому. Це не обговорюється. Пригадую, як ми до вас зверталися по допомогу, а ви нас виставили за двері. Велика частка оплати внесена мною та моєю сім’єю. Стас про це чудово знає. А ось про ваш візит, здається, ні. Тому збирайтеся і йдіть!

– Речі мої поклади на місце! І що ти зробиш? Я знаю свої права!

– І які ж у вас тут права? Ви зайшли на чужу територію. А раптом у мене в цей час обручка зникла? Чи ви хочете розлучити нас зі Стасом? Тільки я впевнена, що будинок він залишить мені. Вибирайте який варіант вам більше подобається?

…Коли чоловік прийшов додому, то застав дивну картину.

Леся носила власні речі з вітальні до спальні.

– А що це ти таке ти робиш? – запитав він.

Дружина посміхнулася.

– Та мені здалося, що міль завелася в нас. Але ти не турбуйся, я її вже позбулася…

Наступного дня Станіславу подзвонили брати.

Вони сказали, що він тільки про себе думає, мовляв, тільки хотіли від матері відпочити, а її назад повернули.

Але чоловік тільки засміявся.

– А хто вам заважає переїхати і дати матері жити спокійно? Я ж зміг, от і ви зможете і вам набагато краще буде…