ЖИТТЯ

— О, тещо моя улюблена прийшла! — Пашка миттю опинився поруч. Але ж не для того, щоб торби на кухню занести. — Ну, що там у нас смачненького? Я якраз зі зміни, голодний як вовк! Люда так зиркнула на зятя, що інший би крізь землю провалився. — Є, Павле, є, — відрізала вона. — Та не про твою честь

by

Люда ледве дотягла важкі сумки продуктів з місцевого базару до дверей своєї квартири. П’ятий поверх, ліфта зроду-віку не було, а здоров’я ж уже зовсім не те, що в молодості. Хоч би хтось із молодих — донька чи зять — здогадався спуститися й підсобити! Де там… Помічників на горизонті не видко. А між іншим, вона ж … Read more

Світлано, щось ти непривітна якась? Може, в будинок запросиш? Що ж я, все на вулиці тобі розповідати буду? -Ну, ходімо в хату. Вечеряти будеш? -Не відмовився б

by

-Світлано, щось ти непривітна якась? Може, в будинок запросиш? Що ж я, все на вулиці тобі розповідати буду? -Ну, ходімо в хату. Вечеряти будеш? -Не відмовився б Григорій витяг важку сумку з автобуса. -Ох і спека цього року! – подумав він. Чоловік озирнувся. Таке знайоме і водночас забуте місце. Потрібно подумати, де зупинитися. Йти одразу … Read more

— Ну і як? Допоможемо Насті? — чоловік говорив так, ніби йшлося про незначну послугу, а не про те, щоб дружина виселилася з власної квартири.— Андрію, це серйозне рішення.. — Треба все обдумати…— А що тут обдумувати? в нас є можливість допомогти. Ти ж не відмовиш родині?….

by

Оля дісталася додому близько сьомої вечора, знявши туфлі ще на сходах. Ноги гули після восьми годин роботи в салоні — сьогодні було особливо багато клієнток, руки затекли від постійного тримання інструментів. Шестиденний робочий тиждень давався важко, але постійні відвідувачки цінували якість роботи майстрині, і відмовлятися від заробітку не хотілося. Двокімнатна квартира зустріла звичною тишею. Андрій … Read more

Мамо, але Юліна мама категорично проти, — Денис намагався говорити спокійно. — Вони квартиру продавати збираються. А нам просто треба папірець для оформлення виплат і поліса. Ми ж не збираємося претендувати на ваші кімнати. Валентина Петрівна подивилася на невістку довгим, вивчаючим поглядом. Вона була жінкою впливовою, звикла все тримати під контролем. У них з батьком Дениса було кілька об’єктів нерухомості, які вони здавали, забезпечуючи собі безбідну старість. — Знаєш, Денисе, життя — штука мінлива, — м’яко промовила вона. — Сьогодні ви любите одне одного, а завтра… всяке буває. А виписати дитину потім — це ціла історія через суди. Навіщо нам на старість такі клопоти? Нехай Юля домовляється зі своєю мамою. Це їхній обов’язок — подбати про дах над головою для своєї доньки. Юля сиділа мовчки, опустивши очі. Їй хотілося просто встати і піти. Було відчуття, що її, живу людину, майбутню матір, оцінюють як якогось загарбника, що прийшов відібрати чуже майно. Вечір у їхній орендованій однокімнатці був важким

by

— Знаєш, Юлю, ми з батьком довго думали, і ти не ображайся, але онука краще прописати за місцем проживання батька, так буде по-справедливому, — ці слова матері пролунали під час звичайного недільного обіду, коли на столі ще парувала свіжа випічка. Юля тоді ледь не впустила горнятко з чаєм. Вона була на сьомому місяці, коли кожен … Read more

А на столі й справді було порожньо. Старенький холодильник гудів марно: я не купувала продуктів уже цілий тиждень, розтягувала залишки пшона та макаронів. — Бабуся на дієті, сонечко, — відповіла я і спробувала хоч трохи всміхнутися. — Передай мамі, — тихо сказала я, — наступного разу нехай сама приходить. Вона кивнула, притиснула пакуночок до грудей і побігла. А я ще довго дивилася з вікна, як моя дівчинка перетинає двір, перестрибуючи весняні калюжі. Новий рюкзак кумедно підстрибував на її спинці.

by

— Мам, тобі ж пенсія прийшла? — Оксана ще й взуття не зняла, а вже питала з порога. Я якраз варила пшоняну кашу — найдешевшу крупу, ту, що завжди беру по акції. Звісно, прийшла. Куди ж їй подітися, тій пенсії. Треба сказати, раніше я жила інакше. Роками працювала на пошті, роботу свою любила до нестями. … Read more

— Мамо, у тебе борг за комунальні послуги? Я ж тобі переказувала гроші. Тиша в трубці тривала секунду, але цього вистачило. — Ой, донечко, ти не переймайся, я їх Лідії Іванівні відправила… У них знову біда. Катя стояла в передпокої, не роззувшись, з пакетом продуктів в одній руці й телефоном в іншій. Пакунок був легкий — макарони, хліб, пачка чаю. Вона спеціально не взяла м’ясо, бо цього місяця знову переказала матері дев’ять тисяч…

by

— Більше ні копійки тобі не перекажу, мамо. Ти все одно витрачаєш не на себе, а на своїх проблемних родичів… …— Мамо, у тебе борг за комунальні послуги? Я ж тобі переказувала гроші. Тиша в трубці тривала секунду, але цього вистачило. — Ой, донечко, ти не переймайся, я їх Лідії Іванівні відправила… У них знову … Read more

О 3:47. Ночі. Неділя. Нехай телефон вібрує. Не моя справа. Він дзвонив другий раз. Потім третій. І я зрозумів: це не робота. Не доставка. Не помилка. Це її інший світ. А я просто жив в ілюзії. Телефон не переставав вібрувати. Після третього дзвінка я наважився і взяв його з тумбочки.

by

Телефон задзвонив о 3:47 ночі. Уляна навіть не поворухнулась. За дванадцять років шлюбу я вивчив — вона спить дуже міцно, особливо у вихідні. Я ж навпаки, схоплююся від найменшого звуку. Тихо підвівся, глянув на екран її телефона, що лежав на тумбочці. «Олег (робота)». О 3:47. Ночі. Неділя. Нехай телефон вібрує. Не моя справа. Він дзвонив … Read more

– Свекруха скрізь свого носа пхає. «Ой, а що ти сьогодні Сашкові на вечерю давала? Ой, а якими сумішами ти сьогодні Даринку годувала?». Я що, повинна їй звітувати?! І все таким, ніжним голоском: «Тю-тю-тю», аж неприємно! -Слухай, але вона нічого ж тобі такого не каже! – відповідала Олена. – Ну, просто подзвонила і запитала. Що тобі важко відповісти, чи що?

by

– Свекруха скрізь свого носа пхає. «Ой, а що ти сьогодні Сашкові на вечерю давала? Ой, а якими сумішами ти сьогодні Даринку годувала?». Я що, повинна їй звітувати?! І все таким, ніжним голоском: «Тю-тю-тю», аж неприємно! -Слухай, але вона нічого ж тобі такого не каже! – відповідала Олена. – Ну, просто подзвонила і запитала. Що … Read more

– Ти ще пошкодуєш! Я знайду адвоката! У борги залізу, але доб’юся свого. Дім наш родовий, і я доведу, що маю на нього право! Чекай на повістку! – Репетував дядько Микола

by

Тетяна, жінка тридцяти п’яти років, із втомленими, але живими очима, стояла біля хвіртки, стискаючи холодний метал так, що побіліли кісточки. Ранок був просочений мокрою травою і свіжоструганим деревом – учора вона сама закінчила обшивати веранду. Але цей запах зараз перебивав інший: запах дешевого чоловічого одеколону змішався з потом і тютюновим димом. – Танюхо, ти чого … Read more

— Іро, не смій одразу казати Сергію, — Віра розмішувала цукор у чашці. — Ти ж знаєш, він тільки й чекає, куди б прилаштувати твої гроші. Перевір його. Гроші найкраще показують, яка людина насправді. — Та ну, Віра, він мій чоловік, — засумнівалася тоді Ірина.— Ось і побачиш, чоловік він тобі чи співмешканець за твій рахунок. Скажи, що грошей немає, а проблем — купа. Ось тоді й побачиш його справжнє обличчя.

by

Отримавши величезний спадок, Ірина вирішила перевірити чоловіка і сказала, що її батьки залишилися без дому… — Тож завтра вони притягнуть сюди свої вузли й баули? Іро, ти в своєму розумі? Сергій стояв посеред вітальні, з огидою розглядаючи плямку на рукаві свого дорогого светра. У кімнаті пахло його туалетною водою — різкою, самовпевненою, з нотками сандалу. … Read more