Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Валя задумалася, згадуючи щасливі дні дитинства, проведені у батьківському домі

Валя задумалася, згадуючи щасливі дні дитинства, проведені у батьківському домі

Viktor
26 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до Валя задумалася, згадуючи щасливі дні дитинства, проведені у батьківському домі

-Сашко, ти збираєшся в село? – якомога спокійніше запитала Валя у брата.

-Ні, а що мені там робити? – буркнув Сашко.

-Так будинок же ж зовсім розвалиться, якщо за ним не дивитися.

-От ти й дивися за тим будинком, мені він не потрібен! – сказав чоловік. – Та й ніколи мені з тими старими речами возитися.

-У мене теж часу немає. Будемо ми той будинок продавати, чи ні? – запитала Валя.

-Продавай, – просто сказав Сашко. – Мені однаково.

-Я просто не хочу потім від тебе розмов, що я в тебе щось забрала.

-Ну, знаєш, не маю я часу з пустого в порожнє переливати. Роби що хочеш, дай мені спокій!

У слухавці почулися довгі гудки…

Розмова знову не вийшла. Скоро пів року, як не стало мами, а в її домі з того часу нікого не було.

Навіть під час поминок їй було ніколи пройти далі кухні.

Валя задумалася, згадуючи щасливі дні дитинства, проведені у батьківському домі.

-Треба їхати, – подумала вона. – Перекласти обов’язок на брата не вдалося…

-Давно треба було з’їздити, – підтримав дружину Василь. – У Сашка дача є, а ми б з тобою на вихідні приїжджали в село, я б на рибалку ходив, а ти мені млинці смажила. Пам’ятаєш, як теща готувала смачно?

-Ти нічого не розумієш, – зупинила чоловіка Валя, який вже розмріявся. – Ти в цьому будинку старому відпочивати не зможеш, почнеш розбудовувати, дбати.

Він дорожче буде коштувати. Ось тоді Сашко з Оленою і приїдуть його ділити.

Я знаю їхню натуру. Пам’ятаєш, як вона постільну білизну зі скрині після того, як тата не стало забрала? Сказала, що має право на спадщину. Навіть дозволу у мами не спитала!

У суботу рано вранці Валентина переступила поріг рідного дому.

Запахло вогкістю й пилом. Будинок був із двох кімнат: передня і задня.

Посередині стояла велика грубка. Коли провели газ, мама не дозволила ставити новомодний котел, і тоді батько зробив щось подібне до грубки, але з паровим опаленням.

Валя тоді ще у школі вчилася. Через цю, як їй здавалося, старомодну грубку вона соромилася привести в будинок однокласників.

-Кому яка різниця, – подумала Валя, згадуючи дитячу невпевненість і сором. – Гарна піч, тато майстер на всі руки був. Нерозумна була…

Акуратно заправлене ліжко, мереживні накидки на ошатних вишитих подушках.

Здавалося, мама просто вийшла і зараз повернеться.

Тільки пил видавав піврічну відсутність людини.

На комоді в передній кімнаті лежала якась коробка з-під взуття, акуратно перев’язана синьою атласною стрічкою.

Валя відкрила коробку і ахнула.

Зверзу лежав листок із зошита, списаний акуратним почерком мами.

«Валя і Сашко, – писала мама. – Коли мене не стане, не сваріться. Адже я знаю, що ви ніколи спільної мови знайти не могли. Грошей я відклала достатньо для моїх поминок. Вони на дні цієї коробки.

Думаю, що багато клопоту вам не завдам. Валя, візьми собі сережки і каблучку, а Сашкові віддай татову каблучку, – писала мама, наче знала, що приїде саме Валя. – На ваше ім’я я завела два рахунки. Там по сто тисяч гривень вже назбиралося.

Це вам без жодних умов. А ось будинок прошу, не продавайте.

Колись ми з батьком сюди жити переїхали і нам його від роботи безкоштовно дали.

І ви віддайте його тим, кому жити нема де. Надя доглядала мене останнім часом, я б хотіла, щоб вона тут жила.

Її будинок поганий зовсім, а вона самотня допомогти їй нікому. Та й не продасте його дорого. Хочу і я добро зробити.»

Валя дістала мамині коштовності, приміряла. Їй завжди подобалося, коли мама їх одягала.

Щоправда, це було на великі свята. Каблучка виявилася замалою.

Валя відклала їх вбік і почала розкривати конверти.

У кожному листі мати збиралася їхати жити до них.

Вона писала, що здоров’я зовсім нема, що доглядати за собою стає важко, тому навесні обов’язково приїде і житимуть разом.

А вже через два тижні писала інший лист, що з Надею посадили город, тож не приїде, а залишиться у своєму домі до осені.

Листи були почергово написані їй і Сашку. Вона писала їх і не відправляла.

А Валя коли говорила про переїзд, то вона навіть слухати не хотіла:

«Поки можу, тут житиму…».

Василь зайшов, голосно гримнувши дверима.

-Там сарайчик старенький, я його перебудую. Льох теж гарний буде..

Валя мовчки простягла йому листа.

-А що? Гарна справа. Узгоджуй із братом, щоб без претензій. І клич тітку Надю.

Брат Сашко дуже зрадів:

-Дуже добре, мені самому було шкода цей будинок. Адже його батько весь перебудував. Все сам робив. Якщо продамо, вхід туди вже буде закрито. А якщо ви його собі візьмете, все одно все заново перебудуєте.

У слухавці почувся невдоволений голос Олени. Але Валя не слухала.

Ледь піднімаючи намоклі двері, що вросли в землю будиночка тітки Наді, Валя побачила її. Сусідка була старенька. Валя простягла їй листок.

-Та навіщо мені це, – сказала вона. – Тут віку доживатиму вже!

-Тітко Надя, у вас ні води, ні каналізації немає. Там все ж таки зручності є.

-А поїхали жити до нас? – з-за плеча нерішучої дружини сказав Василь. – А що? Квартира у нас велика, а якщо захочете, на літо в село приїжджатимемо. Адже ми з Валею пенсіонери, люди вільні.

-І справді, поїхали, – сказала Валя.

Пробираючись на машині, наповненою нехитрими пожитками сусідки, по сільських вулицях Валя думала:

-Цікаво життя складається. Я ніколи не здогадувалася, що мамі так важко було останнім часом.

Не забрала її до себе, останніх її слів не чула. А тепер житиму з самотньою сусідкою, яка ці слова чула і сама, слаба вже за моєю мамою доглядала…

Надя прожила в будинку Валентини і Василя трохи більше року.

Коли її не стало, Василь на її ділянці збудував невеликий будиночок і навіть теплицю. Ціле літо вони провели там у клопотах. А батьківську хату віддали молодій парі. Як і хотіла мати…

Навігація записів

– Дарино, ми з Арсенієм підемо в кімнату, напевно. – зітхнув Петро. – Даремно ти це все… ну справді… нічого особливого вона не сказала.
– Ви тут? – у дверях палати з’явився лікар. – Здрастуйте. Мені повідомили, що ви прийшли. Я змінив схему лікування, призначив нові препарати, та…

Related Articles

Наречена (29 років) поїхала на «дівич-вечір» до Туреччини. А коли повернулася «дівич-вечір»чекав мене вдома.. я побачив повідомлення в її телефоні: «ніч була незабутньою».Тут я нестримався… довелося піти тієї ж миті..

Viktor
24 Березня, 202624 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Наречена (29 років) поїхала на «дівич-вечір» до Туреччини. А коли повернулася «дівич-вечір»чекав мене вдома.. я побачив повідомлення в її телефоні: «ніч була незабутньою».Тут я нестримався… довелося піти тієї ж миті..

Пофарбований?! Нічого не розумію. Питання напрошувалося само собою. Хто? Може, приїжджала мама? Підійшла, торкнулася одним пальцем до дошки, на ній залишився слід зеленої фарби. Це не мама, фарба нанесена зовсім недавно. Нічого не розумію. На сусідній дачі серед малини промайнула хустка сусідки баби Каті. Пройшовши вузькими доріжками свого городу, я наблизилася до сусідського паркану і покликала

Viktor
24 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пофарбований?! Нічого не розумію. Питання напрошувалося само собою. Хто? Може, приїжджала мама? Підійшла, торкнулася одним пальцем до дошки, на ній залишився слід зеленої фарби. Це не мама, фарба нанесена зовсім недавно. Нічого не розумію. На сусідній дачі серед малини промайнула хустка сусідки баби Каті. Пройшовши вузькими доріжками свого городу, я наблизилася до сусідського паркану і покликала

Ну що ти за дитина така капризна! — замість заспокоєння почулося роздратування. — Навіщо ти сюди лізеш? Тобі що, місця мало? Вікторія почала грубо вивертати голову дитини, щоб витягнути її з щілини. Оленка кричала від болю та переляку. — Не крутися! Тільки проблеми створюєш, — продовжувала мати, навіть не намагаючись змінити тон на ласкавіший. Нарешті дівчинка була на волі. Але замість того, щоб притиснути доньку до серця, Вікторія взяла її за лікоть і потягнула до пісочниці. Хлопець у машині нарешті вимкнув музику і поїхав, навіть не зрозумівши, яка драма розігралася поруч. Настала тиша, яку порушувало лише тяжке дихання Оленки. — Зараз я тебе віддам тому дядькові, що поїхав! — раптом випалила Вікторія. — Він тебе забере, і будеш знати, як не слухатися маму. Оленка впала на коліна прямо в пил. Вона обхопила мамині ноги і почала благати: — Мамо, ні! Мамо, не треба! Я буду слухняна! Це було нестерпно чути. Дитина просила вибачення за те, що їй було самотньо і страшно. Вона просила не віддавати її чужій людині, бо для неї навіть така байдужа мама — це весь світ

