Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • В Сашка не стало сестри Ганни. Вже наступного дня він поїхав у село, де вона жила. Хату Ганни Сашко знайшов швидко. Він глянув на будинок і дуже здивувався. Це була напіврозвалена хатинка. Як у ній могли жити люди залишалося величезною загадкою…

В Сашка не стало сестри Ганни. Вже наступного дня він поїхав у село, де вона жила. Хату Ганни Сашко знайшов швидко. Він глянув на будинок і дуже здивувався. Це була напіврозвалена хатинка. Як у ній могли жити люди залишалося величезною загадкою…

Viktor
20 Квітня, 202620 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до В Сашка не стало сестри Ганни. Вже наступного дня він поїхав у село, де вона жила. Хату Ганни Сашко знайшов швидко. Він глянув на будинок і дуже здивувався. Це була напіврозвалена хатинка. Як у ній могли жити люди залишалося величезною загадкою…

В Сашка не стало сестри Ганни. Вже наступного дня він поїхав у село, де вона жила. Хату Ганни Сашко знайшов швидко. Він глянув на будинок і дуже здивувався. Це була напіврозвалена хатинка. Як у ній могли жити люди залишалося величезною загадкою… Поминки Ганни пройшли швидко. На цвинтарі окрім нього та сусідки нікого не було. Запрошувати в будинок Сашко нікого не став. Дав грошей сусідці і попросив її щось організувати… Але коли сусідка йому дещо розповіла про Ганну, Сашко оторопів від несподіванки. Він не знав, що тепер робити

Олександр був на роботі коли йому зателефонували і повідомили про те, що не стало його рідної сестри…

Великого горя, від цієї звістки, він не відчув, бо з Ганною майже не спілкувався.

Сам Сашко був пізньою дитиною і на момент його народження вона була вже цілком дорослою, мало того Ганна, на той момент, навіть не жила вдома.

Так уже вийшло, що все її дитинство батьки змушені були багато працювати і донька велику частину часу проводила у бабусі.

Чи то бабуся і батьки не догледіли Ганну, чи характер у дівчинки був такий, але в підлітковому віці вона почала виробляти всіляке.

Батьки намагалися виправити поведінку дочки, але нічого не вийшло.

Ганна зв’язалася з поганою компанією, стала гульбанити і врешті–решт пішла з дому категорично відмовившись повертатися.

Сашко майже не пам’ятав сестру.

Вона з’являлася вдома дуже рідко і завжди її поява супроводжувалася сварками.

Потім Ганна поїхала і багато років Сашко про неї майже нічого не знав.

Лише зрідка до нього доходили чутки, що сестра веде поганий спосіб життя, але в подробиці він ніколи не вдавався.

Лише один раз, коли не стало мами, він спробував зателефонувати сестрі. У мами була її адреса й телефон, але Ганна, на його повідомлення, тільки розсміялася і сказала, що давно хотіла цього для матері…

З того часу Сашко вирішив, що сестри в нього нема…

Сьогодні, коли він дізнався про те, що її не стало, в його душі нічого не сколихнулося.

Але Ганна, як не крути, була його рідною сестрою і тому провести її в останній путь він був зобов’язаний.

Вже наступного дня Сашко був у селі, де проживала Ганна.

Дім її він знайшов досить швидко і був зовсім не здивований коли його побачив, тому що це житло будинком назвати навряд чи можна було.

Це була напіврозвалена хатинка і як у ній могли жити люди залишалося величезною загадкою.

Якщо будинок сестри його не здивував, то від новини про наявність у неї сина, Олександра оторопів.

Про те, що Ганна народила сина ніхто з рідні не знав, але факт залишався фактом, дитина була і він залишився повною сиротою.

Поминки Ганни пройшли швидко. На цвинтарі окрім нього та сусідки Ганни нікого не було. Запрошувати в будинок Сашко нікого не став. Дав грошей тій самій сусідці і попросив її щось організувати…

Тепер залишалося щось вирішити з Макаром, сином Ганни.

Він був у лікарні, куди його забрали з опіки.

Спочатку Сашко хотів просто не звертати увагу на те, що він дізнався про дитину.

Адже він його навіть ніколи не бачив, тому й почуттів до хлопчика у нього не було ніяких.

Але, думаючи про дитину, він розумів, що викреслити хлопчика з життя просто так не вийде.

Тому що це лише дитина! Дитина яка ні в чому не винна…

Пройшовши всі необхідні процедури, він отримав дозвіл побачитися з Макаром.

Ще Сашко дізнався, що хлопчику п’ять років і він цілком здоровий, хіба трохи запущений, але це проблема була через те, що мати абсолютно не займалася дитиною.

Сашко купив велику машинку, солодощі і вирушив на зустріч із дитиною.

Сашко міркував так:

Він побачиться з племінником, подарує йому іграшку, солодощі і на цьому його місія буде закінчена.

Але все виявилося зовсім не так, як він припускав!

Макар виявився дуже цікавим малюком, а ще він зовсім не злякався, коли його познайомили з дядьком.

Хлопчик оглянув Сашка з ніг до голови і діловито спитав.

– Ти мій дядько?

Сашко кивнув головою.

Він з цікавістю розглядав дитину і все більше розумів, що Макар явно пішов у їхній рід.

Він був на диво схожий на дідуся і навіть погляд хлопчика нагадував Сашкові його батька.

Поки він розглядав Макара, той явно зацікавився вмістом яскравої коробки, яку Сашко поклав на стілець.

– Це мені? – з надією запитав хлопчик.

– Тобі. Це машинка. Тобі подобається гратися з машинками?

Хлопчик радісно кивнув.

– Ще б пак! Але в мене вдома машинок мало. Усього одна. Мені її дядько Сергій подарував.

– А дядько Сергій це хто?

– Це мамин друг. У неї їх багато… Ну друзів… Але вони зазвичай не добрі, а дядько Сергій хороший. Він мені навіть цукерки приносив!

– Зрозуміло.

Під час розмови хлопчик смикав коробку, всіляко намагаючись її відкрити.

Сашко допоміг племіннику.

Як тільки машинка опинилася в руках у дитини, його очі радісно заблищали і він почав розглядати іграшку з усіх боків.

В цей час він навіть забув про те, що поряд з ним сидить дядько якого, втім, побачив перший раз у житті.

Лише одного разу Макар відволікся від іграшки й спокійно сказав:

– А в мене мами не стало…

Сашко напружився, а Макар так само спокійно продовжив.

– Ну, вона гуляла багато! Ось і не стало. А мене тепер у дитячий будинок віддадуть і я там житиму.

Сашкові було лячно чути такі слова.

Йдучи, Сашко пообіцяв хлопчику, що обов’язково відвідає його ще раз, а ввечері він зателефонував до Олени, своєї дружини.

Вони були одружені два роки, але дітей у них поки що не було.

Жили добре. Як то кажуть, розуміли одне одного з пів слова.

Сашко все розповів Олені.

Точніше вона вже знала ситуацію, він розповів їй лише про зустріч із хлопчиком.

– І що, Олено? Що ти про це думаєш?

Олена трохи помовчала.

– Я думаю, Сашко, що ми маємо забрати Макара до себе. Якщо ми цього не зробимо, то ні я, ні ти більше не зможемо жити спокійно. Ось що я думаю!

Сашко посміхнувся.

Олена була саме такою. Вона ніколи не думала довго. Говорила одразу, як є. Така в неї була риса характеру.

– Знаєш, Оленко, я теж так думаю, але чомусь мені трохи лячно.

Тепер уже сміялася Олена.

– Ну ти даєш! Це ж просто дитина! А якщо серйозно, Сашко, то мені теж лячно, але я думаю, що ми впораємося!

Сашко знав, був просто впевнений, що їм буде важко, але тепер, після схвалення коханої дружини, він був цілком готовий до цього.

Він щиро вважав, що Макар має побачити краще життя.

А вони?

Вони, всіма силами, намагатимуться йому допомогти…

…Минуло три роки.

Макар жив у родині Сашка та Олени.

Тепер він ні чим не відрізнявся від інших хлопчаків. Був трохи задерикуватий, але у школі його хвалили. Навчався він добре, а з деяких пір Макар і зовсім став дуже серйозним, тому що мама і тато, він так називав Сашка й Олену, повідомили йому, що незабаром у нього з’явиться молодша сестричка і він, відповідно, стане старшим братом.

Макар був надзвичайно гордий цією місією і з нетерпінням чекав появи сестрички…

Сашко та Олена всією душею полюбили хлопчика, а він відповідав їм повною взаємністю.

Для них він став сином! Сином, а не племінником!

І нехай він увійшов до їхньої родини трохи дивно, але про це зараз уже ніхто не думав.

Вони знайшли його. Свого сина.

І це було найголовніше…

Навігація записів

— Ти приносив гроші? — Марина вперше за зустріч підвела на нього очі. — Ти приносив рівно стільки, щоб тобі вистачило на вечір із друзями. А останні три роки ти взагалі працював через раз, бо «начальство тебе не цінує». Я забула, коли ми востаннє разом у відпустку їздили за твої кошти.
Марина вже йшла спати, як раптом хтось постукав у двері. Вона накинула халатик і пішла відкривати. Чоловік Марини Степан пішов слідом. На порозі стояв сусідський хлопець Микола. – Дядьку Степане, зайдіть до нас, – сказав Микола. – Мама щось сказати вам хоче. Степан одягнувся й пішов до матері Миколи. – І що Марії від мене треба? – бурмотів він дорогою. Степан зайшов до сусідки, взяв стілець і сів біля її ліжка. – Недовго мені лишилося, Степане, – сказала Марія. – Не стане мене скоро… Я маю розповісти тобі таємницю… Степан здивовано дивився на Марію нічого не розуміючи

Related Articles

Марина вже йшла спати, як раптом хтось постукав у двері. Вона накинула халатик і пішла відкривати. Чоловік Марини Степан пішов слідом. На порозі стояв сусідський хлопець Микола. – Дядьку Степане, зайдіть до нас, – сказав Микола. – Мама щось сказати вам хоче. Степан одягнувся й пішов до матері Миколи. – І що Марії від мене треба? – бурмотів він дорогою. Степан зайшов до сусідки, взяв стілець і сів біля її ліжка. – Недовго мені лишилося, Степане, – сказала Марія. – Не стане мене скоро… Я маю розповісти тобі таємницю… Степан здивовано дивився на Марію нічого не розуміючи

Viktor
20 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Марина вже йшла спати, як раптом хтось постукав у двері. Вона накинула халатик і пішла відкривати. Чоловік Марини Степан пішов слідом. На порозі стояв сусідський хлопець Микола. – Дядьку Степане, зайдіть до нас, – сказав Микола. – Мама щось сказати вам хоче. Степан одягнувся й пішов до матері Миколи. – І що Марії від мене треба? – бурмотів він дорогою. Степан зайшов до сусідки, взяв стілець і сів біля її ліжка. – Недовго мені лишилося, Степане, – сказала Марія. – Не стане мене скоро… Я маю розповісти тобі таємницю… Степан здивовано дивився на Марію нічого не розуміючи

— Ти приносив гроші? — Марина вперше за зустріч підвела на нього очі. — Ти приносив рівно стільки, щоб тобі вистачило на вечір із друзями. А останні три роки ти взагалі працював через раз, бо «начальство тебе не цінує». Я забула, коли ми востаннє разом у відпустку їздили за твої кошти.

Viktor
20 Квітня, 202620 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Ти приносив гроші? — Марина вперше за зустріч підвела на нього очі. — Ти приносив рівно стільки, щоб тобі вистачило на вечір із друзями. А останні три роки ти взагалі працював через раз, бо «начальство тебе не цінує». Я забула, коли ми востаннє разом у відпустку їздили за твої кошти.

— Боже… він так схожий на мене, —Я виховувала сина сама протягом десяти років.. поки одного дня перед моїм будинком не зупинилося кілька розкішних автомобілів…Запала тиша. Густа, як дим…І тут я зрозуміла: справжня буря лише починається…

Viktor
20 Квітня, 202620 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Боже… він так схожий на мене, —Я виховувала сина сама протягом десяти років.. поки одного дня перед моїм будинком не зупинилося кілька розкішних автомобілів…Запала тиша. Густа, як дим…І тут я зрозуміла: справжня буря лише починається…

Цікаве за сьогодні

  • Марина вже йшла спати, як раптом хтось постукав у двері. Вона накинула халатик і пішла відкривати. Чоловік Марини Степан пішов слідом. На порозі стояв сусідський хлопець Микола. – Дядьку Степане, зайдіть до нас, – сказав Микола. – Мама щось сказати вам хоче. Степан одягнувся й пішов до матері Миколи. – І що Марії від мене треба? – бурмотів він дорогою. Степан зайшов до сусідки, взяв стілець і сів біля її ліжка. – Недовго мені лишилося, Степане, – сказала Марія. – Не стане мене скоро… Я маю розповісти тобі таємницю… Степан здивовано дивився на Марію нічого не розуміючи
  • В Сашка не стало сестри Ганни. Вже наступного дня він поїхав у село, де вона жила. Хату Ганни Сашко знайшов швидко. Він глянув на будинок і дуже здивувався. Це була напіврозвалена хатинка. Як у ній могли жити люди залишалося величезною загадкою…
  • — Ти приносив гроші? — Марина вперше за зустріч підвела на нього очі. — Ти приносив рівно стільки, щоб тобі вистачило на вечір із друзями. А останні три роки ти взагалі працював через раз, бо «начальство тебе не цінує». Я забула, коли ми востаннє разом у відпустку їздили за твої кошти.
  • — Боже… він так схожий на мене, —Я виховувала сина сама протягом десяти років.. поки одного дня перед моїм будинком не зупинилося кілька розкішних автомобілів…Запала тиша. Густа, як дим…І тут я зрозуміла: справжня буря лише починається…
  • За два дні до весілля повалила рідня. Дядько Василь із дружиною Оксаною, троюрідна сестра з дітьми, які відразу погнали нещасного кота під ліжко. І глухувата на одне вухо баба Стефа, яка мала абсолютний слух на чужі таємниці. Хата гула. — Яриночко, а ти ким робиш? — допитувалася Оксана за столом.
  • Аліна та Семен повернулися додому від батьків чоловіка. Повернувшись, Аліна відразу ж почала готувати вечерю, а Семен поїхав до її батьків за дітьми. Через годину, Семен з дітьми повернувся. Дітлахи одразу побігли у кімнату, а чоловік зайшов до дружини на кухню. – Щось сталося? – захвилювалася дружина, помітивши, що чоловік дуже засмучений. – Сталося… Біда у нас, – майже плачучи промовив Семен. – Ну, говори! – поквапила його Аліна. – Мама повідомлення прислала, – сказав Семен, дістав з кишені свій мобільний, відкрив на ньому повідомлення і передав телефон дружині. Аліна взяла телефон, прочитала смс, і остовпіла від прочитаного
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes