– Він хороший! – говорила Таня про свого чоловіка.

Подруги її не розуміли. Найближча і найдавніша подруга, Лера, стискала губи, а потім висловлювалася:

– Нізащо б не стала терпіти! Ти ж не в рабстві у нього? Чому він так поводиться?!

Мова йшла про чоловіка Тані, Тимофія. Вони були одружені вже п’ять років, але подруги досі були впевнені, що Таня зробила помилку. І що Тимофій – тир.н і деспот.

Дещо в сімейному укладі Тані й Тимофія дійсно було непросто прийняти. Тимофій заробляв гроші – у нього був будівельний бізнес – і ніяких справ по дому він принципово не робив.

Прибирання, приготування їжі та інші домашні обов’язки повністю лежали на плечах Тані. Дитина – їхній єдиний син, Роман, – теж був ній. Про те, щоб кудись відпустити Таню без дитини, не йшлося.

– Я не нянька, – відрізав Тимофій. – Я втомлююся на роботі.

– Але мені треба підстригтися.

– Виклич майстра додому. Не думаю, що це набагато дорожче.

Так вийшло, що батьків поруч, щоб допомогти, у них не було. Ні у Тані, ні у Тимофія. Його батьки давно виїхали за кордон, до Німеччини, і повертатися не збиралися. Навіть заради онуків.

— Приїжджайте до нас! — кликала Неллі Германівна. — Ми тут із задоволенням з Ромкою пограємося. А літати не хочемо. Ми вже старі для перельотів.

Свекруха, звичайно, кокетувала. Їй було трохи за шістдесят. Але змусити їх приїхати й допомагати з онуком Таня не могла. Тимофій обіцяв, що вони якось виберуться до батьків у Вюрцбург, але поки що ніяк не виходило.

Мама Тані виростила її сама. З чоловіком вона розлучилася, коли дочці було три роки. Батько Тані життям колишньої дружини та дочки не цікавився. А мама Тані, Катерина Сергіївна, пішла з життя від раку вісім років тому.

До речі, коли це сталося, і Таня залишилася сама, розгублена і навіть загублена, Тимофій, з яким вони щойно познайомилися, чудово її підтримав. Саме він, а зовсім не подруги.

У Лери, найближчої і давньої подруги, яка жила в сусідньому під’їзді, була невелика температура, і вона навіть не прийшла, коли Таня зателефонувала.

Це було логічно і зрозуміло – подрузі потрібно було відлежатися, до того ж, навіщо розносити інфекцію з дому в дім, але тим не менше… у Тані було горе, і в тому непереборному й гострому горі їй запам’ятався саме Тимофій, який підставив своє плече і вже не відходив.

Через три роки вони одружилися. А ще через три народився Ромка. Ось тут Таня й зрозуміла, що вдома Тимофій їй не помічник. І не нянька, як він сам висловився.

Викручувалася, як могла. На зустрічі з подругами ходити Таня перестала. Їм було нецікаво, що вона з візочком, у якому сидить малюк. Він у будь-який час міг розкапризуватися, його треба було годувати за розкладом і переодягати за потребою.

Таня бачила, що подруг усе це напружує. Вони самі тікали від дітей, брали перепочинок, і який сенс, якщо там, куди прийшла відпочити, знову буде маленька дитина?

Таня перестала ходити на ці посиденьки. Здається, ніхто від цього нічого не втратив. До неї іноді забігала в гості Лера. Як найближча і найдавніша подруга.

Сама вона жила з чоловіком, не реєструючи стосунків, і ніхто з них не поспішав заводити дітей.

— Чому ти не наймеш няню на допомогу? — одного разу запитала Лера у Тані.

Оце подруга! Няню… та навіщо? Таня й сама непогано справлялася. Ну, так, їй ніхто не допомагав. Але чоловік давав гроші, і вона могла викликати додому і перукаря, і майстра з манікюру.

— Навіщо няня?

– Ти ж постійно з Ромкою! Так і здуріти недовго.

– Та з чого дуріти? Він мій син. Я його люблю.

– Іноді треба й відпочивати. У тому числі й від дітей. Або твій скупиться на няню?

Таня знизала плечима. Вона не питала у Тимофія, чи можна найняти няню, але була підозра, що він відповість: «Навіщо тобі няня? Справляйся сама».

– Угу. А ти кажеш: хороший. – з сарказмом сказала Лера.

– Хороший! Мене влаштовує. Чого ти взагалі причепилася?

Вони посварилися з Лерою, і та пішла, забравши свою думку з собою. Таня видихнула. Ну й добре! У неї все добре… У них. І Тимофій дуже, дуже хороший! Кому не подобається – до побачення!

Чоловік дуже багато працював. Особисто стежив за справами компанії, яку створив. Іноді у Тимофія був час, і вони кудись виходили всією сім’єю.

Він із задоволенням носив Рому на руках і водив на мультики в кіно. Проводив з ним час від душі — Таня бачила, відчувала це. Але от якби з нею щось сталося, Тимофій би не впорався.

Він вдома яйця собі ніколи не смажив. Навіть хліба собі нарізати не вважає за потрібне, адже у нього є дружина. Треба берегти себе. І раптом стиснулося серце – чому вона взагалі про це думає? Все буде добре!
А через кілька днів з’ясувалося, що Тетяна при надії.

— Ура! У Ромки буде сестричка.

– Неочікувано. – посміхнулася вона чоловікові.

Якесь недобре передчуття так і крутилося у Тані в грудях. Вона гнала його і намагалася не звертати уваги, але як воно оселилося кілька днів тому, у парку, на каруселях, так і не відпускало.

Тимофій з Ромкою каталися, а вона стояла внизу, дивилася – Таня не любила каруселі. Раптом вона подумала про те, що Тимофій не впорається, і треба берегти себе. І ось тепер новини. Хороші новини, але страшно… а чому? Невідомо!

Вони віддали Романа в дитячий садок.

– Щоб не втомлював тебе. Більше відпочивай, – сказав чоловік.

Але вдома все одно все робила сама Тетяна.

– Як ти будеш, коли я поїду в пологовий будинок?

– Ну, перший раз же впорався!

– Ромки не було.

– Дурниця! Він їсть у саду. Ввечері замовлю піцу.

– Дуже корисно.

– Нісенітниця! Всього-то три дні.

Таня зателефонувала свекрусі. М’яко натякнула, що була б рада, якби вони прилетіли. Або хоча б одна Неллі Германівна.

– Чому б вам просто не привезти Ромочку до нас на якийсь час.

У Тані ледь не зірвалося з язика: «Та він вас навіть не знає!» Дідуся з бабусею син бачив тільки по відеозв’язку, але це інше. Мало тепла в такому спілкуванні.

Стало зрозуміло, що батьки не приїдуть. Таня заспокоювала себе, що три дні, поки вона в пологовому будинку, Тимофій з Ромкою вже якось дадуть собі раду.

Тепер, коли син ходив до дитячого садка, Тетяні стало легше. Вона могла спокійно прогулятися магазинами, знову почала ходити до салону краси.

Сходила навіть у кіно на денний сеанс. Але фільм виявився сумним, а з урахуванням гормонів Тетяна й зовсім розплакалася.

Один раз сходила на обід з подругами. Але випивати категорично відмовилася, і Рита, їхня з Лерою однокласниця, скривилася:

– Що це за життя у тебе?

– У мене нормальне життя. Мені подобається, – твердо відповіла Таня.

Але вирішила, що більше на ці зустрічі ходити не буде. Вона якось прожила два з половиною роки без цих дівич-вечорів, і далі проживе.

Ва…ність протікала нормально. Таня регулярно відвідувала лікаря і проходила всі необхідні обстеження. Мала народитися дівчинка.

З першими пере..ами Тетяна поїхала до пологового будинку. На швидкій. Посеред ночі.

— Вранці відведу Романа до садочка, і відразу до тебе! — пообіцяв чоловік.

А вона все пояснювала, куди вести Рому, боялася, що Тимофій переплутає двері.

– Ти що, матір? Куди всіх поведуть, туди й я. Везіть вже!

– А група! Групи-то різні. Наша…

– Мамо, я знаю свою групу! Їдь вже за сестричкою. – голосно сказав Роман.

Лікарка посміхнулася і зачинила двері швидкої.

Таня вже десять годин не могла народити. Вся виснажилася. Але по.оги ніяк не хотіли переходити у завершальну стадію. Вона знала, що з другою дитиною має бути легше, але їй, мабуть, не пощастило.

Тиск не піднімався вище норми. Лікарі знизували плечима – всі хотіли, щоб Таня народила сама. Але жодна стимуляція не спрацювала. Нарешті її відвезли на операцію.

Народилася здорова дівчинка. Таня приходила до тями після наркозу і відчувала, що їй… погано.

– Мені погано! – говорила вона лікарю.
Виміряли температуру. Вона виявилася підвищеною. У Тані без кінця брали якісь аналізи, ставили крапельниці, але краще не ставало. А температура все повзла і повзла вгору.

Результати аналізів показували запальний процес. Але що за запалення, ніхто не міг зрозуміти. Минуло три дні. Тимофій забрав їхню доньку додому – малечу виписали.

А Таню продовжували обстежувати, і нічого не знаходили. І навіть крізь температурний туман – температура вже підійшла до сорока – вона відчувала страх: як вони там вдома, без неї? А їй все гірше… якщо вона …, що робитиме Тимофій сам із двома дітьми?

Викликали найкращого професора в галузі гінекології. Юрія Григоровича. Він просто поглянув на Таню і сказав:

– На КТ. Швидко!

На КТ і виявилася проблема. Професор сказав Тані:

– Потерпи, мила, зараз ми введемо тебе в медикаментозну к.му. Інакше ти у нас до операції не дотягнеш. А так дотягнеш. І все буде добре.

Таня тільки й змогла опустити повіки на знак згоди. А через хвилину один укол, і вона вже нічого не відчувала. Перед тим, як втратити свідомість, Таня почула, що їй видалять ма..у.

– Юрію Григоровичу, та їй же робили ке.арів розтин! І там все було нормально! Ми й подумати не могли… — виправдовувалися лікарі пологового будинку.

– Буває всяке. Давайте. Стабілізуємо, і в операційну. Я особисто прооперую, бо наша дівчина вже дуже погано виглядає.

Після операції, коли наркоз майже минув, Тані передали повідомлення від чоловіка. Він приїжджав, але надовго затриматися не зміг.

– З візочком приходив. Сказав: нехай Таня не хвилюється, у нас все добре!

– Та яке там добре?! Він же навіть каші сам не зварить. Старшому.

– Вже все зварив, – посміхнулася медсестра, поправляючи коліщатко крапельниці. – І суміш зробив. Все добре. Головне, одужуйте. А коли переведемо вас у палату, то він туди вже й з візочком приїде. Ваш старший ходить у садок. Все гаразд.

– А записку написати Тимофій не додумався, – посміхнулася Таня і заснула.

Щось їй таке капали… хороше.

Таня пролежала в лікарні довгих десять днів. Ще й не хотіли виписувати, так вона всіх налякала. Але Тетяна запевнила, що почувається чудово. А вдома навіть стіни допомагають.

Вдома несподівано виявився порядок. Тимофій приїхав за нею на машині, поки Роман був у саду. Дочка мирно спала в автолюльці.

– Як вона? Ночами спати не дає тобі, мабуть?

– Ох, Таню… та все нормально! Не переймайся.

Все було випране й випрасуване. Тимофій вправно переклав доньку з коляски в ліжечко.

— Ось, готово. А ти давай, лягай. Лікар сказав, що пов’язку треба змінити вдома.

— Ти будеш її міняти? — здивувалася Таня.

— А в тебе є інші варіанти?

Весь той час, поки Таня відновлювалася після операції, Тимофій був удома. За Ромою він ходив із донькою.

— Навіщо? Я можу посидіти! — сперечалася Таня.

— Можеш. Але якщо вона заплаче, тобі краще поки що її не підіймати. Мені не складно з нею дійти до садка. І давай вже виберемо ім’я!

Ім’я ніяк не вибиралося. Потім Таня сказала:

– Може, Катя?

– На згадку про твою маму? Давай. Я не проти.

– Справді?

– Звичайно. Я ж не якийсь деспот.

– Тимофію… ось ти вдома, а як же твоя робота?

– Тань, ну у мене ж є заступник на такий випадок.

– Але ти ж любиш сам усе контролювати!

– Нічого… все буде добре.

І ночами до маленької Катерини Тимофій вставав сам. Таня вже й не сперечалася. Вона відчувала, як сили потихеньку повертаються до неї.

З розуму зійти! Її чоловік, який відмовлявся навіть бутерброд собі сам робити, бо для цього є дружина, з усім впорався! І з двома дітьми, і з порядком у домі. І з хворою дружиною.

Ні, Таня завжди знала і говорила, що Тимофій у неї хороший, але навіть вона сама не підозрювала, що настільки.

– Тимофію, ти найкращий у мене, – бурмотіла Таня, притуляючись до його плеча вночі. – Коли вже ти мені дозволиш брати Катю на руки?

– Ну я ж кладу її поруч з тобою! Обіймайся на здоров’я. На руки візьмеш, коли лікарі дозволять. А вони сказали, що мінімум два місяці.

– Як ти з усім впорався? І справляєшся…

– Що? Не очікувала? – посміхнувся Тимофій.

– Чесно? Ні. Але я вірила. Знала, що ти у мене хороший!

– Я нормальний, Тань. Будь-який нормальний чоловік повівся б саме так.

А через два місяці, у квітні, у Тані був день народження. До нього залишалося всього два дні, коли вдень раптом пролунав дзвінок у двері.

Таня вже сама залишалася з Катеринкою, а Тимофій повернувся до роботи. Хто б це міг бути? Таня перебирала в голові варіанти, поки йшла до дверей.

– Сюрприз! – закричала Неллі Германівна пошепки.

– Дійсно. – пробурмотіла Таня, пропускаючи свекруху в квартиру.

Слідом увійшов її чоловік, сопучи і згинаючись під вагою пакетів. Де вони були, коли дійсно були так потрібні?!

Немов прочитавши думки Тані, Неллі сказала, нахмурившись:

— Танюшо, не ображайся, що ми не приїхали раніше. Ну Тимофій же тебе не підвів?

Таня мимоволі посміхнулася.

— Ні. Не підвів. Давайте, Ігорю Павловичу, я заберу у вас пакети. Проходьте. Проходьте.

Таня не стала довго ображатися. Дивлячись на те, як батьки Тимофія ласкаво розмовляють з Катею, вона думала про те, що ці люди зробили їй найцінніший подарунок у світі. Саме завдяки їм у неї є Тимофій. Найкращий із чоловіків.

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!