Я довго намагалася переконати себе, що помилилася. Що ті повідомлення в телефоні – випадковість, що нічні дзвінки – просто робочі справи, що його холод – це втома. Але одного вечора побачила все на власні очі. Мій чоловік цілував іншу жінку просто біля під’їзду.
– Ти що робиш?! – вирвалося в мене, коли я підійшла ближче.
Арсен здригнувся, відсмикнувся від неї й лише знизав плечима:
– Так вийшло. Не роби трагедії.
Тоді я зібрала речі, забрала нашого сина й пішла. Арсен просив пробачення, клявся, що це востаннє, що схаменувся, що сім’я для нього – найважливіше. Я повірила. Дурна.
Минуло кілька місяців, і він знову “взявся за своє”. Та цього разу пішов жити до старшої на 10 років жінки, з двома котами, яких вважала своїми дітьми.
– Я з нею щасливий. Вона мене розуміє.
– А твій син? Йому ти не потрібен?
Арсен промовчав.
Згодом я дізналася, що він купує тим котам дорогий корм, нові лежанки, іграшки, одяг, навіть спеціальні вітаміни, і вирішила зателефонувати:
– Дай грошей на зимову куртку, – попросила.
– Зараз немає, ти ж знаєш, важкі часи.
– Серйозно?! У тебе є гроші на котячі ліжка за кілька тисяч, а на власну дитину – немає?!
– Не починай. Це не твоя справа, на що я витрачаю гроші.
– Не моя?! Це твій син! Йому їсти треба, вдягатися, вчитися! А ти котам купуєш одяг!
– Вони теж живі істоти.
– Ти обміняв рідну дитину на жінку з двома котами!
Арсен кинув слухавку. Того вечора Вадим підійшов до мене й тихо спитав:
– Мамо, тато мене більше не любить?
Я стиснула його в обіймах і ледь стримала сльози:
– Любить, сонечко, просто він дуже заплутався.
А в голові крутилася лише одна думка: як можна так низько впасти, щоб жаліти гроші для власної дитини й витрачати їх на чужих котів? Як можна зрадити не тільки дружину, а й рідного сина?
