От зараз мене всі пенсіонери зрозуміють. Хочу почути думку інших. Як зараз жити? Як хворіти? Бо я для себе зрозуміла, як захворів – краще йти пішки на цвинтар і чекати. Бо грошей на медикаменти треба витратити чимало.

Ось яка в мене сталася біда. Захворіла я дуже важко на грип. Сама не очікувала, адже ще й наче не сезон. Та мені 74 роки, в такому віці це дуже небезпечно. Тим паче кажуть, що коронавірус зараз не менш агресивний.

Два дні я сиділа дома з температурою 39, а тоді приїхала донька й почала кричати на мене:

– Та що ти собі думаєш? Так і досидітися можна. Завтра ж йди до лікарні! Як треба – й рентген роби!

– Що вони мені  скажуть, бабі старій!

– Та яка ти стара? В Європі в твоєму віці лише жити починають!

Донька моя, Ліля, дуже хороша. Вона б залишилась зі мною, якби могла. Та кілька років тому її чоловік з дітьми покинув. Пішов до коханки. Й копійки не дає. Тому бідолашна мусить на двох роботах гарувати, без вихідних. Старшому онукові скоро до університету треба вступати. Уявіть, які це витрати. А з мене помочі мало. Пенсія – 6 тисяч, дві з них на комунальні йде. От і живи.

Врешті я все ж поїхала до лікаря. Сімейна подивилась на мене, послухала. Жодних аналізів не робила, на рентген не направляла. Сказала, що це якийсь вірус і треба добре пролікувати. Написала рецепт. Я глянула – й за голову схопилась. Там десь 12 медикаментів. Пішла до аптеки, попросила порахувати. Провізор сказала, що все це коштує 3200 гривень. Я вухам своїм не повірила, перепитала. Та підтвердила.

Нічого я не купила, пішла додому в сльозах. Він температури мені було геть зле. Сіла на лавку під під’їздом і заплакала гірко. Донечці навіть не дзвонила, аби не засмучувати. І раптом почула голос:

– Тоня, що сталося?

– Та лікарка виписала такий список. В аптеці сказали, що те все 3200 коштує. Де стільки грошей взяти? Краще лягати і кінця чекати.

– Ану, покажи рецепт!

– А нащо тобі?

– Ти що не знаєш, що я все життя провізором працювала. Щось знаю.

Я й забула, що сусідка й справді була співробітником аптеки. Лишень торік на пенсію пішла. Взяла вона листок і засміялася.

– Та з цього всього тобі лише три препарати треба. Це менше тисячі вийде.

– Як так?

– А ось так, тут повно якихось вітамінів, два препарати від алергії, які взагалі не треба, три противірусних, дія яких недоведена взагалі.

– А нащо ж сімейна це все виписала?

– А щоб ти купила! Чи не знаєш, що сімейні співпрацюють з аптеками й з фармацевтичними компаніями. Вони гроші отримують за те, що виписують ліки.

– Та як так? В мене ж печінка не залізна. Як би я все це пила.

– А їй не однаково. Болітиме печінка – знову до лікарні підеш! Вона новий список напише.

Я оговтатися від цієї інформації не могла. Хіба ж таке можливо? Як так можна людей обманювати. Сусідці я щиро подякувала, пішла до аптеки й купила три препарати, на які вона вказала. Та з голови все це не  йде. Іншим нещасним пенсіонерам ніхто ж не допоможе! Віддадуть всі гроші, ще й в борги залізуть, а тоді що? З голоду помирати?

Скажіть, добрі люди, як з цим боротися? Ви з таким зустрічалися? Що робили?