Оля стояла біля плити і пекла млинці. Поруч на табуретці, підібравши під себе одну ногу, сиділа Віра. Чоловіки жінок, які дружили ще зі школи, з самого ранку поїхали на два дні на риболовлю, і Віра, користуючись нагодою, напросилася в гості до Олі.

Подругами вони ніколи не були. Тому Олю, м’яко кажучи, здивував візит ледве знайомої їй жінки. Але, дотримуючись законів гостинності, запросила її пройти до будинку.

На чужій території гостя швидко освоїлася. Відкрила пляшку ігристого, яке принесла з собою, і хлюпнула до себе в келих. Через годину очі Віри помітно прищурились, а язик набув розкутості й розв’язності.

– Переживаю я щось, – сказала вона, пережовуючи свіжоспечений млинець.

– Чому? – заради ввічливості поцікавилася Оля.

– Чи на риболовлю наші чоловіки поїхали? А то, знаючи твого чоловіка… – Віра багатозначно поглянула на господиню.

– А що не так із моїм чоловіком?

– Ой! Я, здається, проговорилася! – і гостя картинно, з боку на бік, похитала русявою головою.

Оля мовчала. Вона вже здогадалася, що прихід Віри і розпочата тою розмова не випадкові, тому чекала подальшого продовження.

І продовження не забарилося.

– Ти ж знаєш Оксану, колишню дівчину твого Віктора? – Уважно вивчаючи реакцію Олі на свої слова, поцікавилася Віра. – Оксана моя подруга. Ти думаєш, що Віктор з нею остаточно порвав, коли одружився з тобою? Так ось. Нічого подібного! Вони зустрічаються потай, і Оксана чекає від нього дитину.

– Це неможливо. Віктор постійно каже, що ще рано, і він поки що не готовий до появи дітей, – упевнено відповіла Оля.

– А може, це просто з тобою не готовий? Саме від тебе не хоче мати дітей? Ти про це не думала? – Викидаючи жахливі слова, нахабна гостя з насолодою спостерігала, як змінюється вираз обличчя господині.

У Олі було величезне бажання вилити на голову самовдоволеній нахабі залишки млинців, але вона знайшла в собі сили стриматися.

– Допивай своє пійло і звільняй мій будинок від своєї присутності, – тремтячим від хвилювання голосом сказала вона.

Віра єхидно посміхнулася до обличчя господині, після чого демонстративно встала і пішла до виходу. Проводити її Оля не пішла.

***

Два дні, що чоловік був на риболовлі, Оля була сама не своя. І хоч Віктор їй майже через кожні три години надсилав фотозвіт з черговою спійманою «ооооссььь такою рибиною», душа Олі перебувала в незрозумілому хвилюванні.

Ні, у нісенітниці Віри вона не повірила. Навіть якщо на секунду уявити, що недавня нахабна гостя права… То який був би сенс дзвонити Віктору і істерити в телефон?

Але звідки ж узявся такий неприкритий хамський виклик у словах Віри?

Немов шукаючи відповіді у відображення, Оля подивилася у велике настінне дзеркало. Ні, не може бути, щоб чоловік їй зраджував, та ще й із колишньою подружкою. Але хробак сумніву все одно вже заповз їй у серце.

***

З риболовлі чоловік приїхав задоволений та щасливий.

– Дивлюся, вдало з’їздили? – Запитала його Оля, розглядаючи привезений улов, поки зголоднівший чоловік, старанно налягав на свіжозварений борщ.

– Чудово! Домовилися наступними вихідними ще порибалити. З вечора, у п’ятницю поїдемо, щоб ранковий кльов не проґавити.

-Так? – Жінка запитливо подивилася на Віктора. – А мені сказали, що ти в іншому місці, у своєї колишньої – Оксани, сітки розкидаєш!

– І що ж це за пташка до тебе в мою відсутність залітала? – Віктор аж ложку з борщем трохи повз рота не проніс.

– Не має значення, що за пташка. Важливо, чи вона правду говорила? – І Оля вичікувально подивилася на чоловіка.

Несподівано закашлявшись, чоловік став запевняти її в тому, що «крім неї в нього нікого немає, не було і не буде». Вона вдала, ніби повірила.

***

Настав вечір п’ятниці. Оля трохи затрималася на роботі та додому потрапила, коли чоловік уже поїхав.

Вона перевзувалась у коридорі, і в цей час на телефон надійшов виклик від Віри.

Поглянувши на екран. Оля спочатку хотіла скинути дзвінок, але, вирішивши, що виклик пов’язаний із чоловіком, передумала та відповіла.

– А ти знаєш, де зараз твій чоловік? – у всьому голосі Віри відчувалося тріумфування.

– Знаю. Там же де і твій. Чи ти маєш альтернативну версію їхнього місцезнаходження? – щиро дивуючись, відповіла Оля.

– Мій чоловік поряд зі мною у кафе. Твій теж тут з Оксаною! – Віра впивалася кожним сказаним нею словом.

– Є докази? – Запитала дружина Віктора, стримуючи зрадницьке тремтіння в голосі.

– Звичайно є. Лови! – І через кілька хвилин на телефон Олі прилетіло фото з Віктором, що обіймає Оксану, що світиться від щастя. Також фужери і тарілки з салатами, що «відображалися» на фотографії, підтверджували слова Віри про те, що вони знаходяться в кафе.

Оля хотіла плакати, але в неї не виходило. На душі була тягуча порожнеча. Ця порожнеча давила на неї зсередини, руйнувала, намагаючись вирватися назовні.

Щоб якось розрядити душевну напругу, Оля швидко пройшла на кухню і впустила об підлогу перший бокал, що потрапив під руку.

Дзвін розбитого скла перекрив звук дверей.

– Оля, ми повернулися! – радісно з порога вигукнув Віктор. – Погода різко зіпсувалася, і ми повернулися назад.

Оля вибігла до коридору. Там стояв чоловік зі своїм другом дитинства, чоловіком Віри. Обидва були одягнені в костюми для риболовлі, які малопридатні для походу в кафе.

– Тут м’ясо, замариноване на шашлики, – показуючи на пластикове відро, сказав Віктор, – ти придумай, що з ним зараз можна зробити.

– Почекай з м’ясом. Поясни краще, що це? – Дружина показала Віктору надіслане Вірою фото.

– Цій фотографії понад чотири роки. Ми з тобою навіть не знайомі. Ти сама не здивувалася, чому я тут такий молодий і свіжий? – Розреготався чоловік.

– Артеме, мені з тобою потрібно терміново зробити селфі, – звернулася Оля до шкільного приятеля чоловіка.

За хвилину на телефон Віри надійшло фото з підписом «А ти знаєш, де зараз твій чоловік?»”

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!