Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Була я вдома в однієї сім’ї – дівчина українка і її чоловік швед. У них був симпатичний маленький будинок. І ось..

Була я вдома в однієї сім’ї – дівчина українка і її чоловік швед. У них був симпатичний маленький будинок. І ось..

admin
2 Червня, 20202 Червня, 2020 Коментарі Вимкнено до Була я вдома в однієї сім’ї – дівчина українка і її чоловік швед. У них був симпатичний маленький будинок. І ось..

Автор публікації – Галина Сергєєва. Мовою оригіналу:

Была я как-то дома у одной семьи – девушка украинка и ее муж швед. У них был симпатичный уютный домик, маленькая дочка, пушистый кот. Терраса, гриль на улице, цветы в горшках.

И вот, среди всей этой стандартной обстановки, бросался в глаза старинный деревянный резной диван с мягкими, обитыми шелком – кремовым в красную полоску – сиденьями и спинками, и в комплект к нему такие же массивные, шикарные стулья. Они были немного потертые, но все равно великолепные. Все это стояло на почетном месте в гостиной.

– Ого! – воскликнула я. – Какая красота!..

Эта семья не была похожа на собирателей антиквариата, богачей, коллекционеров. Обычные трудяги, которым ничто на свете не достается просто так, поэтому я и удивилась.

В моем, рожденном с СССР, мозгу словно бы навсегда отпечаталось, что такие роскошные старинные вещи могут принадлежать только какому-то классу небожителей, к которому, безусловно, ни я, ни моя семья и никто рядом никогда не относился. Это было что-то недостижимое и запретное.

– Ох, скажи красивый, да? ..- переспросила хозяйка Саша. – Достался Густаву от прабабушки.

А потом, словно поняв мои мысли, она добавила:

– Ведь у их семьи никогда не было голода, раскулачивания, коллективизации, репрессий, расстрелов… Их не перевозили, словно скот, с места на место, в товарных вагонах. Они не теряли дом, не отдавали последнюю скатерть, чтоб прокормить ребенка, не хоронили опухших младенцев на огороде, не ели лободу, не прятали горстки муки дома… У них осталось все. Осталась мебель с позапрошлого столетия, осталась посуда, которую ставили на стол по семейным праздникам, осталось серебро и красивые подсвечники, у них, представляешь, Галя, даже фотографии старые-престарые все сохранились!.. Они словно бы живут со своей историей каждый день!… Тогда как наше – все было стерто.

… В советских учебниках писали, что материальное неважно. Но люди ведь тоже материальны. В этом советская идеология не лукавила – люди ей и вправду были не особо важны. Ведь из людей, у которых все отняли, отняли прошлое, отняли их дома, отняли их бабушек и дедушек, отняли матерей – и буквально, и вот в таких обычных бытовых вещах – из таких людей очень просто сделать запуганную массу без рода без племени, без корней, массу, которой так просто управлять.

Так важно не дать сделать из себя массу, помнить прошлое, и строить – свой род, с которым не посмеют так больше поступить.

Навігація записів

В Україну йде серйозне потепління: синоптики назвали дату
У нелегальному «дитсадку» Запоріжжя в перший день відвідин nомерла дитина

Related Articles

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Viktor
10 Березня, 202610 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Viktor
28 Лютого, 202628 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Микола довгих 5 років гарував на заробітках, а коли повернувся, то на нього чекав сюрприз

Цікаве за сьогодні

  • – Це Коля, – сказала я. – Артеме, ти що? Я ж тобі показувала його фотки… Він просто бороду зараз відпустив… Ти не впізнав його, чи що? Артем мовчав. – Хто тобі це надіслав? – Запитала я. – Ні, має! – Закричала я. – Це твоя мати надіслала, так? Вона у нас що, тепер у приватні детективи подалася?
  • У тебе хтось є? — запитав він нарешті. — Так. Є людина, яка бачить мене. Яка розмовляє зі мною. Яка знає, яку музику я люблю і чому я сумую вечорами. Олег відсунув тарілку. Їжа раптом стала гіркою. — Я не думав, що все настільки погано, — тихо сказав він, дивлячись у стіл. — Ось у цьому і проблема, Олеже. Ти не думав. Ти просто жив за інерцією. Ти думав, що якщо в хаті чисто і є гроші, то цього достатньо. Але любов — це не тільки відсутність проблем. Це увага. Тепло. Присутність. Без цього стіни стають кліткою. Він підвів голову. У його очах вперше за довгі роки промайнуло щось схоже на живий біль. — І що тепер? — Тепер я забираю частину речей і їду до Андрія. Софія знає. Вона залишається тут, поки закінчить навчання, а там побачимо. Я не забороняю вам спілкуватися, навпаки… Ти гарний батько, Олеже. Але ти перестав бути моїм чоловіком дуже давно. Олег спостерігав, як вона збирає сумку. Він хотів щось сказати, затримати її, пообіцяти, що все зміниться. Але слова застрягали в горлі. Він раптом зрозумів, що навіть не знає, які квіти вона любить зараз. Колись це були ромашки… чи тюльпани? Він не пам’ятав
  • – Мамо, скільки можна, слово честі? Ми з Жанною тобі комп’ютер купили? Купили! – Інтернет найшвидший під’єднали? Під’єднали! – Я з тобою особисто три вечори сидів і показував, куди тикати, як пошту відкривати, як вводити паролі. Все ж записано в зошиті! – Є зошит, є гугл! Ти розумна жінка, впораєшся
  • Коли її власний чоловік за недільним обідом, на очах у сина, невістки та онука, зі зловтішною посмішкою кинув
  • — Зараз поїду до батьків, дорогою завезу тебе додому і поговорю з твоїми батьками, поки що по-хорошому. — Вони не зрозуміють, — дівчина насупилася, додому її не хотілося
  • Того дня Марина відпросилася з роботи раніше. Вона написала Миколі, щоб зустрів її на зупинці. Та нікого на зупинці не було… Вдома теж Миколи не виявилося, а телефон був вимкнений… – Хм, дивно якось, – думала Марина. Раптом вона побачила ноутбук Миколи. На екрані було відкрите якесь листування… Дівчина машинально кинула погляд на переписку… – Боже, навіщо я це прочитала?… Марина сіла на диван і обхопила голову руками.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes