Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Своє весілля й досі згадую з жахом. Я пропонувала святкувати у кафе, чи ресторан, як годиться. – Навіщо ті понти? Зробимо, як усі нормальні люди, – казала свекруха. І я гадала, що Олена Іванівна нам допоможе. Однак, досі згадую зі сльозами ту “поміч”. Наче свекруха навпаки все хотіла зіпсувати та зірвати весілля!

Своє весілля й досі згадую з жахом. Я пропонувала святкувати у кафе, чи ресторан, як годиться. – Навіщо ті понти? Зробимо, як усі нормальні люди, – казала свекруха. І я гадала, що Олена Іванівна нам допоможе. Однак, досі згадую зі сльозами ту “поміч”. Наче свекруха навпаки все хотіла зіпсувати та зірвати весілля!

Viktor
10 Лютого, 202610 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Своє весілля й досі згадую з жахом. Я пропонувала святкувати у кафе, чи ресторан, як годиться. – Навіщо ті понти? Зробимо, як усі нормальні люди, – казала свекруха. І я гадала, що Олена Іванівна нам допоможе. Однак, досі згадую зі сльозами ту “поміч”. Наче свекруха навпаки все хотіла зіпсувати та зірвати весілля!

Я виросла в місті. З дитинства знала, чого хочу: освіта, кар’єра, власний простір. Зараз маю квартиру й престижну роботу, якої досягла не по знайомству, а працею. Звикла жити за графіком, цінувати час і поважати себе.

Заміж вийшла за Ігоря. Він добрий, спокійний, але родом із села. Тоді мені здавалося, що різниця в походженні – дрібниця, як же помилялася.

Своє весілля й досі згадую з жахом. Я пропонувала кафе, ресторан, нормальні умови.

– Навіщо ті понти? – сказала свекруха. – Зробимо, як у людей – у шалаші.

Глибока осінь: холод, сльота, земля під ногами хлюпає. Гості в куртках, я в тонкій сукні тремчу не від щастя, а від холоду. Весільний “зал” – шалаш, накритий плівкою. Тоді стояла й думала: це точно моє життя починається? Але найгірше було після.

– Ну що, невісткочко, – усміхнулась Олена Іванівна, коли гості розійшлися. – Берися за посуд.

– Я? Зараз?

– А хто? Ти ж тепер господиня.

І я, у весільній сукні, з червоними від холоду руками, перемивала гори брудного посуду. Ігор мовчав і просто стояв осторонь.

Після весілля ми жили в місті, але спокійним життя не було, бо щовихідних – село:

– Треба картоплю садити.

– Треба сапати.

– Треба вибирати.

– А ще сіно громадити.

Я, міська жінка з офісною роботою, сиділа навколішки на городі, руками садила картоплю, потім сапала, потім тягала мішки. Спина боліла так, що ночами не могла перевернутися.

– Мамо, може без нас? – обережно казав Ігор.

– А хто нам допоможе? Чужі?

– Ти ж син. А Катя – невістка.

При тому, що у свекрів ми не брали нічого взагалі. Цілий рік я це терпіла. А потім одного разу, коли ми знову мали їхати в село, сказала:

– Ігорю, все. Я більше не поїду, це востаннє.

– Як це не їдеш?

– Так. Не буду садити, сапати, вибирати й громадити, бо я не рабиня.

Коли свекруха дізналася – почалося пекло. Дзвінки щодня:

– Ти зажерлася! Міська пані! Думаєш, краща за нас?

– Просто не хочу працювати на городі. Це не моє життя. Я в сільське рабство не піду. Чуєте? Не піду.

– То ти нам не невістка!

– Добре.

Тепер вона й досі дзвонить сваритися, жаліється всім родичам, що я “погана”, “ледача” і “з міста зіпсована”. А я кладу слухавку й дивлюся у вікно своєї квартири і не шкодую про те, що сказала. Бо жінка має право жити своїм життям, а не чужими городами.

Джерело

Навігація записів

– Лілечко, а давай у село поїдемо, га?! – До бабусі. Ох вона буде рада! Та й Андрійко давно проситься..– Ну ти й даєш..! Цікаво, а чому ми маємо робити так, як ти хочеш? Про нас ти зовсім не думаєш?Микола встав і вийшов з кімнати. Лілія застигла від несподіванки, не очікуючи такого повороту подій.
Мамо, ти дарма себе накручуєш! Всі так живуть, а ми що гірші? Сама собі навигадувала чогось, – нарікала мені донька Карина. Донька вийшла заміж і вважає тепер, що в усьому має слухатись чоловіка. Я все прекрасно розумію, втручатися в життя Карини і Максима не збираюсь. Але ті правила, які зять запровадив в моєму будинку, це просто жах. Хоча сам прийшов на все готове.

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes