Як мене дістала теща зі своїми городами. Чесно, якби я знав, що на мене чекає, не одружувався б з Галею. Ми коли познайомилися, вона здавалась гарною міською дівчиною. І лиш згодом я дізнався, що її батьки фермери. Ми ще весілля не відгуляли, як мене вже кликали працювати на землі. Я цього ніколи не робив, виріс в місті. А тут ще й тесть увесь час з мене знущався.

 – Та з якого місця в тебе руки? Ще такого нездалого чоловіка не бачив!

 – В мене вища освіта, гарна робота, я не планував в болоті колупатися.

 – То навчися, бо часи раз такі, що варто своє мати.

Ще гірше стало, коли тесть раптово помер. Я тоді вмовляв його дружину відмовитись від городу, та вона нізащо не хотіла.

 – У вас домашні овочі, якісні, без нітратів. Ти рахував, яка це економія? Невже так важко? 

 –  В мене роботи повно, я не встигаю!

 – Повно людей працюють, а на вихідних на городах. 

Якраз перед початком війни Галя народила. З дитиною було зовсім важко. Ми не висипались, а на вихідних мусили знову їхати на голоди. Бронь на роботі мені не давали, тому врешті я оформив своїй мамі інвалідність і став її опікуном. Врешті, окрім мене в неї й так нікого нема. І хоча вона немає серйозних хвороб, та підтримки потребує.

Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

Та уявляєте, що сталося далі. Теща почала мене цим шантажувати. Нещодавно я захворів і не міг їхати на  городи. А вона цього року засадила майже 50 соток. Хай як ми вмовляли цього не робити – не слухала. А коли я сказав, що не можу, бо маю температуру у відповідь почув:

 – Слухай, зробив липову бронь і хочеш  відпочивати. Дивись, не допомагатимеш на городах – я повідомлю, куди треба, що ніякий твоя мама не інвалід.

В мене вже сил нема. Не знаю, як боротися з цією людиною. І зовсім не хочу бути рабом. Порадьте, що робити? І як пояснити тещі, що городи не найважливіше у житті?