Таня лежала в лікарні з сином вже другий тиждень. Лежала у двомісній палаті.

Поруч із нею в палаті нещодавно з’явилася ще одна матуся з немовлям, мовчазна і строга, з якою вони зовсім не спілкувалися.

Таню це не напружувало, тому що в неї справа йшла вже до виписки, її напружувало зовсім інше. Нещодавно вона залишилася без роботи – все через постійну слабість сина.

Аліменти від чоловіка приходили мізерні, борг за квартиру зростав, та й на харчування вистачало абияк.

І тепер вона лежала на лікарняному ліжку і думала, як їй жити далі.

-Треба, напевно, Оленці зателефонувати, – подумала вона. – Все-таки вона найкраща подруга. І чоловік її великий начальник, можливо він допоможе влаштуватися на хорошу роботу.

Не встигла вона про це подумати, як пролунав телефонний дзвінок від цієї ж Оленки.

Таня радісно схопила слухавку, і тихо, щоб не заважати сусідці, вигукнула:

-Олено, привіт! Я якраз про тебе думаю.

-А я про тебе! – засміялася найкраща подруга. – Як у тебе справи?

-Лежу в лікарні із Сашком.

-Знову?

-Ага. Але незабаром нас виписують. А ти як живеш?

-Просто прекрасно! Ось, із чоловіком на морі відпочиваємо. Таня, тут класно, виявляється. Я так давно тут не була.

-Я теж давно ніде не була, – зітхнула Таня. – Отже, ви відпочиваєте. А коли повернетесь?

-Через тиждень. У вас там, як погода?

-Кажуть, холодно. Я ж у лікарні невилазно сиджу. Надвір не виходжу.

-А тут дуже тепло. І харчування досить пристойне. Але головне – багато фруктів. Хоч і дорогі вони. Ми просто об’їдаємося цими фруктами.

-Фруктами… – Таня облизнулася. – Я б, зараз теж яблучок поїла. Люблю яблука.

-А ігристого хочеш? – засміялася подруга. – Ми щодня з ігристим сидимо.

-І ігристого теж хочу, – зітхнула з тугою Таня. – Але, якщо чесно, я б зараз і соку звичайного попила.

-У тебе, що, знову грошей нема? – невдоволено запитала Олена.

-Ні. На всьому заощаджую.

-Нічого, скоро в тебе все буде гаразд, – заторохтіла подруга. – Головне, ти носа не опускай. Все буде, треба тільки вірити в це.

-Олено, я якраз хотіла тебе попросити, – обережно почала говорити своє прохання Таня. – Може, твій чоловік допоможе мені знайти роботу. Ти ж знаєш, я бухгалтерка зі стажем. А у нього знайомих бізнесменів – купа.

-Ой, Таню, навіть не говори зі мною на цю тему! – невдоволеним голосом вигукнула подруга. – Мій Юрко мені одного разу сказав, що жодних моїх подруг він прилаштовувати нікуди не буде. Тому я до нього з цим питанням навіть не підходитиму. Тим більше, що в тебе Сашко постійно слабий.

Ну, яка з тебе робітниця? Я тобі краще зараз фоток надішлю, як ми тут відпочиваємо. А ти дивися, і уявляй, що ти поряд із нами. Гаразд, Таня, бувай. Юрко мене кличе, він знову в барі щось замовив.

Подружка замовкла, пролунали гудки.

Потім на мобільний Тані посипалися повідомлення із фотографіями. Вона відкрила одне фото, побачила на ній багато накритий стіл і задоволені обличчя подруги з чоловіком, кинула телефон на тумбочку і беззвучно заплакала.

-Що, відшила тебе найкраща подруга? – пролунало з сусіднього ліжка.

Таня від несподіванки застигла, потім все-таки відповіла:

-Ага… Відшила…

-Значить, ти не працюєш поки що ніде?

-Не працюю. Сашко постійно слабий, ось мене і звільнили.

-От же ж, – спокійно сказала сусідка. – І на що ти живеш? Чоловіка, я так розумію, у тебе немає.

-Я сама не знаю, на що живу, – Тані знову захотілося плакати. – Яма якась у мене, а не життя…

-Ну-ну, не розкисай, – строго сказала сусідка. – У тебе який стаж бухгалтерський?

-Сім років.

-Нормально, – у голосі сусідки почулося здивування. – А віддалено працювати зможеш? На тиждень один раз з’являтимешся в конторі, але іноді доведеться і частіше. Ти ж розумієш, про що я говорю?

Таня сіла на ліжку сидяче і з недовірою дивилася на сусідку, яка про щось напружено думала.

-А що є така можливість? – обережно спитала Таня.

-Є. Зможеш, чи ні?

-Звісно, ​​зможу. А що це за фірма?

-Вантажні перевезення. Я впевнена, ти впораєшся. – Жінка взяла свій мобільний телефон, набрала чийсь номер і діловито заговорила: – Алло, це знову я. Слухай, Микрло, ти нового бухгалтера нам ще не знайшов?

От і добре, що ні. Я сама знайшла. Так, говорю, знайшла.

Зі стажем, звичайно. Дуже хороша. Так, як я, – вона засміялася у слухавку.

-Ну, Миколо, ну про що ти говориш? Все буде чудово. Бог казав допомагати людям. Стривай, я ще хотіла щось сказати.

Ти прийдеш увечері? Із сином все нормально, спить він. Ти принеси фруктів. Тільки побільше принеси, особливо яблук.

Потім! Все тобі треба знати. Наша нова бухгалтерка любить яблука. Й ігристого принеси. Знову – навіщо? Ми відзначимо її призначення.

Ні, без тебе. Як хочеш, так і пронось. Тебе що вчити треба?

Ти мені в пологовий будинок примудрився ігристе притягнути, а тут… Келихи не треба. Все. Люблю тебе. Бувай.

Сусідка відключила телефон, і вперше посміхнулася Тані.

-Все. Тепер ти з роботою. Зарплата буде дуже хороша. Тож не плач, подруго, з ями ти скоро виберешся. До речі, тебе як звати?

-Таня, – не вірячи своїм вухам, відповіла Таня.

-А мене Ірина, – підморгнула їй сусідка. – Отже, будемо знайомі. Як мені з тобою пощастило, ти не уявляєш. Нам бухгалтер потрібен був дуже терміново.

-Ні, це мені пощастило! – хотілося кричати Тані, але вона не могла вимовити жодного слова, бо знову заплакала!

Тепер уже від щастя…

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!