Категорія: ЖИТТЯ

Ох, і важко було дивитися на це все. Марія ходила по селу, заходила до сусідів – прощалася, хоч сама того не розуміла. Всі вже знали, що з дівчинкою. Село невелике, таємниць не буває. Жінки пекли їй пиріжки, дядько Василь-пасічник приніс меду, тітка Клава зв’язала в’язану шапочку – м’яку, теплу.

Коментарі Вимкнено до Ох, і важко було дивитися на це все. Марія ходила по селу, заходила до сусідів – прощалася, хоч сама того не розуміла. Всі вже знали, що з дівчинкою. Село невелике, таємниць не буває. Жінки пекли їй пиріжки, дядько Василь-пасічник приніс меду, тітка Клава зв’язала в’язану шапочку – м’яку, теплу.

Це було в листопаді. Пам’ятаю, як зараз – сиділа я в медпункті, заповнювала картки. За вікном мрячив дощ, сірий такий,…

– Я все життя заощаджувала, щоб у нас був статус. Щоб люди приходили та бачили, що ми не жебраки. Що у нас є гарні речі. – Які люди, мамо? – Настя сплеснула руками. – До нас ніхто не ходить! Ти всіх розігнала своїм «не чіпай, не сідай, не дихай»! На твій ювілей ми пили із пластикових стаканчиків, бо сервіз, чи бачите, на особливий випадок! – А який той? Коли тебе не стане? Тоді ми з Сашком дістанемо сервіз? А сенс у всьому цьому який? Тебе вже не буде, зрозумій!

Коментарі Вимкнено до – Я все життя заощаджувала, щоб у нас був статус. Щоб люди приходили та бачили, що ми не жебраки. Що у нас є гарні речі. – Які люди, мамо? – Настя сплеснула руками. – До нас ніхто не ходить! Ти всіх розігнала своїм «не чіпай, не сідай, не дихай»! На твій ювілей ми пили із пластикових стаканчиків, бо сервіз, чи бачите, на особливий випадок! – А який той? Коли тебе не стане? Тоді ми з Сашком дістанемо сервіз? А сенс у всьому цьому який? Тебе вже не буде, зрозумій!

– Мамо, а давай чаю заваримо? Діставай свій чеський сервіз, вистачить йому припадати пилом! Настя потяглася до дверей серванта, але…

Ну що, приїхали, пани? — голос матері розрізав тишу спекотного полудня, як тільки джип сина показався біля хвіртки. — Знову з торбами, але без совісті? Артем виліз із машини, відчуваючи, як сорочка миттєво прилипає до спини. За ним повільно вийшла Оксана, його дружина, притискаючи до себе великий термопакет із написом «М’ясна лавка». — Мамо, ну навіщо цей тон? — зітхнув Артем. — Ми ж домовилися: вихідні, природа, сімейний відпочинок. Навіть дичину взяли особливу, у маринаді. — Відпочинок? — Ганна Степанівна зробила крок уперед. — Ви тут відпочиваєте вже три місяці поспіль. Щосуботи цей двір перетворюється на забігайлівку. Дим стовпом, музика така, що в сусідського собаки вуха в’януть, а я потім два дні пляшки по малиннику визбирую. З-за машини з’явився Ігор, давній товариш Артема, тримаючи в руках упаковку різних напоїв. — Добридень, пані Ганно! — бадьоро вигукнув він. — Ми вже готові до кулінарних подвигів. Де у вас тут вугілля було? — Стій, де стоїш, козаче! — обірвала його господиня. — Мій мангал сьогодні під замком. І взагалі, хто тобі сказав, що я сьогодні приймаю гостей

Коментарі Вимкнено до Ну що, приїхали, пани? — голос матері розрізав тишу спекотного полудня, як тільки джип сина показався біля хвіртки. — Знову з торбами, але без совісті? Артем виліз із машини, відчуваючи, як сорочка миттєво прилипає до спини. За ним повільно вийшла Оксана, його дружина, притискаючи до себе великий термопакет із написом «М’ясна лавка». — Мамо, ну навіщо цей тон? — зітхнув Артем. — Ми ж домовилися: вихідні, природа, сімейний відпочинок. Навіть дичину взяли особливу, у маринаді. — Відпочинок? — Ганна Степанівна зробила крок уперед. — Ви тут відпочиваєте вже три місяці поспіль. Щосуботи цей двір перетворюється на забігайлівку. Дим стовпом, музика така, що в сусідського собаки вуха в’януть, а я потім два дні пляшки по малиннику визбирую. З-за машини з’явився Ігор, давній товариш Артема, тримаючи в руках упаковку різних напоїв. — Добридень, пані Ганно! — бадьоро вигукнув він. — Ми вже готові до кулінарних подвигів. Де у вас тут вугілля було? — Стій, де стоїш, козаче! — обірвала його господиня. — Мій мангал сьогодні під замком. І взагалі, хто тобі сказав, що я сьогодні приймаю гостей

Це була субота, яка мала стати черговою копією десятків попередніх. Сонце над Поділлям стояло в зеніті, випалюючи залишки ранкової роси…

На Рівненщинi мати вкрaла 4 млн грн у сина, поки він був у полоні

Коментарі Вимкнено до На Рівненщинi мати вкрaла 4 млн грн у сина, поки він був у полоні

Він 3 роки був у полоні, а коли повернувся дізнався, що мати вкрала його гроші і виписала з квартири. На…

– За готель платити треба! А у родичів – все безплатно! – Нахабно заявила “родичка”

Коментарі Вимкнено до – За готель платити треба! А у родичів – все безплатно! – Нахабно заявила “родичка”

