Категорія: ЖИТТЯ

Я вже сама не хочу пускати чоловіка до батьків у село. Бо щоразу повертається з порожніми руками та гаманцем. Ні банки огірків, ні молока чи бодай 1 яєчка – нічого не дають. Зате гроші просять так жалісливо! І от нещодавно приїхав Денис, бачу, що засмучений – Слухай, тут мама дещо просила.. Коли почула, що задумала свекруха – то так розлютилася! Вже геть страх втратили чи що?!

Коментарі Вимкнено до Я вже сама не хочу пускати чоловіка до батьків у село. Бо щоразу повертається з порожніми руками та гаманцем. Ні банки огірків, ні молока чи бодай 1 яєчка – нічого не дають. Зате гроші просять так жалісливо! І от нещодавно приїхав Денис, бачу, що засмучений – Слухай, тут мама дещо просила.. Коли почула, що задумала свекруха – то так розлютилася! Вже геть страх втратили чи що?!

Свекри – вічні прохачі. От просто не проходить і пів року, щоб їм щось не треба було. То дах тече…

– До Єгипту я полечу, лиш не з тобою! – Я знала, що чоловік готує мені сюрприз на ювілей, але не думала, що такий

Коментарі Вимкнено до – До Єгипту я полечу, лиш не з тобою! – Я знала, що чоловік готує мені сюрприз на ювілей, але не думала, що такий

Це була наша двадцята річниця шлюбу, донька виросла, на навчання поїхала і я вірила, що ми нарешті відсвяткуємо разом якось…

Думала, що Максим- то моя доля та принц на білому коні. А виявився справжнім…

Коментарі Вимкнено до Думала, що Максим- то моя доля та принц на білому коні. А виявився справжнім…

Я переписувалась з молодим чоловіком вже понад два місяці. Познайомились ми в одній всій відомій соціальній мережі, де й зустрічаються…

— Тату, не увозь! — схлипнула молодша дочка, Катруся, семирічна, з почервонілим від сліз носом. — Дашку не можна віддавати, вона ж наша! – Твоя Дашка, – батько різко смикнув кермо, – скрізь гадить. Всюди! І в коридорі, і біля грубки, і вчора у взутті купу лишила. А куди належить, ходити не хоче. Мені що, з нею робити? — Але ж тато…

Коментарі Вимкнено до — Тату, не увозь! — схлипнула молодша дочка, Катруся, семирічна, з почервонілим від сліз носом. — Дашку не можна віддавати, вона ж наша! – Твоя Дашка, – батько різко смикнув кермо, – скрізь гадить. Всюди! І в коридорі, і біля грубки, і вчора у взутті купу лишила. А куди належить, ходити не хоче. Мені що, з нею робити? — Але ж тато…

Так і сталося. Михайло Степанович завів двигун старенького «Жигуля» — білого, облізлого, із рудими іржавими плямами по крилах. На задньому…

Вийду заміж, але тільки не за цього красеня. Так, він чудовий хлопець у всіх відношеннях. Але не мій

Коментарі Вимкнено до Вийду заміж, але тільки не за цього красеня. Так, він чудовий хлопець у всіх відношеннях. Але не мій

«Знову мати з співмешканцем прийшла і ще з якимось чоловіком. Вже напідпитку, – Ірина сіла в куток за тумбочку. –…

– Сиди! Нас немає вдома! – спокійно вимовив Петро. – Так, дзвонять же! – Валя завмерла, підвівшись із дивана. – Нехай, – відповів Петро. – А якщо це хтось важливий? – запитала Валя. – Або у справі? – Субота, дванадцята, – вимовив Петро. – Ти нікого не кликала, я нікого не чекаю! Висновок? – Я тільки в вічко подивлюся! – пошепки промовила Валя. – Сядь! – у голосі була сталь. – Нас немає вдома! Хто б там не був, нехай топає назад! – А ти що, знаєш, хто там? – запитала Валя, – Припускаю, тому й кажу, щоб ти сіла і перед вікнами не миготіла! – Так, якщо це те, що я думаю, вони так просто не підуть! – сказала Валя і знизала плечима. – Це залежить від того, скільки ми не будемо відчиняти їм двері, – спокійно відповів Петро. – Рано чи пізно вони підуть. У будь-якому разі, ночувати в під’їзді вони не стануть. А нам із тобою нікуди не треба.

Коментарі Вимкнено до – Сиди! Нас немає вдома! – спокійно вимовив Петро. – Так, дзвонять же! – Валя завмерла, підвівшись із дивана. – Нехай, – відповів Петро. – А якщо це хтось важливий? – запитала Валя. – Або у справі? – Субота, дванадцята, – вимовив Петро. – Ти нікого не кликала, я нікого не чекаю! Висновок? – Я тільки в вічко подивлюся! – пошепки промовила Валя. – Сядь! – у голосі була сталь. – Нас немає вдома! Хто б там не був, нехай топає назад! – А ти що, знаєш, хто там? – запитала Валя, – Припускаю, тому й кажу, щоб ти сіла і перед вікнами не миготіла! – Так, якщо це те, що я думаю, вони так просто не підуть! – сказала Валя і знизала плечима. – Це залежить від того, скільки ми не будемо відчиняти їм двері, – спокійно відповів Петро. – Рано чи пізно вони підуть. У будь-якому разі, ночувати в під’їзді вони не стануть. А нам із тобою нікуди не треба.

– Сиди! Нас немає вдома! – спокійно вимовив Петро. – Так, дзвонять же! – Валя завмерла, підвівшись із дивана. –…

Бідний батько подарував дочці на весілля звичайний конверт… багаті родичі нареченого почали сміятись над таким «щедрим» подарункомДочка відчинила конверт.. прочитала… — і мовчки передала його нареченому. Побачивши… наречений зблід і повільно опустився на стілець…

Коментарі Вимкнено до Бідний батько подарував дочці на весілля звичайний конверт… багаті родичі нареченого почали сміятись над таким «щедрим» подарункомДочка відчинила конверт.. прочитала… — і мовчки передала його нареченому. Побачивши… наречений зблід і повільно опустився на стілець…

Весілля грали у найдорожчому ресторані району. Великий зал, білі скатертини, живі квіти, музика. Все виглядало багато і шикарно. Рідні нареченого…

Мені ніхто тоді не допоміг, коли ми з чоловіком пішли різними шляхами. Ніхто не підтримав. А я не хочу, щоб Свєта повторила мою долю і втратила людину, яку дуже сильно кохає

Коментарі Вимкнено до Мені ніхто тоді не допоміг, коли ми з чоловіком пішли різними шляхами. Ніхто не підтримав. А я не хочу, щоб Свєта повторила мою долю і втратила людину, яку дуже сильно кохає

Любов Іллівна, важко ступаючи по сходах, піднімалася на четвертий поверх у свою квартиру, несучи дві важкі сумки. Біля під’їзду зателефонувала…

Я як почув твоє ім’я, її згадав, зараз рідко такі дають. Їж, дівчинко. Треба жити

Коментарі Вимкнено до Я як почув твоє ім’я, її згадав, зараз рідко такі дають. Їж, дівчинко. Треба жити

Чоловік зупинився перед дверима квартири і незграбно спробував дістати ключі з внутрішньої кишені пальто. – Зараз, зараз, – повторив він…

– Треба попереджати, я нічого не готувала! Ви знаєте, скільки це коштує – приймати гостей?! – кричала свекруха

Коментарі Вимкнено до – Треба попереджати, я нічого не готувала! Ви знаєте, скільки це коштує – приймати гостей?! – кричала свекруха

Я невістка: звичайна, працююча, без корони на голові. Ми з чоловіком живемо у власній квартирі в місті, яку самі тягнемо…