Viktor
24 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Ну що ти за дитина така капризна! — замість заспокоєння почулося роздратування. — Навіщо ти сюди лізеш? Тобі що, місця мало? Вікторія почала грубо вивертати голову дитини, щоб витягнути її з щілини. Оленка кричала від болю та переляку. — Не крутися! Тільки проблеми створюєш, — продовжувала мати, навіть не намагаючись змінити тон на ласкавіший. Нарешті дівчинка була на волі. Але замість того, щоб притиснути доньку до серця, Вікторія взяла її за лікоть і потягнула до пісочниці. Хлопець у машині нарешті вимкнув музику і поїхав, навіть не зрозумівши, яка драма розігралася поруч. Настала тиша, яку порушувало лише тяжке дихання Оленки. — Зараз я тебе віддам тому дядькові, що поїхав! — раптом випалила Вікторія. — Він тебе забере, і будеш знати, як не слухатися маму. Оленка впала на коліна прямо в пил. Вона обхопила мамині ноги і почала благати: — Мамо, ні! Мамо, не треба! Я буду слухняна! Це було нестерпно чути. Дитина просила вибачення за те, що їй було самотньо і страшно. Вона просила не віддавати її чужій людині, бо для неї навіть така байдужа мама — це весь світ

Цікаве за сьогодні

  • Наречена (29 років) поїхала на «дівич-вечір» до Туреччини. А коли повернулася «дівич-вечір»чекав мене вдома.. я побачив повідомлення в її телефоні: «ніч була незабутньою».Тут я нестримався… довелося піти тієї ж миті..
  • Пофарбований?! Нічого не розумію. Питання напрошувалося само собою. Хто? Може, приїжджала мама? Підійшла, торкнулася одним пальцем до дошки, на ній залишився слід зеленої фарби. Це не мама, фарба нанесена зовсім недавно. Нічого не розумію. На сусідній дачі серед малини промайнула хустка сусідки баби Каті. Пройшовши вузькими доріжками свого городу, я наблизилася до сусідського паркану і покликала
  • Ну що ти за дитина така капризна! — замість заспокоєння почулося роздратування. — Навіщо ти сюди лізеш? Тобі що, місця мало? Вікторія почала грубо вивертати голову дитини, щоб витягнути її з щілини. Оленка кричала від болю та переляку. — Не крутися! Тільки проблеми створюєш, — продовжувала мати, навіть не намагаючись змінити тон на ласкавіший. Нарешті дівчинка була на волі. Але замість того, щоб притиснути доньку до серця, Вікторія взяла її за лікоть і потягнула до пісочниці. Хлопець у машині нарешті вимкнув музику і поїхав, навіть не зрозумівши, яка драма розігралася поруч. Настала тиша, яку порушувало лише тяжке дихання Оленки. — Зараз я тебе віддам тому дядькові, що поїхав! — раптом випалила Вікторія. — Він тебе забере, і будеш знати, як не слухатися маму. Оленка впала на коліна прямо в пил. Вона обхопила мамині ноги і почала благати: — Мамо, ні! Мамо, не треба! Я буду слухняна! Це було нестерпно чути. Дитина просила вибачення за те, що їй було самотньо і страшно. Вона просила не віддавати її чужій людині, бо для неї навіть така байдужа мама — це весь світ
  • – Послухай, – спокійно сказав він, – я давно хотів тобі сказати… Ми з тобою стали… ну, чужими. Як сусіди. А з Аліною у мене все по-справжньому! Я її люблю
  • — І зефір твій добрий, — баба Катя жувала тими зубами, що лишилися, прислухаючись до незвичного смаку. — М’який такий, наче вата. І на смак… теж як вата. — Це дуже якісний зефір, мамо! Дієтичний, майже без цукру. — Отож-бо я й чую, що вата. — Ох… Звикли ви тут у селі до свого солодющого варення, от вам усе тепер ватою здається. А цукор же такий шкідливий, особливо в твоєму віці
  • — Тому ти всі гроші тримаєш на своєму рахунку і нам нічого не даєш. Заради нашого щасливого майбутнього. Щоб ми росли духовно. Я правильно розумію
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes