Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Баба померла, а мене й без копійки лишила? Тоді нема чого за нею й плакати! – кричав мій син прямо на похороні…

– Баба померла, а мене й без копійки лишила? Тоді нема чого за нею й плакати! – кричав мій син прямо на похороні…

Viktor
27 Березня, 202627 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Баба померла, а мене й без копійки лишила? Тоді нема чого за нею й плакати! – кричав мій син прямо на похороні…

Сталось у мене недавно велике горе. Не знаю, як після цього рідним і в очі дивитись…

Моя молодша сестра свого часу відмовилась їхати в місто, аби освіту отримувати. Лишилась у селі доглядати нашу матір. Мама вже тоді дуже хворіла. Лікарі казали, що вистачить її на місяць-два від сили.

Але протрималась вона ще добрих 10 років.

Треба розуміти, що Марина весь цей час свого життя не мала. То вона мамі їсти готувала, то в туалет її водила, то по дому хазяйнувала… У 28 років в неї ні хлопця не було, ні друзів. 

Я ж у цей час жила на повну. Ходила роботу, заробляла чималі гроші і будувала своє сімейне щастя. Звісно, як тільки з’являлась можливість, я кидала все і їхала помагати сестрі, гроші теж постійно їй скидала. Але ж все одно це не те саме, що днями з хворою людиною возитися.

Скажу відверто: коли мама пішла в засвіти, ми всі видихнули з полегшенням. Її усі дуже любили й поважали, але як же останнім часом з нею було важко. Тут мене зрозуміють тільки ті люди, які пережили щось схоже.

Заповіт мама не написала, бо до дня своєї смерті взагалі вже мало що розуміла. Але то нам погоди не робило. Усі вже давно домовились, що мамині статки перейдуть до Марини. Ніхто тієї хати не заслужив більше, ніж вона.

Але сталось на похороні те, що перевернуло все з ніг на голову.

– Ви що, хату тітці Марині просто так віддаєте? А нічого, що мені теж десь жити треба?! – верещав мій син, коли з мамою прощалися.

– Чого ти горло дереш! – підскочила я до нього зразу. – Тітка твоя всю молодість у цьому селі забитому просиділа. Само собою, хату їй дістанеться. Чи ти думав сам сюди переїжджати?

– Та на чорта мені ваше село? Ти свою долю могла їй продати, а не в благодійницю гратися. Цих грошей мені б на іпотеку хватило. Але ж у тебе геть у голові пусто! Не вистачило розуму зі мною хоч порадитись!

Так мені тоді хотілось добряче його вклепати! Усі родичі на нас витріщалися, сестра в тому числі. А я стояла, наче на мене відро води холодної вилили. Можете собі таке уявити? А все через те, що 17-річне невдячне дитя думає, наче всі йому щось винні.

Тепер усі скоса на нас зиркають, сестра ображається і досі. Та ще й син зі мною не говорить! Мовляв, зрадила я його, без гроша лишила.

Перед ким першим тепер на колінах повзати та пробачення вимолювати – не знаю. Може, і правда треба було свою долю сестрі продати?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

А ви б змогли поступитись спадком заради родичів?

Навігація записів

Тато привів коханку в нашу квартиру. І вона не соромилась матері, жила в сусідній кімнаті. Через роки я відомстила
Завтра я зустріну свій день народження сама. Вперше за п’ять років — справді сама. І тут я раптом зрозуміла одну важливу «річ»…І ця «річ» назавжди змінила моє життя..

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes