Мені страшно й згадувати, як ми колись жили. В старій хаті, без комфорту і навіть вбиральні. Ми з чоловіком побралися молодими, бо щиро покохали. Та батьки нас не підтримали та сказали, що як ми такі дорослі, то маємо з усім самотужки справлятися. А тоді бабуся нас пожаліла й дозволила у неї жити. Згодом її не стало, а хата нам і залишилась.

Та жили ми дуже бідно. Чоловік працював, старався, але цього було замало. Адже з’явилися діти, спершу, донька, тоді син. Якось моя Марійка прийшла зі школи в сльозах. Діти кепкували з неї, що має порвані кросівки.

 – Мамо, я найбідніша в класі! – зі сльозами на очах казала вона.

Тієї миті в мене всередині щось зламалося. Сиділа й довго плакала, а тоді подзвонила тітці, котра в Італії давно працювала і попросила знайти мені роботу. Залишила чоловіка з дітьми й поїхала. Та наостанок Степан мені сказав:

 – Ти не мала вирішувати це сама. Я проти!

Та я мала мету й нікого не слухала. Працювала на двох роботах. Чоловік вдома ремонт зробив, автівку купив, згодом  я дітям житло придбала і гроші постійно висилала. І ось нещодавно я приїхала. Мене зустріли гарно, столи накрили. Та вже наступного дня я залишилась сама. Чоловік кудись пішов, діти вже сім’ї мали. Я подзвонила донечці, хотіла до неї в гості поїхати. Але вона лиш сказала, що зайнята.

 – Невже й хвилинки для матері не знайдеш?

 – Мамо, ти мені потрібна була десять років тому, а зараз я вже звикла без тебе.

– Але ж ти пам’ятаєш, як приходила зі школи в сльозах, бо одягу гарного не мала.

 – А скільки разів я згодом плакала, що тебе поруч нема. Якби я знала, що ти через нашу бідність поїхала – ніколи б не скаржилась.

Після цього я ще сина набрала, та він навіть не відповів. А тоді чоловік повернувся і зізнався, що іншу має і йде до неї.

 – Ти розумієш, що ти мені вже чужа. Не хочу я ні цих ремонтів, ні грошей. Мені людина поруч надійна потрібна.

Він просто пішов. А я залишилась сама. Тепер не знаю, як далі бути й чи можна ще щось налагодити. Може їхати назад до Італії і бодай грошима допомагати дітям. Адже схоже, що для них я лише гаманець. Порадьте, що робити?