– Світлано! У мене такі новини! Мій Денис вступив до київського університету! Ти уявляєш? Світлана мовчала, намагаючись зрозуміти, куди хилиться…

— А нічого іншого немає? — скривився Олег, коли перед ним опинилася тарілка з гречаною кашею і двома сосисками. — Я не їм гречку. Ти ж знаєш, брате, — сказав він Льоші. — А що б ти хотів, щоб я приготувала? — голос Інни, дружини Олексія, став небезпечним. — Ну… хотілося б м’яса, звичайно, але курка теж підійде…

Коментарі Вимкнено до — А нічого іншого немає? — скривився Олег, коли перед ним опинилася тарілка з гречаною кашею і двома сосисками. — Я не їм гречку. Ти ж знаєш, брате, — сказав він Льоші. — А що б ти хотів, щоб я приготувала? — голос Інни, дружини Олексія, став небезпечним. — Ну… хотілося б м’яса, звичайно, але курка теж підійде…

— А нічого іншого немає? — скривився Олег, коли перед ним опинилася тарілка з гречаною кашею і двома сосисками. —…

Віктор кинув її сумку прямо на поріг. З неї висипалися таблетки — Марина працювала медсестрою, завжди носила запас із собою. — Все, — сказав він. — Збирайся і вимітайся. Вона стояла в передпокої, ще в чорній сукні з поминок, і не могла дихати. — Вітя, почекай… — Дванадцять років, Марино. Дванадцять років я чекав. Думав, твоя бабуся хоч щось залишить, щоб ми з цієї нори вилізли. А що вона зробила? Твоєму братові квартиру в центрі відписала, сімдесят два метри. А тобі? Розвалюху в глушині, яку навіть бомжі не захочуть!

Коментарі Вимкнено до Віктор кинув її сумку прямо на поріг. З неї висипалися таблетки — Марина працювала медсестрою, завжди носила запас із собою. — Все, — сказав він. — Збирайся і вимітайся. Вона стояла в передпокої, ще в чорній сукні з поминок, і не могла дихати. — Вітя, почекай… — Дванадцять років, Марино. Дванадцять років я чекав. Думав, твоя бабуся хоч щось залишить, щоб ми з цієї нори вилізли. А що вона зробила? Твоєму братові квартиру в центрі відписала, сімдесят два метри. А тобі? Розвалюху в глушині, яку навіть бомжі не захочуть!

Віктор кинув її сумку прямо на поріг. З неї висипалися таблетки — Марина працювала медсестрою, завжди носила запас із собою….

Світлано, чекай… — він відпустив її руку, і його тон моментально став жалісливим. — Ну, давай поговоримо… Мама ж просто пожартувала, ти ж знаєш її характер… Ну чого ти так одразу? — Смачного, — кинула вона через плече. Вже біля самих дверей вона обернулася до свекрухи: — До речі, холодець я не досолила. Шкідливо вам, треба про здоров’я дбати. Вона підхопила пакунки з їжею, поклала коробочку з золотом у глибоку кишеню куртки і вийшла. Двері зачинилися, відрізавши істеричні крики Людмили Петрівни та жалюгідне бурмотіння чоловіка. Вона спускалася сходами, не чекаючи ліфта. Пакети були важкими, але на душі стало так легко, ніби вона нарешті скинула величезний мішок з камінням, який несла п’ять років

Коментарі Вимкнено до Світлано, чекай… — він відпустив її руку, і його тон моментально став жалісливим. — Ну, давай поговоримо… Мама ж просто пожартувала, ти ж знаєш її характер… Ну чого ти так одразу? — Смачного, — кинула вона через плече. Вже біля самих дверей вона обернулася до свекрухи: — До речі, холодець я не досолила. Шкідливо вам, треба про здоров’я дбати. Вона підхопила пакунки з їжею, поклала коробочку з золотом у глибоку кишеню куртки і вийшла. Двері зачинилися, відрізавши істеричні крики Людмили Петрівни та жалюгідне бурмотіння чоловіка. Вона спускалася сходами, не чекаючи ліфта. Пакети були важкими, але на душі стало так легко, ніби вона нарешті скинула величезний мішок з камінням, який несла п’ять років

І ти справді думала, що це минеться просто так, що ти й далі будеш терпіти цей сором, поки вони витирають…

Павлик любив аналізувати поведінку деяких відвідувачів і додумувати їхні образи. Може, недаремно він навчався на психолога. Марійці ж не було діла до особистого життя сторонніх людей. Вона просто робила свою роботу і намагалася не вступати у суперечки з відвідувачами.

Коментарі Вимкнено до Павлик любив аналізувати поведінку деяких відвідувачів і додумувати їхні образи. Може, недаремно він навчався на психолога. Марійці ж не було діла до особистого життя сторонніх людей. Вона просто робила свою роботу і намагалася не вступати у суперечки з відвідувачами.

Марійка стояла біля вітрини ювелірної крамниці і щось розглядала. Продавці бачили її тут досить часто і встигли відзначити, що вона…

— Пішла у засвіти… Все, тепер почнеться, — сказав Іван Степанович, дивлячись у вікно на припаркований біля будинку джип. — Хто пішов у засвіти? — злякано відгукнулася дружина, витираючи руки фартухом.

Коментарі Вимкнено до — Пішла у засвіти… Все, тепер почнеться, — сказав Іван Степанович, дивлячись у вікно на припаркований біля будинку джип. — Хто пішов у засвіти? — злякано відгукнулася дружина, витираючи руки фартухом.

— Пішла у засвіти… Все, тепер почнеться, — сказав Іван Степанович, дивлячись у вікно на припаркований біля будинку джип. —…