Автор: Viktor

Мабуть, у напівтемряві коридору підсліпуватими очима вона мене не впізнала. Воно й не дивно. Скільки років минуло з того часу, як я бігала в цьому дворі дівчиськом. А зараз я приїжджала рідко, справи. Найчастіше дзвонила. – Позавчора ще, – зашепотіла змовницьким голосом Тамара Іванівна. – Приїжджали якісь люди. Вантажили речі в машину, а квартиру на продаж виставлено, я сама бачила. – А куди вона поїхала? – Розгублено запитала я. – Адресу знаєте?

Коментарі Вимкнено до Мабуть, у напівтемряві коридору підсліпуватими очима вона мене не впізнала. Воно й не дивно. Скільки років минуло з того часу, як я бігала в цьому дворі дівчиськом. А зараз я приїжджала рідко, справи. Найчастіше дзвонила. – Позавчора ще, – зашепотіла змовницьким голосом Тамара Іванівна. – Приїжджали якісь люди. Вантажили речі в машину, а квартиру на продаж виставлено, я сама бачила. – А куди вона поїхала? – Розгублено запитала я. – Адресу знаєте?

– Алісо, не їзди ти до неї більше. Чуєш мене? – повчально говорила мама в слухавку. – Не їзди, я…

– Збирай речі і йди, – заявив дружині Сергій. – До мами чи, куди хочеш. Мені байдуже. – Ти серйозно? – ахнула Віка. – Звісно! – сказав той. – Я від вас втомився. І від тебе, і від малого. Від вас тільки галас. Віка мовчки зібрала документи й цінності, пару костюмів Мишку і замовила таксі до своєї мами…

Коментарі Вимкнено до – Збирай речі і йди, – заявив дружині Сергій. – До мами чи, куди хочеш. Мені байдуже. – Ти серйозно? – ахнула Віка. – Звісно! – сказав той. – Я від вас втомився. І від тебе, і від малого. Від вас тільки галас. Віка мовчки зібрала документи й цінності, пару костюмів Мишку і замовила таксі до своєї мами…

– Мені набридло це все! Знаєш, я зрозумів, що не готовий до сім’ї, – заявив чоловік. – Сергію… – прошепотіла…

Я полізла в шафу, грошей на продукти на Різдво бракувало. Та раптом побачила, що наші заощадження кудись зникли

Коментарі Вимкнено до Я полізла в шафу, грошей на продукти на Різдво бракувало. Та раптом побачила, що наші заощадження кудись зникли

Різдво – завжди було нашим улюбленим святом. Новий рік ми святкуємо скромно, а от на Святвечір столи гарні накриваємо. Тож…

— Все, коханий, досить. Мені все набридло. — Що тобі набридло? — з тугою запитав Ваня, передчуваючи біду. — Життя таке набридло. А особливо набридли твої тварини. Собаки, кішки, папуги. Хочу жити спокійно, без зайвого тягаря. — А я? Я що, теж тягар?

Коментарі Вимкнено до — Все, коханий, досить. Мені все набридло. — Що тобі набридло? — з тугою запитав Ваня, передчуваючи біду. — Життя таке набридло. А особливо набридли твої тварини. Собаки, кішки, папуги. Хочу жити спокійно, без зайвого тягаря. — А я? Я що, теж тягар?

У суботу від Івана пішла дружина. Спокійно так пішла, без скандалу. Зібрала речі і сказала: — Все, коханий, досить. Мені…

– Ніночко, можеш дати мені ключі від своєї квартири? – зателефонувала мені мама з самого ранку з доволі дивним питанням. Я давно живу окрему, мені 38 років, я незаміжня, дітей не маю, сама живу у своїй новенькій двокімнатній квартирі, яку я придбала своїми силами. Мама живе окремо у своїй двокімнатній квартирі, в якій ми з сестрою народилися і виросли. З мамою у мене склалися доволі прохолодні стосунки, тому ми з нею мало спілкуємося, і мене неабияк здивував той факт, що їй потрібні ключі від мого помешкання. – Дозволь поцікавитися, а навіщо тобі ключі від моєї квартири? – питаю. – Я планую до тебе переїхати. На наступному тижні, – спокійно відповідає. – Не зрозуміла…

Коментарі Вимкнено до – Ніночко, можеш дати мені ключі від своєї квартири? – зателефонувала мені мама з самого ранку з доволі дивним питанням. Я давно живу окрему, мені 38 років, я незаміжня, дітей не маю, сама живу у своїй новенькій двокімнатній квартирі, яку я придбала своїми силами. Мама живе окремо у своїй двокімнатній квартирі, в якій ми з сестрою народилися і виросли. З мамою у мене склалися доволі прохолодні стосунки, тому ми з нею мало спілкуємося, і мене неабияк здивував той факт, що їй потрібні ключі від мого помешкання. – Дозволь поцікавитися, а навіщо тобі ключі від моєї квартири? – питаю. – Я планую до тебе переїхати. На наступному тижні, – спокійно відповідає. – Не зрозуміла…

– Ніночко, можеш дати мені ключі від своєї квартири? – зателефонувала мені мама з самого ранку з доволі дивним питанням….

— Це вже не твій пес. Тепер його звати Бродяга, і я його не віддам. Ти навіть не уявляєш, через що він пройшов! Я його витягувала з того світу, він ледь не пoмер у мене на руках!

Коментарі Вимкнено до — Це вже не твій пес. Тепер його звати Бродяга, і я його не віддам. Ти навіть не уявляєш, через що він пройшов! Я його витягувала з того світу, він ледь не пoмер у мене на руках!

— Це вже не твій пес. Тепер його звати Бродяга, і я його не віддам. Ти навіть не уявляєш, через…

Марія вдяглася, накинула теплу вовняну хустку — подарунок сина з Америки — і вийшла на ґанок. Повітря було таке чисте, що його хотілося пити. Сніг під чоботами скрипів так голосно, ніби розповідав старі казки. — З Різдвом, Маріє! — почула вона голос сусідки Ганни. Та вже розчищала стежку біля свого тину. — З прийдешнім, Ганнусю! — відгукнулася Марія. — Нехай у хаті буде повно, а на серці ясно. Вона пішла до криниці. Вода в цей день здавалася особливою — холодною до болю, але солодкою. Повернувшись, Марія взялася за господарство. У неї не було дванадцяти страв, як колись, коли за столом сиділо десять душ. Але кутя — головна гостя — була обов’язковою. Вона дістала стару глиняну макітру. Кожен рух був наповнений спогадами. Ось тут, на краєчку, була невеличка щербинка — це син Юрко малим намагався поцупити розтертий мак. А цей товкач ще пам’ятав руки її матері. Марія терла мак повільно, і по хаті розливався густий, солодкий аромат дитинства

Коментарі Вимкнено до Марія вдяглася, накинула теплу вовняну хустку — подарунок сина з Америки — і вийшла на ґанок. Повітря було таке чисте, що його хотілося пити. Сніг під чоботами скрипів так голосно, ніби розповідав старі казки. — З Різдвом, Маріє! — почула вона голос сусідки Ганни. Та вже розчищала стежку біля свого тину. — З прийдешнім, Ганнусю! — відгукнулася Марія. — Нехай у хаті буде повно, а на серці ясно. Вона пішла до криниці. Вода в цей день здавалася особливою — холодною до болю, але солодкою. Повернувшись, Марія взялася за господарство. У неї не було дванадцяти страв, як колись, коли за столом сиділо десять душ. Але кутя — головна гостя — була обов’язковою. Вона дістала стару глиняну макітру. Кожен рух був наповнений спогадами. Ось тут, на краєчку, була невеличка щербинка — це син Юрко малим намагався поцупити розтертий мак. А цей товкач ще пам’ятав руки її матері. Марія терла мак повільно, і по хаті розливався густий, солодкий аромат дитинства

У маленькому селі, де хати взимку нагадували цукрові голови під шапками снігу, жила Марія. Її будинок стояв на самому краї,…

Свою єдину дочку Любу я ростила одна. Свого часу я приїхала з села в обласний центр вступати до інституту, поки вчилася, жила в гуртожитку, а потім пішла працювати, і вже квартиру знімала. Коли зустріла свого майбутнього чоловіка, закохалася, мріяла про сім’ю, але сім’я не входила в його плани. Я наpoдила дитину і залишилася одна. Тоді мені дуже допомагали батьки, перший час я жила у них, а потім вони залишили на деякий час Любу у себе, а я поїхала в місто робити кар’єру. Мама любила завжди повторювати:»донечка, що б не сталося, ти повинна пам’ятати, що у тебе є ми».

Коментарі Вимкнено до Свою єдину дочку Любу я ростила одна. Свого часу я приїхала з села в обласний центр вступати до інституту, поки вчилася, жила в гуртожитку, а потім пішла працювати, і вже квартиру знімала. Коли зустріла свого майбутнього чоловіка, закохалася, мріяла про сім’ю, але сім’я не входила в його плани. Я наpoдила дитину і залишилася одна. Тоді мені дуже допомагали батьки, перший час я жила у них, а потім вони залишили на деякий час Любу у себе, а я поїхала в місто робити кар’єру. Мама любила завжди повторювати:»донечка, що б не сталося, ти повинна пам’ятати, що у тебе є ми».

Свою єдину дочку Любу я ростила одна. Свого часу я приїхала з села в обласний центр вступати до інституту, поки…

— Не зрозумів, ти що, змінила замки? — обурено почав він. — Я пів години не міг…

Коментарі Вимкнено до — Не зрозумів, ти що, змінила замки? — обурено почав він. — Я пів години не міг…

— Не зрозумів, ти що, змінила замки? — обурено почав він. — Я пів години не міг… — Твої речі…