Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • Viktor
  • Page 112

Автор: Viktor

— Увечері з Валерою з’їздимо в супермаркет, затарюся продуктами по повній. Ви поки список складіть, чого саме вам хочеться, — крикнула Таня зі своєї кімнати. Клавдія Сергіївна пирхнула, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Тетяна була майже впевнена: поки її немає вдома, свекруха «обробляє» сина.— Холодильник мені окремий хочеться! Бажано з таким добрим замком!

— Увечері з Валерою з’їздимо в супермаркет, затарюся продуктами по повній. Ви поки список складіть, чого саме вам хочеться, — крикнула Таня зі своєї кімнати. Клавдія Сергіївна пирхнула, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Тетяна була майже впевнена: поки її немає вдома, свекруха «обробляє» сина.— Холодильник мені окремий хочеться! Бажано з таким добрим замком!

Viktor
8 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Увечері з Валерою з’їздимо в супермаркет, затарюся продуктами по повній. Ви поки список складіть, чого саме вам хочеться, — крикнула Таня зі своєї кімнати. Клавдія Сергіївна пирхнула, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Тетяна була майже впевнена: поки її немає вдома, свекруха «обробляє» сина.— Холодильник мені окремий хочеться! Бажано з таким добрим замком!

— Ситуація, звісно, дивна, Таню, — мовила Марина. — Вирішується вона просто: треба роз’їжджатися. Бо дві господині на одній кухні…

Мамуль, пам’ятаєш, я казав, що хочу познайомити тебе зі своєю дівчиною?

Мамуль, пам’ятаєш, я казав, що хочу познайомити тебе зі своєю дівчиною?

Viktor
8 Січня, 20268 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до Мамуль, пам’ятаєш, я казав, що хочу познайомити тебе зі своєю дівчиною?

– Мамуль, пам’ятаєш, я казав, що хочу познайомити тебе зі своєю дівчиною? Ну, власне, ось вона! – Що?! Тільки не…

З Катею вони навчалися в одній групі, часто проводили час у спільній компанії. Симпатична дівчина розумна. Обмінювалися книжками, часто просив у неї конспекти. Жодних серйозних намірів не було ні в неї, ні в нього. Просто дружили. Тим більше, у Каті був залицяльник – спортсмен, який грав за область у футбольній команді. Якось Олексій з Катею поверталися з кіно. У кінотеатр поряд з інститутом часто ходила вся група, але того вечора вони пішли вдвох.

З Катею вони навчалися в одній групі, часто проводили час у спільній компанії. Симпатична дівчина розумна. Обмінювалися книжками, часто просив у неї конспекти. Жодних серйозних намірів не було ні в неї, ні в нього. Просто дружили. Тим більше, у Каті був залицяльник – спортсмен, який грав за область у футбольній команді. Якось Олексій з Катею поверталися з кіно. У кінотеатр поряд з інститутом часто ходила вся група, але того вечора вони пішли вдвох.

Viktor
8 Січня, 20268 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до З Катею вони навчалися в одній групі, часто проводили час у спільній компанії. Симпатична дівчина розумна. Обмінювалися книжками, часто просив у неї конспекти. Жодних серйозних намірів не було ні в неї, ні в нього. Просто дружили. Тим більше, у Каті був залицяльник – спортсмен, який грав за область у футбольній команді. Якось Олексій з Катею поверталися з кіно. У кінотеатр поряд з інститутом часто ходила вся група, але того вечора вони пішли вдвох.

З дитинства Олексій чув фразу: перш ніж одружитися, подивися на майбутню тещу, дружина згодом стане на неї схожою. Бабуся так…

– Пощастило! Звичайно, пощастило! Я ж не вчилася, не намагалася, просто пощастило! Робота до мене сама прийшла своїми ніжками, не треба було її шукати. – А гроші просто так з’являються. Подивишся на комп’ютер і бах! Грошовий дощ замість прогнозу погоди. А квартира залишилася від бабусі тата. Так, я її доглядала. Встигала. Вона вам не рідня з жодного боку.– Наталко, якось ти дивно розмовляєш. Що це за сарказм? Молодець, досягла всього, але везіння в тебе є.

– Пощастило! Звичайно, пощастило! Я ж не вчилася, не намагалася, просто пощастило! Робота до мене сама прийшла своїми ніжками, не треба було її шукати. – А гроші просто так з’являються. Подивишся на комп’ютер і бах! Грошовий дощ замість прогнозу погоди. А квартира залишилася від бабусі тата. Так, я її доглядала. Встигала. Вона вам не рідня з жодного боку.– Наталко, якось ти дивно розмовляєш. Що це за сарказм? Молодець, досягла всього, але везіння в тебе є.

