Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Без одягу, босоніж полями: український боєць розповів деталі втечі з полону РФ. Відео

Без одягу, босоніж полями: український боєць розповів деталі втечі з полону РФ. Відео

admin
21 Травня, 202221 Травня, 2022 Коментарі Вимкнено до Без одягу, босоніж полями: український боєць розповів деталі втечі з полону РФ. Відео

Військовослужбовець 16-го окремого мотопіхотного батальйону з позивним “Вікінг” та його побратими потрапили в полон до російських окупантів після бою за Лукашівку на Чернігівщині у березні цього року. Бійцям довелося пережити тортури загарбників.

Однак у результаті захисникам вдалося втекти з полону та врятуватися. Про це воїн розповів в інтерв’ю головному редактору видання “Цензор.нет” Юрію Бутусову (щоб подивитися, доскрольте сторінку до кінця).

“Вікінг” сказав, що катував їх особисто комбат окупантів. Його воєнний злочинець обрав своєю метою номер один, тому що вирішив, що військовий – із військ Сил спеціальних операцій (ССО) України. Після тортур його зв’язали і разом із рештою українців посадили на МТ-ЛБ і повезли “як подарунок комбригу”.

"Вікінг" розповів про втечу з полону.

Бронетехніка ворога підірвалася на міні, загарбники загинули, а наші воїни, які були назовні, вижили і змогли втекти – відійшли в поле.

“І ми йшли, дочекалися темряви. Дев’ятеро людей – усі поранені. За 12 годин вийшли. Пощастило, що вони (окупанти – Ред.) не знайшли у мене захований заздалегідь телефон. Я набрав своїх товаришів, вони скоординували і ми таким чином вийшли”, – сказав “Вікінг”.

Воїнам вдалося вийти до села Буди, де тоді базувалися інші наші захисники.

“Ми всі були без взуття. Нас кинули 9 березня, познімали орки взуття і ми пішли полями ораним босоніж. А хтось взагалі без одягу”, – розповів військовий.

Зараз з усіма захисниками, що врятувалися з полону, все гаразд. Сам “Вікінг”, незважаючи на всі отримані травми, повернувся в стрій через два дні, коли стало відомо, що у нього немає гематоми мозку.

Джерело: Obozrevatel

Навігація записів

Мuттєва кара. Нацгвардія знuщuла САУ “Піон”, що зруйнyвaла Пaвлоградський мiст
ЗСУ вiдбили штyрм Сєвєрoдoнецька, на Херсонщині росіяни мінyють мocти і дорoги – зведення ОВА

Related Articles

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Цікаве за сьогодні

  • Коротше, мамо. Забери це кудись подалі. Якщо справді хочеш допомогти — краще додай мені на нові процедури у косметолога, мені там якраз трохи не вистачає. А своє в’язання залиш для дачі. Там тебе ніхто не бачить, крім сусідів і котів. Діана різко розвернулася, її підбори сухо зацокотіли по паркету. Двері за нею зачинилися з легким клацанням. Я залишилася у тиші, яка раптом стала занадто просторою. Я підійшла до дзеркала. У ньому я побачила жінку, яку власна дитина щойно списала в тираж. Сивина, яку я все ніяк не зберуся зафарбувати, звичайний домашній одяг — стара байкова сорочка та зручні штани. Мої руки, колись швидкі та вправні, тепер здавалися мені просто інструментом, який більше не мав замовника. А колись я керувала цілим відділом у великій проектній фірмі. Я розбиралася в таких складних схемах, що колеги за порадою в чергу ставали. Мої звіти були бездоганними, а логіка — незламною. Тоді мене поважали. Тоді я була “Катериною Петрівною”, жінкою, чия думка мала вагу. А тепер я — просто «мама», яка заважає молодій жінці будувати кар’єру своїми недоречними подарунками. Я стала «ретро»
  • Донька приїхала з дітьми. Я, як завжди, метушилася на кухні, вирішила хоч щось домашнє на стіл поставити. Зварила картопельки, запекла рибу, нарізала салатик. Стою біля мийки — і мене знову хапає так, що я просто вперлася руками в стільницю і заклякла. Внучка смикає за рукав
  • Надія Леонідівна зненацька заслабла. Жодна з її доньок не відвідали матір, поки вона лежала. Доглядала за нею тільки онучка Наталя. З’явилися ж доньки ближче до Великодня. Як завжди по смаколики сільські, які мама наготувала приїхали! Надія Леонідівна вийшла до хвіртки зустрічати дочок. – Чого приїхали? – холодно сказала вона. Старша донька Світлана застигла від здивування. – Мамо, ти чого це?! – ахнула вона. – Та нічого! Все, мої любі! Я все хазяйство продала… – Як? А ми? – дочки не розуміли, що відбувається
  • Подивіться на цю невістку, — скаржилася свекруха на весіллі сина. — Хіба це пара моєму Артемчикові? Погляньте на ці плечі, на ці натруджені руки. Обличчя просте. Жодної витонченості.
  • -Ти мені, дівко, голову не затуманюй, і справа навіть не в тому, чия дитина… Що тобі треба від Віталіка? Гроші? Та він ще не заробляє, ще вчиться… Та й навряд чи скоро зароблятиме, йому ще довго вчитися… Що ти хочеш?
  • Микола розлучився з дружиною Іриною і переїхав до своєї коханки Олесі. — Слухай, Миколо, — сказала йому Ірина. — Я тобі віддаю всі речі з квартири. А собі я куплю нове. Та, якщо хочеш, то все забирай, що тут є! Микола погодився. Він забрав усі речі й перевіз їх у квартиру Олесі. Коли Олеся повернулась додому, вони разом зайшли в під’їзд і піднялись на її поверх. – Уявляю, як там чудово в квартирі, — мрійливо сказала Олеся. Микола відчинив двері й увімкнув світло. Олеся зайшла в коридор і оторопіла від побаченого
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes