Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • — Увечері з Валерою з’їздимо в супермаркет, затарюся продуктами по повній. Ви поки список складіть, чого саме вам хочеться, — крикнула Таня зі своєї кімнати. Клавдія Сергіївна пирхнула, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Тетяна була майже впевнена: поки її немає вдома, свекруха «обробляє» сина.— Холодильник мені окремий хочеться! Бажано з таким добрим замком!

— Увечері з Валерою з’їздимо в супермаркет, затарюся продуктами по повній. Ви поки список складіть, чого саме вам хочеться, — крикнула Таня зі своєї кімнати. Клавдія Сергіївна пирхнула, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Тетяна була майже впевнена: поки її немає вдома, свекруха «обробляє» сина.— Холодильник мені окремий хочеться! Бажано з таким добрим замком!

Viktor
8 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Увечері з Валерою з’їздимо в супермаркет, затарюся продуктами по повній. Ви поки список складіть, чого саме вам хочеться, — крикнула Таня зі своєї кімнати. Клавдія Сергіївна пирхнула, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Тетяна була майже впевнена: поки її немає вдома, свекруха «обробляє» сина.— Холодильник мені окремий хочеться! Бажано з таким добрим замком!

— Ситуація, звісно, дивна, Таню, — мовила Марина. — Вирішується вона просто: треба роз’їжджатися. Бо дві господині на одній кухні — то вже само по собі катастрофа, а два холодильники в одній хаті — справжній тобі дурдом.

— Марино, ти не розумієш, — зітхнула Тетяна. — Валерка нізащо не погодиться на орендовану квартиру. Та і я сама вже по тих чужих кутках на поневірялася, набридло. Тим паче, місця нам вистачає, один одному не заважаємо. Тільки на кухні — вічна біда.

Тетяна останнім часом зовсім виснажилася — на роботі обіцяли непогані премії до кінця року, але заради них доводилося гарувати, як той кінь.

Вона й раніше не була взірцевою господинею: готувала рідко, а якщо чесно — поганенько.

Колись, ще студентами, це нікого не обходило. Молоді шлунки прекрасно перетравлювали все підряд: піцу, шоколад, бургери чи суші. Але життя крутнулося інакше.

Тепер вони мешкали в рідному місті Валери. Чоловік отримав гарне підвищення, яке мало відкрити шлях до «вищої ліги» управлінців, нехай і обласного рівня.

А «бонусом» до таких перспектив йшла мама Валери, Клавдія Сергіївна — жінка жвава, ще при силі, якій після відходу чоловіка стало відверто нудно. Тож жили вони всі разом, і це не обговорювалося. Отут і почалося найцікавіше.

— Таню, я вчора рибу в холодильник ставила, де вона? — гукнула з кухні Клавдія Сергіївна.

— Не знаю, може, Валера з’їв.

— Ну-ну, Валера…

— Клавдіє Сергіївно, ну що знову сталося?

— Та набридло! — літня пані від обурення аж підстрибувала. — Учора пів дня коло плити стояла, а сьогодні холодильник порожній! Я ж навіть не скуштувала нічого!

Клавдія Сергіївна звикла, щоб її працю цінували. Тетяну ж вона вважала за таку собі «недогосподиню», бо та ні готувати не вміла, ні прибирати як слід не хотіла. У рейтингу свекрухи така жінка займала місце десь зовсім низько.

— Ну, може і я з’їла. Я не пам’ятаю, якщо чесно, — втомлено відповіла Таня.

— Ну-ну, не пам’ятає вона…

Тетяна й справді не пам’ятала. У її родині ніколи не робили з їжі культу — підійшов та з’їв. Там, щоправда, завжди тільки напівфабрикати лежали.

Можливо, якби жінка мала схильність до повноти, вона б почала харчуватися правильно, але такої проблеми в неї не було.

— Увечері з Валерою з’їздимо в супермаркет, затарюся продуктами по повній. Ви поки список складіть, чого саме вам хочеться, — крикнула Таня зі своєї кімнати.

— Холодильник мені окремий хочеться! Бажано з таким добрим замком!

Клавдія Сергіївна пирхнула, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Тетяна була майже впевнена: поки її немає вдома, свекруха «обробляє» сина.

І добре, якби тільки щодо холодильника, а не про непридатність його дружини до сімейного життя взагалі.

— Таню, а може, справді купимо їй той холодильник? Місце ж є. Буде у неї свій, у нас — свій. Вона вже котрий раз просить, — запропонував якось увечері Валера.

— Валеро, благаю, не подавай мамі ідей, — відказувала Тетяна. — Нам тільки другого холодильника не вистачало. Я б краще від другої ванної кімнати не відмовилася — зачинялася б там і плакала від усвідомлення власної кулінарної нікчемності.

— Таню, не починай.

— Що не починай? Починати кожен сніданок із німого докору на тему «мама приготувала всьому сімейству комплексний сніданок, а я і яєчні не підсмажу» — задоволення сумнівне.

— Ну, почнемо з того, що готувати ти й справді не вмієш.

— Так, я не вмію! І не люблю! І ми чудово жили раніше без котлет Клавдії Сергіївни! Принаймні я не чула, щоб ти колись скаржився!

— Та я і зараз не скаржуся. А купимо другий холодильник — так і мама перестане. А ми повернемося до своїх пельменів та піци.

— Відмовишся ти від маминих смаколиків, як же…

— А от і відмовлюся. Ти ж знаєш, що все це тимчасово. Нам зараз головне на роботі себе зарекомендувати. Сама розумієш, молоді фахівці, подружжя — зараз таких люблять. Можна швидко вгору злетіти.

— Поки що мене тільки обличчям у документи тицяють на роботі, а вдома — у салат. Якщо ти вважаєте, що ще один холодильник допоможе, то давай купимо.

Тетяні було прикро, зокрема й тому, що салати у Клавдії Сергіївни і справді були неймовірні. І пиріжки, і м’ясо, і торти. Свекруха готувала по-царськи, але від того ставало тільки важче.

Якось не по-людськи воно все виходило.

— Валеро, у нас поїсти вдома є що-небудь? — гукнула Таня ледь переступивши поріг.

— Мали лишатися пельмені в морозилці.

— Ні, ми їх учора доїли. Подивися, що там є.

— Там є кетчуп. І, здається, вершки. Більше нічого, — відповів чоловік, зазирнувши в кухню.

Минуло чотири тижні життя з двома холодильниками. Таня катастрофічно не встигала справлятися з обов’язками господині. За пів року вона якось звикла, що холодильник наповнювався сам собою.

А тепер стало очевидно, що свекруха мала до цього прямий стосунок, і її докори були справедливі. Від тієї справедливості ставало тільки гірше.

А ще гірше було від тріумфального погляду Клавдії Сергіївни, яка щовечора демонструвала синові повний смакоти холодильник. Вона Тетяну не ображала, навіть сварити перестала, навпаки — лагідно так підгодовувала.

Але в ці хвилини Таня почувалася не господинею і дружиною, а якоюсь кішечкою, яку хлопчик Валера притягнув додому. Не надто приємне відчуття.

Тому від їжі вона все частіше відмовлялася — мовляв, не голодна, перекусила на роботі.

Щоправда, це мало допомагало. Свекруха тут же починала улюблений монолог про те, що сім’я має їсти вдома і разом, бо інакше це і не сім’я зовсім. Що саме спільна вечеря перетворює двох людей на справжнє подружжя.

Таня з жахом розуміла, що Валері такі розмови подобаються. Він став таким солідним, набрав «начальницької ваги» — і в прямому, і в переносному сенсі. З маминим холодильником це було нескладно.

— І розумієш, Марино, Валеру вже все влаштовує! — Тетяна роздратовано кинула ложечку на блюдце. — Нікуди переїжджати він уже не хоче. Сміх і гріх: чоловіка з сім’ї в прямому сенсі забирає холодильник!

— Холодильник, кажеш? А що, у спальні вже конкуренції не витримуєш?

— Та з цим ніби все нормально. Поки що. Я вже ні в чому не впевнена. Пропонувала нещодавно на концерт сходити, як колись…

— І що?

— Та не пішов. Сказав, що втомився, ніколи, та й не дуже цікаво йому. У нього взагалі смаки дуже змінилися.

— Ну, не через холодильник же.

— Та може і через нього. Точніше, через те, що до нього додається — мамині поради, мамина турбота. Я чоловіка вже не завжди і впізнаю.

— А що свекруха?

— Клавдія Сергіївна щаслива. Веде себе лагідно, навіть на онуків натякає…

— Ну, так заводите.

— Страшно. Чекатимеш на дитинку, а потім що? З’ясується, що я і пелюшки міняю не так? І взагалі вся якась не така?

— Ну, що я можу сказати, подруго? Вчися готувати тоді.

— Виїхати б звідси куди подалі…

Тетяна замислено подивилася у вікно кав’ярні. Повертатися додому не хотілося зовсім. Затівати чергову розмову з чоловіком — теж. Усі вони закінчувалися однаково.

Ось такої історією з нами поділилася Тетяна. Кажуть у народі: «Дві господині в хаті — як два ведмеді в одному барлозі», особливо коли турбота однієї стає занадто солодкою пасткою для іншої.

Буває так, що затишок і повний холодильник стають полоном, із якого не так легко вирватися до власного, нехай і не ідеального життя.

А як ви вважаєте, чи можна побудувати справжній мир на одній кухні, чи все ж таки краще мати свій власний, нехай і порожній, холодильник, але за окремими дверима?

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі! 

Навігація записів

Мамуль, пам’ятаєш, я казав, що хочу познайомити тебе зі своєю дівчиною?
– Ти повернешся, – кинув Андрій їй у спину. – За тиждень приповзеш назад. Кому ти потрібна взагалі? Ірина не стала відповідати – заощаджувала залишки сил на дорогу через все місто. Людмила Миколаївна чекала на порозі, кутаючись у пухову хустку. – Замерзла, бідна моя. Іди сюди. Обійми пахли знайомими духами та домашнім затишком. Ірина уткнулася матері в плече, дозволяючи собі нарешті розслабитись.

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes