Свекруха вже на пенсії, живе в селі та полюбляє збирати гриби. І вже який рік поспіль віддає нам гриби, 3 пакети мінімум пересилає автобусом. А я, якщо чесно, гриби не люблю та й Микола не фанат. Тим паче, їх треба довго чистити, закривати на зиму. У мене і так на роботі та з дітьми клопотів вистачає. Не хочу до ночі стовбичити на тій кухні.

– Ну візьми в мами рецепт. То не так важко! – спершу нарікав Коля.

– Тоді сам зроби, раз не важко. Чи ти думаєш, що то так фіть-фіть і цілий стіл готових грибів?

Тому я ті гриби почала просто роздавати. Мамі передала пакетик, бо вона їх полюбляє, на роботі колегам віддала, навіть раз сусідці, бабусі Раї принесла. Бо шкода, аби ті гриби пропали та згнили. Але не думайте, що я так не ціную зусилля свекрухи. Просто не раз повторювала Марії Степанівні, що не варто нам передавати ті кляті гриби.

– Мамо, ми такого не їмо! Ви краще для себе приготуйте, на зиму зробить запаси!

– Але ж я так старалася, цілий день по лісі ходила!

Ну але ми хіба просили передавати ті гриби? Вже від одної згадки, як вони виглядають вже починає нудити, фу. Але нещодавно свекруха дізналася, що я її подарунки роздаю чужим людям та й образилася. Ще й навмисне такий скандал показовий влаштувала при інших родичах, що тепер я для всіх погана невістка.

Тоді була неділя, ми з дітками поїхали в гості до пані Марії. То ж у селі було якесь храмове свято, і після церкви свекруха накрила розкішний стіл та запросила ще сусідок в гості. Я допомагала готувати, нарізала овочі до салату та й картоплю запікала. Звісно, було багато страв з грибів – млинці, підливка, фаршировані печериці та кабачковий торт навіть з лисичками.

Сіли до столу, вроді така спокійна та злагоджена атмосфера, діти все чемно покуштували та пішли з сусідськими малюками на двір гратися.

– Ой, Маріє, ну такі смачні печериці. А є ще пару штучок? – запитує сусідка.

– Та бери всю тарілку. То ж моя невістка їх навіть не їсть, ще й чужим роздає. Певно, гидує! Тому можеш забрати в неї тарілку всю, – нарікала свекруха.

І раптом всі гості на мене почали косо зиркати за столом.

– Ну а хіба я не права? Постійно вам з села передавала пару пакетів грибів, а ти ні одну баночку навіть не закрутила. А я ж так старалася.

– Чому ви на мене бочку котите? Я ж вам не раз пояснювала, що гриби вдома ніхто не їсть.

– Ти б могла заради поваги до літньої людини то прийняти, вона ж так старалася. Ти така невдячна невістка, фу! – підтримала розмову сусідка.

Коля сидів тихо за столом, я тільки його ногою копнула – то лиш тоді заговорив:

– Але мамо, ну я тобі казав…

– Мама заради вас старається, з самого ранку їде в ліс, всі грибочки вам. як на добі, віддає. А якби я там загубилася? Чи якби на мене вовки напали? Сину, ти вже геть мене не цінуєш, хіба я так тебе виховувала?

Отак застілля закінчилося скандалом, де я вийшла винною у всіх бідах. Ввечері ми поїхали, свекруха навіть не вийшла з нами попрощатися. А на кухні казала Колі “я вам так не дам нічого додому, бо ви мої грибочки не захотіли їсти. Раз твоя жінка така мудра – то хай сама все готує чи купує!”

І знаєте, що зробив Коля? Взяв та й звинуватив мене:

– Я ж тобі казав, щоб ти в мами взяла рецепт і бодай раз гриби зробила. Тоді б вона так на нас не ображалася!

– А я що тобі казала? У мене часу на вашу проклятущі гриби нема. Щось не подобається – то сам ті гриби маринуй, раз такий кулінар розумний!

Не вистачало ще через ті гриби з Колею посваритися. Але я не розумію одного – навіщо свекруха продовжувала нам тягати ті гостинці. От її хтось просив? Хтось силоміць її вивозив у той ліс та змушував гриби збирати?

Я не раз повторювала пані Марії, що ми такого не їмо. А вона все одно ті подачки приносила. То хто ж тепер винен?!