Viktor
8 Січня, 20268 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Пощастило! Звичайно, пощастило! Я ж не вчилася, не намагалася, просто пощастило! Робота до мене сама прийшла своїми ніжками, не треба було її шукати. – А гроші просто так з’являються. Подивишся на комп’ютер і бах! Грошовий дощ замість прогнозу погоди. А квартира залишилася від бабусі тата. Так, я її доглядала. Встигала. Вона вам не рідня з жодного боку.– Наталко, якось ти дивно розмовляєш. Що це за сарказм? Молодець, досягла всього, але везіння в тебе є.

Наталя лежала після оперативного втручання у лікарні. Ноги під час дорожньої пригоди серйозно постраждали. Одну з них збирали буквально по…

Я працюю покоївкою в невеликому готелі на узбережжі Греції, в мальовничому містечку Кавала. Вже 5 рік минає, відколи поїхала заробляти гроші за кордон, залишивши вдома доньку Олю. Вона на той час вже була самостійна, навчалася в університеті. Робота важка: щодня доводиться вставати о 5-6 ранку, міняти важкі комплекти постелі, тягати мішки з білизною, драїти підлоги й чистити санвузли. Через це в мене вже почалися серйозні проблеми зі спиною, а ноги вкрилися варикозом. Готель розташований біля моря, але, чесно кажучи, я його майже не бачу. Кожна хвилина – це праця, не до відпочинку.

Я працюю покоївкою в невеликому готелі на узбережжі Греції, в мальовничому містечку Кавала. Вже 5 рік минає, відколи поїхала заробляти гроші за кордон, залишивши вдома доньку Олю. Вона на той час вже була самостійна, навчалася в університеті. Робота важка: щодня доводиться вставати о 5-6 ранку, міняти важкі комплекти постелі, тягати мішки з білизною, драїти підлоги й чистити санвузли. Через це в мене вже почалися серйозні проблеми зі спиною, а ноги вкрилися варикозом. Готель розташований біля моря, але, чесно кажучи, я його майже не бачу. Кожна хвилина – це праця, не до відпочинку.

Viktor
8 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до Я працюю покоївкою в невеликому готелі на узбережжі Греції, в мальовничому містечку Кавала. Вже 5 рік минає, відколи поїхала заробляти гроші за кордон, залишивши вдома доньку Олю. Вона на той час вже була самостійна, навчалася в університеті. Робота важка: щодня доводиться вставати о 5-6 ранку, міняти важкі комплекти постелі, тягати мішки з білизною, драїти підлоги й чистити санвузли. Через це в мене вже почалися серйозні проблеми зі спиною, а ноги вкрилися варикозом. Готель розташований біля моря, але, чесно кажучи, я його майже не бачу. Кожна хвилина – це праця, не до відпочинку.

Я працюю покоївкою в невеликому готелі на узбережжі Греції, в мальовничому містечку Кавала. Вже 5 рік минає, відколи поїхала заробляти…

— Як ти могла?! – Ігор влетів на кухню з перекошеним від гніву обличчям. Наталя в цей час смажила сирники. Крик сина застав її зненацька. Вона злякано обернулася, побачила палаючі ненавистю очі, стиснуті кулаки і, завмираючи від внутрішнього страху, запитала: — Щось сталося, синку? Чому ти на мене кричиш? — Ти брехала мені все життя! Тепер я знаю правду! — Не розумію, про що ти, – Наталя намагалася зберігати спокій хоча б зовнішній, – може, поясниш?

— Як ти могла?! – Ігор влетів на кухню з перекошеним від гніву обличчям. Наталя в цей час смажила сирники. Крик сина застав її зненацька. Вона злякано обернулася, побачила палаючі ненавистю очі, стиснуті кулаки і, завмираючи від внутрішнього страху, запитала: — Щось сталося, синку? Чому ти на мене кричиш? — Ти брехала мені все життя! Тепер я знаю правду! — Не розумію, про що ти, – Наталя намагалася зберігати спокій хоча б зовнішній, – може, поясниш?

Viktor
8 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Як ти могла?! – Ігор влетів на кухню з перекошеним від гніву обличчям. Наталя в цей час смажила сирники. Крик сина застав її зненацька. Вона злякано обернулася, побачила палаючі ненавистю очі, стиснуті кулаки і, завмираючи від внутрішнього страху, запитала: — Щось сталося, синку? Чому ти на мене кричиш? — Ти брехала мені все життя! Тепер я знаю правду! — Не розумію, про що ти, – Наталя намагалася зберігати спокій хоча б зовнішній, – може, поясниш?

— Як ти могла?! – Ігор влетів на кухню з перекошеним від гніву обличчям. Наталя в цей час смажила сирники….

— Як ти могла?! – Ігор влетів на кухню з перекошеним від гніву обличчям. Наталя в цей час смажила сирники. Крик сина застав її зненацька. Вона злякано обернулася, побачила палаючі ненавистю очі, стиснуті кулаки і, завмираючи від внутрішнього страху, запитала: — Щось сталося, синку? Чому ти на мене кричиш? — Ти брехала мені все життя! Тепер я знаю правду! — Не розумію, про що ти, – Наталя намагалася зберігати спокій хоча б зовнішній, – може, поясниш?

— Як ти могла?! – Ігор влетів на кухню з перекошеним від гніву обличчям. Наталя в цей час смажила сирники. Крик сина застав її зненацька. Вона злякано обернулася, побачила палаючі ненавистю очі, стиснуті кулаки і, завмираючи від внутрішнього страху, запитала: — Щось сталося, синку? Чому ти на мене кричиш? — Ти брехала мені все життя! Тепер я знаю правду! — Не розумію, про що ти, – Наталя намагалася зберігати спокій хоча б зовнішній, – може, поясниш?

Viktor
8 Січня, 20268 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Як ти могла?! – Ігор влетів на кухню з перекошеним від гніву обличчям. Наталя в цей час смажила сирники. Крик сина застав її зненацька. Вона злякано обернулася, побачила палаючі ненавистю очі, стиснуті кулаки і, завмираючи від внутрішнього страху, запитала: — Щось сталося, синку? Чому ти на мене кричиш? — Ти брехала мені все життя! Тепер я знаю правду! — Не розумію, про що ти, – Наталя намагалася зберігати спокій хоча б зовнішній, – може, поясниш?

— Як ти могла?! – Ігор влетів на кухню з перекошеним від гніву обличчям. Наталя в цей час смажила сирники….

— Вітю, ти так невчасно, — сказала Надія, — будь ласка, приходь завтра. І без валізи. Він ображено стиснув губи: — Чому? Ти ж сама хотіла, щоб я повернувся… Так, вона дійсно хотіла. 

— Вітю, ти так невчасно, — сказала Надія, — будь ласка, приходь завтра. І без валізи. Він ображено стиснув губи: — Чому? Ти ж сама хотіла, щоб я повернувся… Так, вона дійсно хотіла. 

Viktor
7 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Вітю, ти так невчасно, — сказала Надія, — будь ласка, приходь завтра. І без валізи. Він ображено стиснув губи: — Чому? Ти ж сама хотіла, щоб я повернувся… Так, вона дійсно хотіла. 

Відкривши двері і побачивши на порозі Віктора, Надія чомусь не здивувалася, хоча прихід колишнього чоловіка був для неї несподіваним. Точніше,…

– Не знаю, – розгубилася вона. – Хоча, напевно, знаю: вихідний! День тільки для себе! Хочу побути на самоті – з ранку до вечора… Хочу виспатися, відпочити, полежати у ванні… Але хіба це реально… Ніхто тоді чомусь не прийняв це бажання всерйоз. 

– Не знаю, – розгубилася вона. – Хоча, напевно, знаю: вихідний! День тільки для себе! Хочу побути на самоті – з ранку до вечора… Хочу виспатися, відпочити, полежати у ванні… Але хіба це реально… Ніхто тоді чомусь не прийняв це бажання всерйоз. 

Viktor
7 Січня, 20267 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Не знаю, – розгубилася вона. – Хоча, напевно, знаю: вихідний! День тільки для себе! Хочу побути на самоті – з ранку до вечора… Хочу виспатися, відпочити, полежати у ванні… Але хіба це реально… Ніхто тоді чомусь не прийняв це бажання всерйоз. 

Зранку Василь згадав, що в його дружини завтра день народження. Довго думав, що їй подарувати, адже щиро вважав, що йому…

– З вами говорить Юрій. Я – чоловік коханки вашого чоловіка

– З вами говорить Юрій. Я – чоловік коханки вашого чоловіка

Viktor
7 Січня, 20267 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до – З вами говорить Юрій. Я – чоловік коханки вашого чоловіка

“– З вами говорить Юрій. Я – чоловік коханки вашого чоловіка – Алло. Це Ганна? – Так, я вас слухаю….

Навігація записів

Старіші записи
Новіші записи

Цікаве за сьогодні

  • Покликала кавалера на вечерю..– М-м-м, пахне, «Як у їдальні»…Я урочисто поставила паруючу, духмяну тарілку борщу, поруч кошик із часниковими пампушками й піала з густою сметаною. зам.верши, чекаю отого чоловічого: «Ого, Олено, це божественно!».. І тут нарешті прорік мій принц фразу після якої.. я кліпнула, намагаючись переварити цей «розкішний» комплімент.
  • Мар’яно, я знаю, що ти вдома! — гупав у двері колишній чоловік. — Відчиняй, не змушуй мене кричати на весь під’їзд! — голос Андрія був хрипким, але в ньому відчувалася та сама самовпевнена солодкість, яка колись її зачарувала, а тепер викликала лише нудоту. Вона повільно повернула ключ, але залишила двері на міцному сталевому ланцюжку. — Чого тобі треба, Андрію? — її голос звучав холодно, як бруківка на Центральній площі в січні. — Оце так прийом. Навіть не впустиш законного чоловіка води напитися? Я з миром прийшов, Мар’яно. Повернувся в рідні Чернівці, хочу все виправити, з чистого аркуша почати. Через щілину вона побачила, як сильно він здав. Колись стильний та доглянутий, тепер він нагадував людину, яка звикла спати в залах очікування. Пом’ята шкіряна куртка, брудні кросівки, втомлені очі. Але той самий хитрий вогник маніпулятора нікуди не зник. — Ти мені ніхто. Ми офіційно розлучені вже три роки. Суд розірвав наш шлюб заочно, оскільки ти не давав знати про себе. Іди геть, я тебе не кликала
  • Ой, ледве донесли ці торби! — Ганна Петрівна, свекруха, замість вітання кинула сумки прямо на світлий килим. — Синку, зустрічай матір! Соломіє, що стоїш як нежива? Допоможи дитині, зовиці своїй, пакети важкі підхопити! Богданчику! Сину, де ти є? Соломія застигла з ополоником у руці, відчуваючи, як серце починає калатати швидше. — Ганно Петрівно. Мар’яно. Ви як тут? Богдан казав, що ви збиралися на оздоровлення в санаторій наступного місяця. Ми ж вас зовсім не чекали і не запрошували в гості. — Та яке там «наступного»! — Ганна Петрівна вже скидала туфлі, безцеремонно розкидаючи їх по кутках. — Вирішили, що в Миргороді зараз найкращий сезон. А навіщо нам той санаторій, ті казенні ліжка, коли в дитини ціла велика квартира? Ми на тиждень, а може й на два — як піде. Ми ж рідні люди, хіба нам треба запрошення з печаткою? Ми по-простому, по-сімейному
  • З’їхалися з хлопцем (28 років). У перший же день він приніс таз і сказав: «Мама пере мої шкарпетки руками, сподіваюся, ти теж умієш».
  • Хотів подарувати в п’ятницю. А ти знову завчасно знайшла мій подарунок. — Правда? — вона уважно подивилася на нього. — А чому на конверті тільки твоє ім’я? Ні слова про мене. — Та я просто не став морочити голову. Але якщо хочеш, я напишу твоє сам.
  • Я питаю: це що таке? Звідки у тебе стільки грошей? — Михайло почав рахувати. — П’ять, десять, п’ятнадцять… Ти що, грабуєш мене? Ольга відчула, як усередині все затремтіло, але вона змусила себе встати рівно. — Це мої гроші, Михайле. Я їх заробила. Це премії та підробітки. — Твої? — він засміявся, і цей сміх був страшнішим за крик. — У нас немає «твоїх» грошей. У нас спільний бюджет! Ти що, крисила від сім’ї? Ти ховала від мене гроші, поки я гарував на будівництві? — Ти витрачаєш тисячі на свою маму, не питаючи мене! — раптом вигукнула Ольга. — Ти купуєш їй делікатеси, а моя мама їсть пустий суп! Я хотіла допомогти їй. І я хотіла купити собі куртку, бо мені соромно виходити в люди! Михайло вдарив кулаком по столу. Купюри розлетілися по підлозі. — Не смій порівнювати свою маму з моєю! Моя мама — свята жінка. А твоя… твоя завжди була дивною. І взагалі, у неї є пенсія! Тобі просто захотілося розкоші? Захотілося пальто? А про те, що нам треба на квартиру збирати, ти не подумала? — Ми збираємо на квартиру вже чотири роки, Михайле! Але чомусь на подарунки твоїм родичам гроші є завжди, а на мої потреби — ніколи! — Ольга відчувала, як сльози підступають до очей, але вона стримувала їх. — Я теж людина. Я маю право на свої гроші
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes